У міжнародну «Ніч музеїв», коли двері сховищ мистецтва відкриті для відвідувачів у всіх музейних центрах Європи, «амазонка авангарду» — Олександра Екстер повернулася до рідного Києва. Нинішнього року Україна приєдналася до європейського свята «Ніч музеїв» виставкою великої співвітчизниці, чиє ім’я було під забороною на батьківщині з 1924 року.
Прелюдією вернісажу стала демонстрація Art-Fashion колекції, створеної дизайнером Лілією Пустовіт за мотивами кубофутуризму О.Екстер. Глядачів вернісажу занурили в естетику авангарду початку ХХ століття як роботами О.Екстер, так і фільмом режисера Я.Протазанова «Аеліта» (1924 р.).
Проходячи вулицею Богдана Хмельницького вздовж київського Театру опери і балету, дивлюся на вікна верхнього поверху будинку, що навпроти (колишня вул. Фундуклеївська, 27), наче сподіваюсь побачити там жіночу постать.
Вікна затемнені. Чи то квартира ненаселена? Чи то мені не щастить під час моїх прогулянок? Проте вже ввійшло в звичку дивитися на ті вікна, за якими на самому початку XX століття розташовувалася студія маляра Олександри Екстер. Тут вирувало творче життя. Колеги й учні Екстер — Давид Бурлюк, Вадим Меллер, Ісаак Рабинович, Аристарх Лентулов, Олександр Богомазов і багато інших — були творцями українського і російського авангарду. У гостинній майстерні в бурхливих суперечках зароджувалися маніфести модернізму XX століття. Про це розповів мій учитель — маляр Григорій Хижняк, який відвідував студію. Він же показав мені вікна мансарди, яку справедливо можна було б назвати академією авангардизму 1910—1920-х років. Великий поет XX століття Анна Ахматова писала Валерію Брюсову про О.Екстер як про майстра, «зі школи якої вийшли всі ліві художники Києва». Красуні Екстер присвячений вірш Ахматової «Старый портрет»:
«Тонки по-девичьи
нежные плечи,
Смотришь
надменно-упрямо.
Тускло мерцают
высокие свечи,
Словно в преддверии
храма.
………………………………..
В чьих это пальцах
дрожала палитра
В этом торжественном
зале?»
Автори монографій і статей, присвячених творчості Олександри Олександрівни Екстер, підкреслюють аристократизм її натури, властиву їй стриманість, заглибленість у живопис. Проте мій учитель, розповідаючи про епатажне життя київської богеми тих років, пригадав про знамениту ходу Хрещатиком оголених революціонерів від мистецтва. Лише стрічка з написом «Геть сором!» прикривала наготу. Серед ентузіастів ходи, що шокувала скромних обивателів, була й Олександра Екстер. Утім, коли це не легенда, а факт, то він не був типовий для художниці — метою її життя був живопис.
«Наскрізь француженка»
Кубізм, у якому зображення реальних предметів подане у вигляді геометричних об’ємів, захопив уяву Екстер, чутливої до нового. Ясна логіка кубізму виявилася рідною складові розуму Олександри. Саме український (екстерівський) варіант кубізму — кубофутуризм був знаком її зрілого стилю й причиною заслуженої слави. Вона не наслідувала сліпо паризькі впливи. Її пошуки, логіка, виняткова вимогливість до себе були типово слов’янськими. «Західництво» Екстер збагачене українським колоризмом.
Книжкою «Півтораокий стрілець» Лівшиць вводить нас у дім подружжя Екстер.
«Рано вранці я, як було напередодні домовлено, приїхав з речами на квартиру Екстер… Олександра Олександрівна ще спала. Світло-оранжева вітальня, завішана нюрнберзькими барельєфами, була єдиним місцем в усьому домі, де око відпочивало від вакханалії барв… Екстер, яка щороку жила в Парижі місяцями, наскрізь «француженка» в своєму мистецтві». Захоплений живописним темпераментом Олександри Олександрівни, автор книжки каже: «Це було безупинне творче горіння, що обривалося лише уві сні».
1923 року, працюючи над ескізами декорацій для Камерного театру, Екстер писала режисерові Олександру Таїрову: «Я перенесла макет сцени до спальні, щоб думати про спектакль навіть уві сні...»
Життєва історія художниці — сучасниці революційних зламів і катастроф — не була безтурботною. Тим більше що після ранньої смерті чоловіка художниця залишилася без засобів до існування, без житла й навіть без картин, які їй не повернув свекор. Проте поруч були друзі, учні. Виручала викладацька робота й замовлення в театрах Москви і Петрограда. До 1918 року вона була визнаним майстром. Життя художниці, сповнене бур і розчарувань, закінчилося в еміграції.
