У згасаючому столичному театральному сезоні залишилася, власне, тільки одна ще нерозсмакована велика прем'єра - "Носороги" Е.Йонеско в Національному театрі імені Івана Франка. Колектив франківців трудитиметься до 20 липня, і спектакль режисера Андрія Приходька презентують уже 16-го. Але це найближче майбутнє. Тепер про віддалене. Традиційно анонсуючи в DT.UA майбутні и прем'єри, зазначу, що в афішах київських театрів у сезоні 2014-2015 значитимуться Стріндберг, Островський, Софокл, Карпенко-Карий, Арбузов, Ібсен, Айтматов і, сподіваюся, дехто з підростаючого покоління.
"Рейтинг" найочікуваніших прем'єр складати марно. Різною мірою кожна вже запущена (або ще не "заквашена") постановка може бути цікавою. Але, як це завжди трапляється напередодні сезону, "магістральну" тему, базуючись на анонсах, вичленувати поки що не вдається.
Є відчуття, що той чи інший свідомий своєї ваги театр розгублений, топчеться на репертуарному роздоріжжі. Ніби треба якось реагувати не тільки на касові збори (з допомогою комедій), а й на "театр воєнних дій", який став декораціями життя… А саме ж такий "театр" і вдирається у наш внутрішній світ: у думки, сни, в епітети, метафори, навіть у ямби.
Було б безглуздо закликати до спроб "актуалізації" якихось сценічних текстів, враховуючи вихори сучасності. Справді, неймовірно навіть уявити, що на основних майданчиках (але в різному вбранні) подорожує маркітантка матінка Кураж, і таким чином, завдяки Б.Брехту, сучасний театр "віддзеркалює сучасність".
Відображення, як відомо, може полягати не тільки в засобах зовнішньої трансформації тексту чи в способах-формах документального театру. За великим рахунком, багато важить самовідчуття митця - його особистий психологічний, творчий і громадянський "діагноз". Бо війна - не тільки реальні вибухи-втрати чи картинка на телеканалах, війна - це й те, що в головах…
Очевидно, спробує серйозно розібратися, що ж коїться в голові окремо взятого політика, художній керівник Національного театру імені І.Франка С.Мойсеєв. Він розпочав роботу над знаменитою п'єсою А.Стріндберга "Ерік XIV". Текст класика - про дивну особу короля Еріка, який поселяє у своєму палаці коханку, планує комбінації вигідного шлюбу з Єлизаветою Англійською, по-своєму розуміє, що таке "влада" і що таке "кохання". Цей син засновника шведської королівської династії мимоволі стає заручником політичного обов'язку та людських спонукань. (І, як завжди, тут як тут родичі й претенденти на престол). Опинившись між жорнами - недовго й до психлікарні. Образ загадкового Еріка свого часу підняв до небес геніального актора М.Чехова, для якого король-неврастенік став великою роллю (1921 р.).
У франківців дивного короля гратиме Остап Ступка. Художник проекту - А.Александрович-Дочевський. Прем'єра (поки що попередньо) запланована на кінець року.
Як повідомив DT.UA художній керівник театру, у планах франківців також: "Хазяїн"
І. Карпенка-Карого (режисер П.Ільченко, у головній ролі Петро Панчук), "Ліс" О.Островського (режисер Д.Богомазов), "12 стільців" І.Ільфа та Є.Петрова (режисер Д.Череп'юк).
На літній період закривається для переобладнання Камерна сцена імені С.Данченка. Після перебудови сценічного простору і залу для глядачів - уже восени - можна очікувати каскаду дебютів та спектаклів з участю
майстрів.
У Київському академічному Молодому театрі в новому сезоні випустять "Метод Гренхольма" на основі п'єси Ж.Гальсерана. Це так званий "офісний детектив", коли кожен із чотирьох героїв п'єси приходить на співбесіду, розраховуючи отримати вакантне місце топ-менеджера, наївно віруючи, що він - єдиний претендент на "престол" (режисер - Т.Криворученко). У цьому ж театрі анонсують прем'єру класичної мелодрами І. Карпенка-Карого "Безталанна" (режисер А.Білоус). А режисер І.Славинський випустить популярну свого часу драму О.Заградника "Соло для годинника з боєм": у спектаклі будуть задіяні майстри Молодого театру. У грядущій репертуарній обоймі - трагедія Софокла "Антігона" в постановці запрошеного французького режисера.
Національний театр імені Лесі Українки вже запустив у виробництво низку спектаклів, переважно комедійної спрямованості. Один із таких - "Потрібен брехун" за п'єсою грецького драматурга Д.Псафаса.
