У нас — якщо порівнювати з багатьма європейськими країнами — величезний музейний потенціал. Проте рівень фінансового й матеріального забезпечення вітчизняних музеїв не витримує ніякої критики: стан багатьох із них, особливо нестоличних, на жаль, далекий від європейських стандартів.
Зазначимо, що в Києві міська влада щороку збільшує фінансування місцевих музеїв. Так, за даними начальника Головного управління культури, мистецтв і охорони культурної спадщини КМДА Олександра Биструшкіна, 2004 року на культурні потреби столиці заплановано витратити 96 млн. грн. (2003 року — 72 млн. грн.), із них 8,06 млн. — на капремонт музейних об’єктів. До Дня Києва заплановано відкрити музей Івана Гончара, експонати якого повідають про життя й діяльність знаменитого українського скульптора. На це виділено 2 млн. грн. із міського бюджету. А ось у будинку Російського музею, спорудженому 100 років тому, капремонту не було вже давно. Аби побудувати додаткове приміщення, треба кудись перевезти фонди знаменитого музею...
Авжеж, Києву як столиці знайти фінансові ресурси на реконструкцію приміщень і комп’ютеризацію музейних фондів легше. В областях більшість музеїв таких можливостей не мають. За поодинокими винятками. Приміром, завдяки тому, що в музеї Лесі Українки в селі Колодяжному на Волині кілька років тому побував Президент України, комплекс одержав 1 млн. грн. із бюджету на реконструкцію трьох споруд, побудованих понад сто років тому. Щедре бюджетне фінансування зробило свою справу: музей набув європейського лиску, і сьогодні його залюбки відвідують як українці, так і зарубіжні гості.
Поталанило й Центральному державному архіву-музею літератури й мистецтва України, якому уряд Німеччини недавно безплатно передав виставкове устаткування компанії Rothstein на суму близько 60 тисяч євро — на знак конструктивної багаторічної співпраці архівістів України та Німеччини.
А загалом, значна частина наших культурних заповідників і музеїв перебуває в тяжкому стані. Відомий далеко за межами країни заповідник у Переяславі-Хмельницькому (90 км від Києва) тримається на плаву завдяки самовідданості й ентузіазмові місцевих музейних працівників, передусім — директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Михайла Сікорського, що працює тут із 1951 року.
Дефіцит коштів різко погіршив стан матеріально-технічної бази музейних установ, загальмував процес їх входження в український і світовий культурологічний простір. На жаль, у більшості вітчизняних музеїв умови для зберігання експонатів незадовільні.
Щоб підвищити інтерес до музейної справи, в Україні розроблено Всеукраїнську програму підтримки музеїв і зберігання культурної спадщини «Музеї України» на період до 2008 року. Створено часопис «Культура. Історія. Традиції». До речі, вже підготовлено й видано кілька його номерів: «Усі музеї Переяслава-Хмельницького», «Музеї Житомирської області», «Музеї Львова» (планується випустити два десятки номерів про музеї кожної області, а також розпочати рекламувати вітчизняні музеї в Європі).
Два вищезазначених проекти вдалося запустити значною мірою завдяки зусиллям ученого й письменника Олександра Чувардинського.
— Олександре Георгійовичу, вже понад рік ви підтримуєте програму «Музеї України». Які її основні завдання?
— З 550 офіційно зареєстрованих в Україні музеїв статус юридичної особи мають 350. Ясна річ, держава їх підтримує, певний рівень бюджетного фінансування є, але недостатній. Зарплата в музейних співробітників низька. Нас турбує проблема охорони творів мистецтва й археологічних знахідок.
Пріоритети Всеукраїнської програми — формування, використання та зберігання музейних інформаційних ресурсів, розвиток і популяризація музейної справи в Україні, створення єдиної уніфікованої системи музейної комп’ютерної каталогізації, застосування новітніх технологій у реставрації та консервації музейних експонатів, розвиток міжнародного співробітництва в музейній справі й реституції пам’яток історії та культури, створених в Україні.
— У рамках програми ви провели презентацію Музею гетьманства в Києві, фінансово підтримали музей «Битва за Київ 1943 року»...
— Громадськість, безумовно, не може розв’язати багато фінансових проблем. Тож сьогодні до співпраці конче треба залучати представників виконавчої та законодавчої влади, дипломатичних місій, акредитованих в Україні, бізнесменів — усіх небайдужих до проблем культури й музейної справи, а також чиновників, щоб не забували про необхідність виділення грошей на музейні потреби. Вважаю, що людям, особливо молоді, бажання відвідувати музеї треба прищеплювати.