Українські театри - в різних містах - у новому сезоні беруть до роботи українську класику, світову драматургію. Експериментують із жанрами та новими формами.
Якщо про столичні прем'єри різні портали "гудуть", як бджоли на пасіці, то про театральну територію поза центром згадують, на жаль, менше. Хоча там іноді відбуваються варті уваги сценічні події.
У кожному разі, земля наша щедра талантами - не тільки з київською пропискою.
Взагалі, регіональний український театр сьогодні переживає цікаві й парадоксальні часи. Насамперед, деякі з таких театрів клянуть на чому світ стоїть ініціаторів театральної реформи, бо її реалізація та результати тішать далеко не всіх. По-друге, деякі театри в регіонах прагнуть загравати зі столичними стандартами розвою сучасного сценічного життя: намагаються кооперуватися з іноземними інституціями (аби отримати гранти на нові проекти); прагнуть шукати прогресивних режисерів (хоча не скрізь і не всі). Намагаються "інтегруватись" у такий собі поліфонічний фестивальний вир, потрапивши на очі, зокрема, столичній критиці, аби та донесла до центру благу вість про окремі місцеві здобутки.
Безумовно, стагнація й архаїзація деяких регіональних театрів - це постійна і нагальна проблема появи справжнього театрального лідера. А оскільки з лідерами і в столиці не густо, то доводиться сподіватись на краще.
Реалізація деяких регіональних сценічних задумів варта уваги навіть у сенсі культурного туризму: придбав квиток, поїхав, наприклад, у Суми, погуляв центром, зайшов у церкву, зайшов у музей А.Чехова, а ввечері - на прем'єру антиапокаліптичної "Лісової пісні".
Івано-Франківськ. Love story Шекспіра
Художній керівник Івано-Франківського академічного театру ім. І.Франка - Ростислав Держипільський - продовжує експериментувати зі сценічним простором. І дію своєї нової постановки знову хоче перенести в несподівану локацію, яка минулого сезону стала магнетичною. Це "погріб" театру, технічне театральне підземелля. Сам режисер цьогоріч поставив неооперу жахів "Hamlet", яка миттєво стала візитівкою театру.
Вистава влітку з успіхом пройшла на фестивалі Porto Franko, на Шекспірівському фестивалі у Гданську. Отримала нові запрошення на міжнародні фестивалі.
Отже, новий проект - "Ромео and Juliet" (робоча версія назви) - має остаточно довести, що підземний простір - то не забаганка для попереднього проекту: такий простір має стати постійно діючою локацію. Де завжди можливі карколомні експерименти, авторські проекти.
Серед таких, зокрема, і нове прочитання великої трагедії Шекспіра.
"Наш театр уже звертався до цієї великої трагедії, але на великій сцені, - каже режисер. - Тим часом, як відомо, кожна значна світова п'єса повсякчас ніби проситься перечитати її по-новому, відкривши в ній сучасне і для багатьох несподіване звучання. Попередній "Ромео" був спробою "майданного театру": без обмеження кордонів. Там, у великому просторі, нас захопила ідея "хвороби часу", власне, ідея чуми, яка підступно руйнує тіло і душу.
Так у виставі виник мотив карнавалу, бо за маскою людина прагне приховати своє спотворене обличчя, знівечену душу.
Абсолютно інші акценти й теми виникають сьогодні, коли знову і знову перечитуєш шекспірівську трагедію.
Це, зокрема, тема жорстокості світу, який нездатен почути голоси розуму та ніжних сердець.
І тоді, і сьогодні цей світ - безальтернативно жорстокий. І саме кохання в жорстокому світі долає "больовий поріг", усвідомлюючи свою приреченість, але непереможність. Людина втратила здатність відчувати біль, звикла до жертв, втрат.
Жорстокість - як страшна домінанта часу; віра - як випробування та порятунок; молодість - як смертельний поєдинок зі старим очманілим світом.