Художній керівник театру М.Рєзнікович працює над ліричною комедією О.Арбузова "У цьому милому старому будинку". П'єса написана 1972 р., але, очевидно, її ретроритми проникнуть і в нашу реальність. У спектаклі зайняті Ю.Мажуга, В.Заклунна та інші. До того ж на Новій сцені цього театру начебто готується постановка "Нори" ("Ляльковий будинок") - великої п'єси Г.Ібсена.
Київський академічний театр на Лівому березі Дніпра готує в новому сезоні таке: "Близькість" П.Мамбера, "Дикун" А.Касона, одну з п'єс А.Крима. У театрі обіцяють і "Безіменну зірку": хто не знає, це популярна румунська п'єса М.Себастьяна, на основі якої знято шлягерний фільм М.Козакова (у 1979 р.). Художній керівник театру Е. Митницький працює над знаменитою п'єсою Т.Вільямса "Орфей спускається в пекло".
Київський театр на Подолі, все ще перебуваючи в підвішеному стані без основної сцени, гратиме репертуар на малій площі (на Андріївському узвозі) і, очевидно, на малій сцені Палацу "Україна". Художній керівник театру Віталій Малахов наприкінці червня випускає "Вернісаж на Андріївському" - театральне ревю, побудоване на сюжетах про легендарну київську вулицю. У найближчих планах театру: "Білий пароплав" Ч.Айтматова і "Ліс" О.Островського.
Національна опера України, нарікаючи на труднощі з фінансами, в сезоні, що минає, абсолютно не тішила навалою прем'єр. (І, можливо, це навіть на краще?). Через безгрошів'я в наступному сезоні відбуватимуться реставраційно-відбудовні роботи - опера Понк'єллі "Джоконда" (спектакль не йшов років сім). Очікується й нова версія "Запорожця за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського. З балетів - "Приборкання норовливої" (на музику різних композиторів). Що стосується Раду Поклітару і його театру "Київ Модерн-Балет", то їхні плани поки що під грифом "секрет".
Але, звісно, хочеться говорити не тільки про "громаддя" планів, а й якісь сценічні передчуття. Перше передчуття пов'язане з пожвавленням молодих режисерів. Так би мовити, полку прибуло. Цікавий і бадьорий режисерський курс у Е.Митницького: багато студентів уже активно ставлять на малих сценах Лівого берега й Молодого театру. З інтересом очікую "Двох на гойдалці" В.Гібсона (у Театрі драми і комедії) від режисера А.Попова, якого ще рік тому відзначило наше видання за спектакль "Білі ночі" у рамках ІІ Фестивалю молодої режисури ім.Л.Курбаса. Звичайно, є й інші молоді постановники з творчим потенціалом. Але реально і в перспективі багато що залежить уже від українських театрів (та їхніх безсмертних керівників). Наскільки ці горці й музеї зацікавлені у підтримці постановників-початківців та в наданні їм не те щоб карт-бланшу, але бодай спроби польоту. Інакше ситуація зі зміцненням корпусу молодої української режисури знову складатиметься за мотивами безсмертних рядків Т.Шевченка: "Розлізлися межи людьми, мов мишенята…".
І ще одне безанонсне передчуття: у новому сезоні жвавіше заявить про себе нова драма. Думаю, з'являться в афішах назви не тільки "актуальні", а й сценічні, акторам і режисерам - цікаві. Недавнє проникнення на столичні майданчики текстів
В.Маковій та О.Савченко, кропітка праця над п'єсами П.Ар'є і С.Брами у Львові, нове драматургічне пожвавлення в Черкасах - симптоми втішні.
Майбутній сезон (у столиці), зважаючи на ризики недофінансування, зримо й жорстко робитиме ставку - на касу. У хід підуть переважно комедійні бойовики. Які, всім нам у це хочеться вірити, все ж таки не скочуватимуться до рівня "коцебятини", як визначив свого часу схожі жваві тенденції український критик П.Рулін.
…І повертаючись до того, з чого почав, - очевидно, сам час і вноситиме у репертуар якісь важливі корективи. Які? Будемо бачити. Багато років тому, розмірковуючи про репертуарні тенденції свого часу, трохи пафосно, але чесно й хльостко на схожу тему висловився ще один український критик… С.Петлюра. "Так вона плаче, ця прехороша красуня Мельпомена! Плаче розпачливими сльозами горя й великого обурення. Бо її храм краси і чистоти геть-чисто закидано літературним сміттям, бо її жерці не виконують тієї творчої ролі, яку мусили б виконувати, коли б хоч трохи розуміли завдання справжньої штуки і свою високу місію, бо українські драматурги не стоять на сторожі розвитку рідного театру і, замість артистичної живої і живучої страви, годують публіку літературною січкою, макулятурою або - в ліпшім разі - такими творами, які стоять в гострій суперечці з вимогами нової соціяльної драми". Кінець цитати. Яка свідчить, що в нашій із вами сучасності все абсолютно "не так"…