У Міжнародного фестивалю мистецтв ім. М.Булгакова, а простіше — київського Булгаковського фестивалю є всі передумови стати в один ряд із найвідомішими театральними форумами, такими, як Шекспірівський фестиваль на батьківщині драматурга, Чеховський фестиваль у Москві. Організатори Булгаковського фестивалю — Креативний фонд ім. М.Булгакова, київський Театр на Подолі, Музей М.Булгакова у Києві — ставлять перед собою таке завдання, а ще планують із допомогою подальшої популяризації творчості нашого земляка, письменника зі світовим ім’ям, зробити фестиваль плацдармом для цікавого творчого спілкування, взаємозбагачення художніми ідеями, культивування нових задумів, що йдуть у сценічне життя. А до того ж цією акцією хочеться переконати тих, хто думає, як Кшиштоф Зануссі. На прес-конференції шанований метр — гість фестивалю — заявив, що Булгаков, попри всю повагу до літературної фантазії Михайла Афанасійовича, йому далекий, і слава письменника, мовляв, закінчується на західному кордоні Польщі, не досягаючи Європи. Та оскільки він не дивився фестивальних вистав, зрозуміти, чому такій великій частині світу Булгаков усе ж подобається, польському режисеру не вдалося.
За час існування фестивалю події нинішнього року найграндіозніші. Якщо озирнутися назад, в активі Креативного фонду ім. М.Булгакова проведення 2002 р. світової прем’єри вистави «Собаче серце» театру «Zoo» з Лос-Анджелеса, святкування того ж року 300-го спектаклю «Майстер і Маргарита» у Національному театрі ім. І.Франка. 2003 року фонд ініціював постановку спектаклів «Булгаковське рондо» і «Склади слово Вічність» у Театрі на Подолі в режисурі В.Малахова. З цими виставами театр провів гастрольний тур містами України. Продовжуючи ідею фонду з інсценування творів Булгакова, восени на честь відкриття нової сцени Театру на Подолі, що міститься майже навпроти знаменитого будинку
№ 13 на Андріївському узвозі, покажуть прем’єру спектаклю «Недоумкуватий Журден».
Твори Булгакова затребувані, з ними працюють багато театрів світу, сформувати фестивальну програму не становитиме труднощів. Але Фонд ім. М.Булгакова (на те він і креативний) підійшов до фестивалю творчо. І запропонував продуктивну ідею. Присвячувати кожен фестиваль одному твору Михайла Афанасійовича. Ясна річ, почали з безсмертного роману «Майстер і Маргарита».
«Весь Майстер» у сеансах театральної магії був прочитаний «у тіні» стародавнього Подолу. Всередині Гостиного двору, як на веління всемогутнього Воланда, виникла грандіозна споруда — сучасна просторова конструкція. Критий павільйон з оснащеною суперсвітлом і звуком сценою зміг умістити понад 600 глядачів. Причому, хто придбав дорожчі квитки, мав можливість усотувати мистецтво за столом із шампанським та фруктами. Тут два вечори йшло багатогодинне театральне шоу за принципом джазового регтайму. Всі учасники фестивалю, імпровізуючи, грали глави роману. На одній сцені зійшлися актори різних театрів, різних країн, різних жанрів. Вийшло видовище, гідне геніального твору. Крім того, вдень шанувальники творчості Булгакова змогли подивитися шість вистав «Майстер і Маргарита», що проходили в приміщенні Театру на Подолі. У рамках фестивалю відбулася служба і панахида в Хрестовоздвиженській церкві та показ фільмів «Понтій Пілат і інші» А.Вайди й «...від Булгакова» С.Маслобойщикова.