Сподіваюся, ці мотиви знайдуть сценічну реалізацію саме в обмеженому просторі театрального "підземелля".
Такий простір, я переконаний, розкриє себе як несподівана і вражаюча трагічна метафора… Втім, усі секрети постановки розкривати передчасно. На головні ролі запрошені молоді талановиті актори.
Херсон. Доля Куліша
Місто, яке розгортає в себе один із найвпливовіших театральних фестивалів України, в новому сезоні віддає данину пам'яті українському драматургові Миколі Кулішу (1892-1937). Цьогоріч виповнюється 125 років від дня народження автора "Маклени Граси", "Мини Мазайла", "Патетичної сонати", "Народного Малахія".
Куліш народився у родині селянина; рано втратив батьків; потрапив у окопи Першої світової війни. Слава до нього приходить після п'єси "97", яку поставив Гнат Юра. Пік його творчого злету - співпраця з Лесем Курбасом.
А 3 листопада 1937 р. - за постановою трійки НКВС - драматурга розстріляли.
Спеціальний проект про Куліша "Його доля" готує для Херсонського театру ім. М. Куліша режисерка Влада Белозоренко. Вона каже, що цей проект - театралізований перформанс. "Це коротка історія про репресованих драматурга та режисера, про те як революція прийшла, розквітла, а згодом - випила весь сік із землі. Сценічна редакція - Любов Калюжна, використовуються тексти з п'єс Куліша".
Львів. "Цвіт папороті"
До кінця 2017 р. Львівська Національна опера сподівається реалізувати амбіційний проект - "Цвіт папороті". Ця фольк-опера Євгена Станковича написана ще в 70-ті; вона звучала у концертному виконанні; її збирався поставити на сцені палацу "Україна" навіть Роман Віктюк.
Але завжди траплялася якась "гоголіада" (в основі твору - саме сюжет Миколи Гоголя). І різні спроби постановки так нічим і не закінчувалися.
В СРСР були свої причини для цензури: нібито твір заборонив комуністичний ідеолог Валентин Маланчук. У нові часи нагодилися нові обставини.
У Львові постановку здійснить режисер Василь Вовкун (художній керівник Львівської опери), художник - Тадей Риндзак.
Наразі формується творча команда проекту.
А найближчим часом Львівська опера презентує балет "Людина. Містерія Майстра Пінзеля". Композитор - Юрій Ланюк, режисер - Василь Вовкун. Виставу покажуть у новому сценічному просторі - дзеркальній залі. Цей простір має бути постійно діючим для прокату експериментальних проектів театру.
Одеса. "Олеся"
Один із найперспективніших молодих українських режисерів - Іван Уривський - ставить на сцені Одеського Театру ляльок "Олесю" Олександра Купріна. До цього тексту режисер звертався в Києві (театр "Золоті Ворота").
Але в Одесі - нове рішення і нова технологія. Насамперед - робота з ляльками. Тобто світ чаклунства з твору Купріна знайде нову метафоричну мову.
"Мені здалося, що твір Купріна може й повинен існувати в ляльковому світі, - каже режисер. - До того ж після вистави в "Золотих Воротах" відчуваю потребу повернутися до цієї історії, адже там ще далеко не все розкрито. На фундаменті першої вистави хочеться створити щось абсолютно нове, інше. Адже лялька в театрі диктує свої правила гри, інший спосіб існування та мислення.
Отже, виникає й нова концепція, інше відчуття театральності.
Можливо, в новому просторі і в ляльковому світі протистояння двох світів - язичницького та християнського - виглядатиме гостріше й глобальніше.
І, сподіваюся, історія кохання заграє новими сценічними барвами".
Харків. "Гамлет"
Ще один великий літературний твір - через лялькову призму. Цього разу - в Харкові. Там працює талановита Оксана Дмитрієва (нещодавно вона потрапила в рейтинг найвпливовіших людей сучасної української культури за версією "Нового времени").
