Польський режисер Кшиштоф Зануссі свою нову картину знімає в Україні. Кінокомпанії SOTA Cinema Group (Україна) й «Студія документальних і художніх фільмів» (Польща) розпочали роботу над українсько-польським проектом «Серце на долоні», в якому задіяні Богдан, Остап і Дмитро (онук) Ступки. Бюджет проекту — понад 1,5 млн. євро.
Зйомки «Серця...» почалися в березні у Варшаві й днями продовжилися в Києві. В Україну пан Зануссі приїздив на кілька днів у супроводі «почту» з 30 чоловік. Для зйомок підігнали золотий лімузин. І з допомогою українського продюсера Олега Кохана облюбували деякі польські дворики — для «зникаючої» натури. У перерві між зйомками Зануссі ще раз переглянув у театрі ім. Івана Франка свій спектакль «Маленькі сімейні злочини». І був приємно здивований, дізнавшись, що от уже півроку його творіння проходить з аншлагом. Заручившись підтримкою Богдана Ступки, метр пообіцяв поставити ще один спектакль на франківській сцені...
Богдан Ступка й Марек Куделко на зйомках фільму «Серце на долоні» |
— Мій новий фільм — трохи несподіване для мене авторське кіно «на замовлення», — зізнався «ДТ» кінокласик. — Я написав сценарій за ідеєю іншого автора. Але вийшло, на мою думку, цікаво. За жанром — це чорна комедія. Починається картина з того, що в місті з’являється такий собі герой, дуже багата людина. Абсолютно не відомо, хто він, якої національності, звідки взявся й де живе... Це історія про те, як не дуже хороша людина намагається стати хорошою. Ну а що з цього виходить — побачите самі. Далі не розкриватиму сюжет фільму, інакше нецікаво буде дивитися. Олігарха грає Богдан Ступка. Він говоритиме польською мовою, з акцентом. Богдан Ступка належить до категорії таких акторів, як Вітторіо Гассман, Микита Михалков, Збігнєв Запасевич. Це дуже експансивні люди, авторитарні. Часом нестерпні. Але дуже життєлюбні. Образ головного героя, напевно, частково списаний із мого батька, італійця за походженням. Він був дуже життєлюбним, частенько потрапляв у різноманітні історії й не дружив із поліцією...
Італійські предки Зануссі давно й успішно займаються побутовою технікою. Тому, коли Кшиштоф обрав для себе таку неділову й несерйозну професію — кіно, італійська мафія Зануссі знехтувала вискочку-інтелектуала.
— Мій батько до самої смерті не визнав мої кінороботи. Щоправда, він дивився мої фільми, але завжди казав, що вони йому не подобаються. А мама, навпаки, говорила: «Не запитуй мене, мені однак усе сподобається. Тому, що це ти зробив».
Уже понад сорок років першим глядачем і головним критиком пана Зануссі є його дружина Ельжбета, аристократка з роду Рюриковичів. Що аж ніяк не заважає їй не тільки утримувати лад у великому заміському будинку під Варшавою, а й приймати в ньому численних гостей звідусіль, які приїхали на запрошення гостинного хазяїна.
— Моя дружина звикла до того, що в будинку завжди хтось живе. Іноді я попереджую її за півгодини до появи гостей. Й Ельжбета вже наловчилася: дуже швидко, начебто нізвідки, на столі з’являється їжа. У нас великий будинок під Варшавою — 20 кімнат. Але неправильно ж, якщо вони стоятимуть порожні! Мені в юності дуже багато людей допомагало. Я поїхав із Польщі з п’ятьма доларами в кишені, тоді більше не можна було провезти через кордон. Цих грошей вистачило рівно на залізничний квиток. А далі... Іноді доводилося ночувати в парку на лавці. І хоча моя сорочка не завжди була бездоганно чиста, зате краватка була обов’язково, щоб не скидатися на хлопця, який спить у парку. І багато хороших людей траплялося тоді на моєму шляху, вони приймали мене, допомагали мені. Тепер моя черга висловити людям гостинність. Узимку в нас гостював курс Богдана Ступки. Ох, ми з ними намучилися! (сміється) Вони такі небайдужі й допитливі! Ми з дружиною іноді не знали, що їм показати й чим їх зайняти. Я дзвонив усім друзям, просив, щоб провели на спектакль, у музеї, в кіно. Прекрасні хлопці! Двоє з них тепер задіяні в моїй картині.
Свій шлях у кіно Зануссі шукав довго. Підкувавшись у фізиці й філософії, пішов до кіношколи. Але його відрахували на третьому курсі.
Надивившись у Франції фільмів з ефектом живої камери, що рухається, він зняв у Польщі картину за таким принципом. Професура ж французів-новаторів ще не бачила й вважала неможливою й бездарною манеру молодого режисера. Але потім Зануссі зарахували знову, і почалося його справжнє життя в кіно.
— У Польщі на національному кіноконкурсі всі сім моїх картин одержали перші премії. І тоді я зрозумів, що, напевно, пішов правильним шляхом. Це було визнання, в першу чергу, самого себе.
Напевно, тому тепер я з таким задоволенням працюю з молодими, допомагаю їм знайти й реалізувати себе, не прогаяти свій шанс у житті.
Торік Зануссі закінчив картину «Чорне сонце». І саме тепер вона виходить у прокат у Польщі. Режисер хотів би, щоб фільм побачили й в Україні. Але прокатні права, скаржиться Зануссі, належать французам, не зацікавленим у нашому кіноринку. Зате стрічку «Серце на долоні» відразу ж зроблять і в українському варіанті, й наші глядачі побачать картину одночасно з поляками. Мало хто знає, що Кшиштоф Зануссі кілька років тому знявся в документальному фільмі Володимира Хотиненка «Паломництво у Вічне місто». Ця стрічка, популярна в Росії, в українському прокаті не з’явилася. Це серіал про Рим, апостолів Петра й Павла, страчених тут, про перших християн-мучеників і про епоху Костянтина Великого. У цьому проекті також задіяні Володимир Машков, Ірина Купченко, Юрій Соломін, Микита Михалков.
— Хотиненко хотів, щоб історію про апостола Петра розповів іноземець, католик. Коли роль запропонували мені, я із радістю погодився. Тому що дуже добре знаю Рим і все, що пов’язано в ньому з апостолом Петром. Щоправда, я був собою дуже незадоволений — говорив із кошмарним акцентом. Але це був цікавий досвід. Я й раніше сам багато знімав на християнську тематику. І впевнений: усе, що стосується людської душі, в основі своїй християнська творчість. Тепер мені б хотілося зняти щось костюмоване, історичне. Я люблю Генрика Сенкевича. Та його всього вже екранізували мої польські колеги. Тому поки що думаю над новим історичним проектом.
Робочий графік пана Зануссі розписано на кілька років наперед — зйомки, репетиції спектаклі, лекції, фестивалі. Іноді в цьому густонаселеному справами графіку з’являється вікно в кілька днів, тоді метр дозволяє собі трохи розслабитися.
— У травні разом із жінкою хочемо днів на п’ять поїхати в Альпи — покататися на лижах. Можливо, візьмемо з собою кількох моїх студентів і повернемося в зиму. А взагалі я ледар від природи. Мені б хотілося полежати довше в ліжку, почитати книжку. Та ба! Треба вставати й іти працювати. Адже я не зняв ще свій найголовніший фільм. Про що він буде, поки що не знаю. Але знаю точно, якщо я вирішу, що вже зняв його, значить усе — час на пенсію. Отож поки ще буду працювати...