Україна вперше в СНД приймає у себе найбільший фантастичний форум Європи — 28-й Європейський конвент наукової фантастики «Єврокон-2006», який вважається престижним, представницьким, почесним. Співголови оргкомітету від України — Марина та Сергій Дяченки (найкращі письменники-фантасти Європи 2005 року). А музичною хазяйкою книжкового форуму призначили... Руслану Лижичко.
Руслана поки ще не написала фантастичний бестселер. Хоча, зламавши «код» «Євробачення», у неї, певно, вже нашкреблося по засіках чимало цікавих сюжетів для важкого і, упевнений, скандального талмуда про залаштунки міжнародних поп-баталій. Тож незабаром усього можна очікувати, з огляду на піар-активність та стінопробивну креативність пісенної героїні і народного депутата п’ятого скликання.
Цього ж разу, в рамках «Єврокону», артистка вирішила представити місту і світу свою музично-літературну «реінкарнацію»... Свіжий роман Марини та Сергія Дяченків «Дика енергія. Лана» (він щойно вийшов друком) став літературним тестом, із якого Руслана ліпить-творить-малює-доповнює свій образ. Начебто вона та ж сама. Співаюча, танцююча, «дика». Але тут же, увага, і бонусні штрихи до портрета, намальованого Дяченками в новій книжці — ніби з прицілом на відому виконавицю: фентезійність, ілюзорність, амазонковість.
Настільки складна літ-поп-комбінація, зізнаюся, спочатку заморочила. Звідки це пішло — зметикувати непросто. Одна річ, коли зірки масової пісні — на зразок Данко (хто пам’ятає, «Твой малыш растет не по годам») чи гурту «Кармен» (вкупі з її солістом Сергієм Огурцовим із Полтави) — використовують для дзвінких бренд-образних «фішок» літературні архетипи з творів Максима Горького і Проспера Меріме... Інша річ, коли для чергових метаморфоз апробовуються літературні аннали поки ще ніким не читані і, відповідно, ніким не рецензовані (на кшталт книжки «Дика енергія. Лана»). Тож й у цій справі Руслана Степанівна (як сама вона себе величає) знову першовідкривачка!
— Руслано, чи не забагато новизни для сучасного моменту: тільки-тільки політкар’єра починається, а це і засідання, і наради, і зустрічі з трудовими колективами; і відразу ризикований іміджевий злам — у бік фентезі. Чи це одне й те ж для вас: наша політика і фентезі?
— Якщо подивитися з іронією на ситуацію в цілому, то, напевно, ви маєте рацію. Наше політичне життя — багато в чому фентезі, яке ще чекає «пера» прийдешніх літераторів. З другого боку, я ж дуже реально дивлюся на багато речей. І тут проглядається різкий контраст: між жанром фентезі і тим, чим займаюся і чим хочу займатися. Парламент для мене дуже серйозний і реальний крок. Уявляю собі, що значить пробити закон про меценатство! І скільки для цього потрібно зусиль. Але мені здається, жити ж потрібно не лише високими державними устремліннями чи глобальними творчими планами. Добро потрібно робити (виділю це слово) РЕАЛЬНО і щодня. Уявіть, що і я, і моя мама у Львові сьогодні опікуємося двома маленькими дівчатками з найтяжчими фізичними каліцтвами... Ми познайомилися з ними на акції «Гордість країни» — і щось перевернулося в моїй душі, щось забриніло. Обдарована дитина, але без рук... А вона хоче малювати, мріє стати дизайнером. Щойно телефонувала мама і каже: «Смажу їй котлети, а вона все запитує, як Руслана?» Сьогодні у Львові новий мер, і я сподіваюся, що питання допомоги дітям вирішиться практично, реально.
— Фентезі либонь — це вічна боротьба Добра і Зла, Світлих і Темних сил. Там усе гранично ясно окреслено: де добре, де погано. Не так, як у житті.
— Якщо казати про роман Марини і Сергія, який став поштовхом для моїх пошуків і навіть для нових проектів, то в них у книзі світ ніби розділений на «штучний» і «дикий» (природний). Є люди-синтетики. Є люди-дикуни...
— Можу передбачити наперед, що дикуни несуть природне начало — плідне, живе, а «синтетики» — люди-ляльки чи що, і девіз-пафос роману може бути такий: «Вперед, у минуле — до дикунів, які не знищують природу!»
— Не зовсім так. Бо один із мотивів усе ж таки — «уперед, у майбутнє», коли людство усвідомить, що вся ця сама «синтетика» — наркотики, хімія, радіація тощо — можуть колись залишитися в минулому...
— Це справді фентезі.
— Дяченки у своєму романі вдало використали елементи автентичності. І фентезі дає відчуття повного відриву від сірої повсякденності й польоту в інший світ, якого, може, немає, але дуже хочеться, щоб він з’явився — у тому самому майбутньому. І образ героїні — Лани — і вся лінія її поведінки для мене як певний алгоритм. Те, що може стати основою для пошуків у наступних кліпах, у диску, у концертній програмі. Цікава в романі любовна лінія. Героїня, ніби нова сучасна амазонка, жінка, яка переходить із синтетичного зрізу в дику стихію. При цьому немає «героїзації» образу. Це просто дівчина, закохана дівчина.
— Гадаю, тандем Руслана—Дяченки побудований не на чистому альтруїзмі, а передбачається і запатентована доцільність: взаємний піар, спільна вигода: ваш образ просвічує ілюстрації їхньої книжки, ви — пропагуєте їхню «дику енергію»?
— Саме цей бік питання сприймається мною лише як чистий експеримент. Як відвертий ризик. Хоч би хто і як трактував наше співробітництво, повторюся, це експериментальне співробітництво, котре, сподіваюся, триватиме — на підході кліп Алана Бадоєва, навіяний образною системою книжки...
— Можливо, ви знімете зі своєю участю і черговий «перший український блокбастер» — «Дика енергія. Лана», адже Бадоєв уже один блокбастер зняв?
— Значить, так... Давайте спочатку реалізуємо один проект і подивимося, що вийде, потім — як Бог дасть. Хоча, ніде правди діти, було б спокусливо помріяти і про блокбастер, і про кінопрокат. Йдеться і про рок-оперу. Подивимося, загалом.
— Руслана, а як позначиться жанрова літоснова, власне, на вашому музичному матеріалі? Щось зміниться? З’являться якісь нові автори?
— У таких випадках я кажу: Руслана Степанівна музику пише сама. Основа майбутнього диска — мої ж композиції. Я дістала колосальне задоволення від співробітництва з нашими чудовими діджеями. І таке ж задоволення від роботи з західними імпресаріо: із продюсером «Рамштайн» ми підписали контракт. У майбутньому диску, сподіваюся, буде більше лірики і більше драйву. А взагалі сприймаю його як якийсь один великий саундтрек.
— А ви самі захоплюєтеся фентезі? Щось читаєте, окрім книжок Дяченків? Можливо, Лук’яненка і його «Варти»?
— Якийсь час я була захоплена книжками Стругацьких. Для мене вони багато в чому еталонні: справжні світила у своєму жанрі. Пам’ятаю, навіть прагнула познайомитися з ними.
Марина і Сергій також неймовірно цікаві у своїх літературних пошуках. І наша зустріч не випадкова, і мій альбом, і мої віртуальні образи, і загальна стилістика подачі музичного матеріалу — все це ніби обрамлено їхнім фентезі, їхньою фантазією, їхнім придуманим світом, який місцями, напевно, все ж таки яскравіший, ніж світ реальний.