На сцені Харківського Театру ляльок Оксана повсякчас здійснює особливі авторські проекти - на основі творів М.Гоголя, А.Чехова, А.Платонова.
І, безумовно, В.Шекспіра.
2011 р. Оксана зверталася до шекспірівського "Короля Ліра". Сьогодні режисерка підходить до відповідальної нової роботи - "Гамлет".
Гадаю, не варто забігати наперед, не варто щось прогнозувати, не варто й випитувати в постановника: яким буде ляльковий "Гамлет"?
Оксана - з тих режисерів, із яких зайвого слова не витягнеш.
Тим часом, вона вміє приголомшити художнім результатом.
Зокрема, на початку жовтня один з таких результатів очікується в рамках міжнародного фестивалю лялькових театрів у Києві. Це її харківська постановка "Хворий, та й годі" за класичною п'єсою Мольєра. На таке видиво, переконаний, позбігаються всі критики.
Чернігів. Мольєр
Художній керівник Чернігівського театру ім.Т.Шевченка Андрій Бакіров у новому сезоні розпочинає роботу над п'єсою Мольєра "Витівки Скапена". У популярного твору цікава сценічна історія, п'єсу часто ставили і у Франції, і в інших країнах.
Роль хитрого Скапена - завжди репертуарний подарунок для яскравого актора.
"Чому саме сьогодні потрібна комедія? - перепитує режисер. - Насправді жарт заради жарту мені не дуже цікавий. Мені цікаво зустрітись "в бою" з високим Автором, з яким, до речі, для мене це перший "спаринг". Вважаю мольєрівський фарс достатньо серйозним і насиченим думками про людську невдячність. Мольєр це сам написав, сам ставив, сам грав Скапена. І не дуже вірю, що після свого "Дон Жуана" чи "Мізантропа" великий Автор міг перетворитися на банального "потішника натовпу"…"
Отже, в рейтингу найголовніших драматургів сезону - і Мольєр знаходить своє чільне місце.
Суми. "Лісова пісня"
У жовтні планує презентувати прем'єру "Лісової пісні" Лесі Українки Сумський театр ім.М.Щепкіна. Режисер - Роман Козак, художник - Алія Меженіна.
За короткий період роботи в цьому театрі Алія змогла надати деяким виставам нового художнього оздоблення, цікавого переосмислення класичних сюжетів.
На моє запитання - "Чим дивувати збираєтесь?" - Алія вибухнула філософським монологом із приводу "Лісової пісні" та її прочитання в Сумах.
"Втрата гармонії між людиною і природою обертається катастрофічними наслідками, - каже художниця. - Це призводить до конфлікту стихії та людського его. Бажання людини обдурити природу у своїй гонитві за титулом "вінець творіння" руйнує зв'язок із природою. Людина знищує себе.
Мені як художникові цікавий жанр п'єси, бо він не обмежує фантазію.
Отже, ми й вирішили пофантазувати про те, "що" може трапитися в недалекому майбутньому, коли віковічний дуб стане останнім оазисом на планеті, коли людині не вистачатиме ресурсів, коли спрага вижити буде лише вбивати.
За нашою версією, дядько Лев і є Лісовиком. Це посланець з інших часів, він прийшов до нас - від наших предків. Він і бере на себе місію відновити гармонію між людиною та природою з допомогою двох начал - природного (Мавка) і людського (Лукаш).
Мавка віддана Лукашеві, але зраджує себе, перетворюючи свій світ - на світ людський.
У нашій виставі не буде фонограми, лише хор. Цей хор подібний до давньогрецького.
Отже, хор і струнний квартет стануть поводирями в цій історії, - в музиці звучатимуть голоси наших забутих предків. Це голоси з того світу, звідки й приходить дядько Лев і куди всі повертаються після смерті".
І вже від себе додам: концепція цікава. Сподіваюсь на досконалу художню реалізацію.