Єдиним її захистом від нерозуміння, від інтриг заздрісників і духовно чужих людей, від туги за батьківщиною, особливо нестерпної в останні роки життя, був лише живопис. Екстер була несамовита в мистецтві, одержима ним, у ньому вона черпала сили й оптимізм. Він є в усіх її полотнах. Картини й декорації, виконані в стилі кубізму, повні живої емоційності. Вони ніколи не залишаються скелетом чи схемою предмета, побаченого в природі, а постають його формулою.
Уявіть собі або поставте перед собою кришталевий графин з коштовного венеціанського скла і подивіться на світло крізь ці грані — так ви ліпше відчуєте живопис Екстер!
У полотні «Венеція» (1915 р.) місто мостів і каналів побачене художником крізь грані кришталю. У картині чаклунське місто постало як «нова реальність». Секрет чарівності живопису Екстер відкривається в гамі тонких ліричних відчуттів, так само як і у вишуканому колориті й тональних відтінках.
Москві й насамперед Камерному театру О.Таїрова належить головна сторінка в житті О.Екстер як декоратора спектаклів. У Москві вона бувала часто як учасник виставок «Бубнового валета» (1913 р.) та інших у 1916—1924 роки, проте театральні декорації до спектаклю «Ромео і Джульєтта» затьмарили її власну славу живописця. Досвід погляду на світ крізь грані кришталю досяг тут кульмінації. Ці декорації вразили московську театральну публіку феєричним видовищем кубістичних конструкцій і колірних мас.
Зухвалість новизни й пошуку в Екстер були в крові. У Києві у 1916 році вона розписувала оголені тіла акторок для театральних постановок. Можна вважати, що вона відкрила боді-арт. «За більшістю полотен видно, що її живопису тісно в рамках, що художниця наділена даром конструювати у просторі. Хіба ж міг я не шукати з нею союзу…» — сказав О.Таїров. Після «Ромео і Джульєтти» Олександра Олександрівна стала найпершою історичною постаттю авангардного театру. А.Ефрос тоді писав: «Спектакль пройшов би й зовсім безслідно, якби… Внутрішнє убрання театру до цієї прем’єри набуло незвичайного вигляду. Вестибуль, сходи, фойє, врешті, сам портал сцени були вкриті суцільним, чіпким, добротним кубофутуристичним живописом… Зсуви і розриви розписів Экстер, виконані з гарячою, скажу — пристрасною переконаністю, охоплювали нас своїм пафосом відразу ж біля входу, вели наверх, проводили в фойє і замикалися в глядачевому залі… Ритми, підхоплені зламами форм балконів, інших архітектурних форм, підкреслювались і примножувалися в рисунках театральних костюмів. Геометричні площини, прикріплені до каркасів, возносили в простір сцени свої складки, спіралі й округлості».
Це була новаторська видовищність, що майже звела до нуля режисерські знахідки, затьмарила гру красуні Аліси Коонен. Примадонна, до того ж дружина О.Таїрова, не простила О.Екстер її приголомшливого успіху. Таїров, перед мистецтвом якого Екстер схилялася, більше її до співпраці не запрошував.
Успіх, конфлікт і глибока травма від розриву з Таїровим були нерозлучні. Глибокий стрес став приводом для від’їзду Екстер у Париж назавжди.
Із Парижа, з любов’ю
А далі були виставка Екстер у Франції, Берліні й Нью-Йорку, Лондоні й Оттаві. 1929 року — участь у київській виставці «Український живопис XVI—XX століть», що проходила в музеї імені Т.Шевченка. Олександра Олександрівна писала полотна, працювала в паризьких театрах, викладала, захоплювалася керамікою. При професійному успіху в Європі вона дедалі частіше думала про Україну, тужила за Києвом. Вона згадує, як 1919 року разом із друзями писали етюди на Трухановому острові рано вранці, «коли світило в цей ранній час, скупавшись у Дніпрі, бадьоро, свіжо йде в глиб усієї України».
Не забула вона й досвіду «монументальної пропаганди» у революційній Одесі, підготовку міста до святкування 1 Травня. Особливо дорога була пам’ять про роботу в селі Вербівка, де Екстер робила розписи разом із народними майстрами. Цей досвід ліг в основу її почуття декоративного. Національний інстинкт художниці, котра виросла в атмосфері української культури, Екстер зберегла, працюючи й у Європі. У маленькому будиночку художниці під Парижем, що потопав у кущах дрібних кучерявих троянд, була майстерня. Тут вона створила чарівної краси керамічний посуд, що вражав око перетвореними на кубістичну форму українськими мотивами.
Почуття туги за батьківщиною, за друзями було в Екстер постійним.
Адже не випадково всі, хто знав Екстер, хто писав про її творчість, зазначали мотив «ковдри» у полотнах і декораціях. Французький мистецтвознавець Ж.-К. Маркаде говорить про українські корені її футуризму, про сліди київського бароко.
Коли востаннє ви відвідували Кирилівську церкву в Києві? Ввійдіть у неї й придивитеся до ритмів фрески XII століття «Ангел, що звиває небо». Тут знайдеться магічний знак і ключ до розуміння й замилування живописом Олександри Екстер.