Насиченість програми потішила постановочною винахідливістю, творчими знахідками. Три фестивальних дні були просякнуті духом нестримної акторської імпровізаційної стихії, підстьобуваної фантазією автора, справжнім відчуттям театрального свята і задоволенням від причетності до безпосереднього народження мистецтва. Ці почуття допомагали забути досаду від організаційних недоробок, що супроводжували відкриття фестивалю. Нормою була затримка початку вистав, співчуття викликали зусилля акторів, змушених грати свої спектаклі на сцені Театру на Подолі в той час, коли поруч, усередині Гостиного двору, проходили мікрофонні репетиції вечірніх вистав. Сам момент входу на ці вечірні вистави як для публіки з квитками, так і для акредитованих журналістів та колег-акторів — важлива проблемна ділянка роботи оргкомітету фестивалю в майбутньому. Бо якщо цього разу скривджених журналістів і глядачів, котрі розвернулися й пішли геть, були одиниці, у більшості зацікавленість і повага до Булгакова все ж таки заглушили амбіції, — то наступного року за такого ставлення їх може стати значно більше.
Однак повернімося в театральну магію булгаковського роману. На подільських «Патріарших ставках» відбулася цікава історія. Перегляд численних інтерпретацій «Майстра і Маргарити» дозволив відчути його повноваго, об’ємно, цільно. Учасники фестивалю своїм баченням роману привернули увагу глядачів до чогось забутого в ньому, зробили нові акценти на главах, які стали хрестоматійною класикою, дали можливість насолодитися літературною мовою й іронією автора, намацали нові моменти актуальності, що проявляються в часі так само, як молодість проступала на обличчі Маргарити після перших доторків чудесного крему Азазелло.
Коло учасників обмежилося представниками України, Росії, Польщі. Кожен із показаних спектаклів, за бажання повністю охопити весь роман, усе ж таки наголошував на чомусь більш важливому для себе. Так, у моновиставах «Маргарита» у виконанні В.Іщенко (Київ) і «Я Маргарита» у виконанні Г.Далявської (Львів), ясна річ, події висвітлювалися з погляду новоявленої відьми. Але якщо в трактуванні В.Іщенко відчувалися трагізм і глибина страждань булгаковської героїні, то у львівському спектаклі Маргарита вийшла невиправдано життєрадісною, і було сумнівно, що Маргариту з таким світовідчуванням Воланд захотів вибрати на роль господині свого балу. В інтерпретації Московського театру Notabene вистава мала вигляд літературних читань. Відсутність декорацій, реквізиту, використання екрана з відеофрагментами, котрі створювали атмосферу часу, і спілкування акторів на рівні діалогів. Оригінальної ідеї сценічного прочитання не було, що ж, це дозволяло просто послухати чудовий текст. Харківський академічний театр ляльок ім. В.Афанасьєва показав видовище масштабне. Втілювати на ляльковій сцені «твори для дорослих» надзвичайно складно. Природа артистів лялькового театру, з огляду на жанр, відрізняється від природи драматичних акторів. Цей дисонанс довелося спостерігати в харківському спектаклі. Взаємодія ляльок і живого плану, який істотно переважав, не завжди була переконливою. Виходило, що актори грають нормальну виставу, але в якісь моменти згадують: театр — ляльковий, — і тоді з’являються іграшкові двійники булгаковських персонажів. При цьому вони розмовляють кумедними неприродними голосами з інтонаціями трьох поросят із відомої казки. Є в спектаклі цікаві постановочні трюки, і загалом вгадується бажання режисера показати, що люди — це іграшки в руках вищих сил. Однак усе ж таки важко подолати відчуття, що серйозно сприймати цей роман у ляльковому викладі неможливо.
