Хоч би як судили й засуджували комітет із Шевченківських премій та самих лауреатів, а свідчить це в основному про одне: за процесом присудження премії стежать. І це не дивно — Шевченківська премія цікава вже тим, що відбиває «офіційні» уподобання. Тобто рішення Шевченківського комітету — своєрідний інтелектуально-естетичний термометр, за яким можна визначити стан духу нашої еліти.
Кілька минулих років за цим термометром стежили особливо пильно і на його показники реагували особливо гостро. Це було природно — всупереч багаторічним традиціям, лауреатами ставали, крім усього іншого, дуже актуальні діячі мистецтв. Не те щоб можна було повною мірою вжити до них поняття «володарі дум» — чи то з «думами» щось у нас не так, чи то з самими «володарями», але підкреслений інтерес до дій цих людей уже свідчив про те, що вибір їхньої совісті цікавий принаймні частині українців.
Гадаю, нинішнього року ми не станемо так палко сперечатися на предмет «брати чи не брати». І не тільки тому, що критикам набридло сперечатися. Швидше, тому, що стосовно більшості лауреатів нинішнього року навіть якось не дуже цікаво, що саме вони зроблять. Їхні імена здебільшого «широко відомі у вузьких колах» або були відомі публіці років -надцять тому. І не слід занадто суворо судити членів Шевченківського комітету — вони справді постаралися вибрати з того, що було, найбільш «відповідне духу».
Навіть у дуже насиченій номінації візуального мистецтва, де довелося вибирати між А.Бабаком, А.Чебикіним та С.Якутовичем, інтрига розгорталася фактично між двома графіками — А.Чебикіним і С.Якутовичем. Переміг останній.
У номінації «музика» з інтригою теж не склалося. З «гучних» імен були представлені В.Кожухар і Л.Юрченко. Перший останнім часом нерідко ставав об’єктом критики, і перемогла Л.Юрченко «за вокальні партії в оперних спектаклях».
Ці дві перемоги свідчать принаймні про те, що звання і посади перестали бути аргументом для присудження премії. Може, навіть навпаки.
Вибір у галузі літератури, мабуть, передбачав розмаїття за віковим принципом: «За красне письменство» (а саме за поетичні збірки «Навпроти течії трави» і «Сучок на костурі подорожнього») премію присудили В.Слапчуку, а в галузі україністики запропонували відзначити маститого українознавця Ю.Барабаша за монографію «Коли забуду тебе, Єрусалиме... Гоголь і Шевченко».
Мабуть, найбільш значним результатом Шевченківського комітету нинішнього року можна назвати присудження премії С.Буковському за документальний телесеріал «Війна. Український рахунок». Можна сказати, як і вище: традиція простежується — документалістика плюс україністика. Ця робота вже відома українському глядачеві, широко обговорювалася і здобула заслужено високу оцінку критиків і за актуальність теми, і за майстерність виконання.