Герман Гольд |
«Маршрутка» повільно, мов черепаха, продирається крізь саргасове автомобільне море. Роздратування від безглуздого убивання часу поєднується з тортурами від вислуховування фамільярного базікання ведучих балаганних радіостанцій та поп-хітів зі стандартним текстом «Палюбила-ла-ла, разлюбила-ла-ла!» І чому я не глухий Бетховен! Раптом FM-радіо робить майже подвиг — намагається сіяти розумне, добре, вічне — хоча й у трохи дивний спосіб. «Назвіть справжнє прізвище письменника Шолом-Алейхема. Варіанти відповіді: Рабінович, Цукерман, Абрамович».
Що ж, можу зарахувати себе до FM-інтелектуалів: я знаю не тільки те, що правильна відповідь — Рабінович, а й те, що ім’я його співзвучне з Шолом — Соломон. І рік народження знаю — 1859. Хоч це я запам’ятав випадково — просто мій рік появи на світ теж закінчується числом 59.
У 2004 році відзначається 145-річниця від дня народження Шолом-Алейхема. В Києві проходили різноманітні акції, приурочені до цієї дати, — літературні, театральні, кінематографічні. Я ж поспішаю на персональну виставку Германа Гольда, що експонується в галереї «Мистець». Мікроавтобус зрештою проривається до кінцевої зупинки, я пробігаю мимо бронзового письменника, що вітається зі мною знявши капелюха. І ось халепа — я таки запізнився — полотен на стінах немає. Сивобородий художник уже складає свої роботи біля входу. Посилаюся на суєту, прошу вибачити — й отримую від митця гостинне запрошення відвідати його майстерню.
Майстер. Майстерня. Часто на білямистецьких посиденьках можна почути шепіт: «Погляньте на художника N. Він ніколи не просихає…» Як правило, найчастіше такі всеосяжні характеристики абсолютно необгрунтовані, з’являються лише на підставі того, що митця колись бачили з келихом шампанського на відкритті його виставки. Щоденна праця художника, процес творення прекрасного залишається таємничим процесом — між пензлем та поверхнею полотна немає посередників.
У майстерні Германа Гольда майже не залишилося простору для мольберта. Гіпсові відливки класичних скульптур, полиці з книгами, фотографії людей і всім відомих, і близьких лише художнику, справжнє мексиканське сомбреро, і картини, картини, картини, картини…
Художник показує роботи, що експонувалися на виставці, присвяченій ювілею Шолом-Алейхема. Це не ілюстрації до творів письменника, але дух і глибина трактування абсолютно співзвучні з літературною першоосновою. На полотнах звичайні люди шукають пояснення істини й прихистку від недоброзичливого світу. Кожен це робить по-своєму — хтось у глибоких роздумах та читанні мудрих книг, хтось — у беззмістовній, безплідній дискусії про те, що було спочатку, хтось у хасидському танці, хтось горнеться до сувоїв зі священними письменами, хтось шукає тепло і щастя в дотику до рідних рук.
Художник виставляє на мольберт нові й нові роботи. Не так часто буває, щоб митець універсально вправно працював у різних жанрах — натюрморт, пейзаж, портрет. Кожна робота змушує затримуватися біля неї надовго. Жодного байдужого мазка, жодного прояву хизування майстерністю. Я не знаю, чи любить Герман Гольд весь цей недосконалий світ. Але квіти, вулиці, будинки, люди відтворені на його полотнах лише зі щирою любов’ю. Не можливо не помітити цього почуття й не пройнятись ним. Спілкування зі справжнім мистецтвом дає миттєвості щастя всім, хто торкається до нього. Це і є сенсом творчості Германа Гольда.