Буйство акторської фантазії приєднав до фантазії авторської Є.Чистоклєтов (Донецьк) у своїй моновиставі. Перевтілюючись із незбагненною переконливістю в різних героїв роману, актор зміг виявити іронію Булгакова, дати відчути смак літературного стилю, зробити сценографічні акценти на ключових ситуаціях роману — трамвайній колії, відрізаній голові, мітлі, колонаді палацу Ірода. Вдала композиція спектаклю дає відчуття завершеності роману. А ніби авторський погляд збоку, коментуючи події, посилював пронизливість спокою, коли заклубилися «таємничі тумани над болотами», і прийшло усвідомлення: «Яка сумна вечірня земля!» Два польських театри з Лодзі — Nowy та Dziewiecsil — показали різних «Майстрів». Актори театру Nowy розіграли сюжет в естетиці 50-х років — традиційно і, здавалося, без особливого власного ставлення до тексту. У виставі театру Dziewiecsil було несподівано багато музики, лейтмотивом любові звучав романс на слова Блока. Незримо був присутній дух часу. Хоча поляки вирішили зробити наголос на фарсовості, і Булгаков став схожий на Зощенка. Добре працювала ідея перевтілення Воланда та Бегемота (до речі, у виконанні акторки) у різних дійових осіб — натяк на присутність у кожному з нас трохи Воланда, трохи Азазелло, трохи й Бегемота...
Однак... «Аннушка вже купила олію, і не тільки купила, а й навіть розлила». І хоча хуліганистий напис в арці всередині Гостиного двору, оформленої характерним посудом і предметами часу написання роману, стверджував, що «Аннушка — дурепа», свою чорну справу вона зробила. Заварилася каша! І нісся Подолом булгаковський марафон. У цілому глави роману читали 12 годин. У вервечці Воландів, Майстрів, Маргарит, Азазелло, Пілатів, Ієшуа, Бегемотів, Бездомних, Берліозів змінювали один одного актори — О.Биструшкін, І.Дмитрієв, О.Філіппенко, Б.Хмельницький (перший виконавець ролі Воланда в Театрі на Таганці), І.Славинський, А.Пархоменко, А.Ігнатуша, С.Бойко, І.Волков, В.Задніпровський, З.М.Зараді (Ірак), С.Сипливий та інші. На винахідливі міні-вистави перетворилися глави, поставлені спеціально для фестивалю Ю.Одиноким, А.Кочнєвим, А.Крижановським, В.Малаховим з участю акторів київських театрів — на Подолі, на Печерську, Драми та комедії на Лівому березі, Російської драми, Львівського театру ім. М.Заньковецької.
Вразити глядачів було чим. І величезний бутафорський трамвай гуркотів, виїжджаючи на сцену й ставлячи крапку на житті бідолашного Миші Берліоза, і гримів дружній хор відмінників Міністерства внутрішніх справ — «Славное море священный Байкал…», підхоплюючи нестрункий спів «наличного состава служащих варьете». І побували глядачі на неймовірному балу у Воланда, що завершився грандіозним каскадним феєрверком.
«Маестро! Вріжте марш!» Це «кіт вискочив до рампи і раптом рявкнув на весь театр людським голосом». Хоча вимагати цього від маестро Івана Небесного не було потреби. Весь час композитор І.Небесний, який написав музику до цього дійства, був на сцені і грав. Грали, супроводжуючи шумовими ефектами й створюючи відповідний музичний настрій, також ансамбль «АРС-нова» і квартет саксофоністів.
Таємний місіонер неба, «частина тієї сили, що вічно бажаючи зла, вічно творить добро», дві літні ночі провів у Києві і зробив висновок: «Городяни дуже змінилися, зовні, я кажу, як і саме місто, втім». Повеселилися тут і його помічники. Упокоїлася душа Пілата, відпустив його Майстер. І сам Майстер отримав свободу, а Маргарита ще раніше стала «невидима й вільна». «Туди, туди. Там чекає вже вас дім і старий слуга, свічі вже горять, а невдовзі вони погаснуть, тому що ви негайно зустрінете світанок. Цією дорогою, Майстре, цією. Прощавайте!»
Закриваючи фестиваль, його художній керівник Віталій Малахов сказав, що спеціально зупинилися на главі 32 і не прочитали епілог. Що ж, прекрасні три крапки, далі буде. Фестиваль хотів повернути місту Майстра, а Майстру — його місто. Це вдалося! Браво, Булгаков, браво, Майстер!