"Мелодія для катеринки", "Вічне повернення", "Настроювач", "Чеховські мотиви" (картини Кіри Муратової), а ще "Біля річки", "Будинок з башточкою", "Пісня пісень" (картини Єви Нейман).
Ці й інші знакові українські фільми буквально "одягав" відомий український художник костюмів Руслан Хвастов. У нього дуже багато титулів і нагород, він став мало не одним із символів нашої Південної Пальміри. А зовсім нещодавно, згідно з підсумками опитування кінопрофі, один з популярних порталів визнав його найкращим українським художником костюмів у нашому кіно за останні п'ять років.
В інтерв'ю DT.UA модельєр і костюмер з Одеси розповів про свою роботу на майданчику з Богданом Ступкою, Ренатою Литвиновою, розкрив також таємницю "віялового" балахона для Примадонни.
- Руслане, ти активно підтримуєш проект Odessa Fashion Week, тебе навіть називають ангелом-охоронцем нашого місцевого Тижня моди. Що тішить, а що засмучує саме в цьому проекті?
Усі вони забувають, які мільярди вкладають туди держава і спонсори, і з якими труднощами, всупереч усьому, це відбувається тут.
Досі проводили покази на двох майданчиках, відкриття - в готелі "Бристоль", потім - в Арт-центрі ім. Віри Холодної на Одеській кіностудії. Надалі локацій буде більше. Можливо, вдасться задіяти і Театральну площу, і Потьомкінські сходи.
У всьому світі зараз намагаються дефіле проводити нестандартно, відходять від традиційного "язика".
- Як відомо, Кіра Муратова не так давно заявила, нібито більше не зніматиме нових фільмів. Про що всі дуже жалкують і сподіваються, що наш геніальний режисер опам'ятається. З ким у такому разі цікаво буде працювати в майбутньому тобі особисто? Чи багато кінорежисерів, котрим довіряєш?
-Є Єва Нейман. З нею ми зробили "Пісню пісень". Вона планує зйомки, але поки що немає конкретних дат. Інші пропозиції, на жаль, просто сміх. Безгрошів'я або нездари з грішми.
Простіше відмовитися, ніж потім просити прибрати твоє ім'я з титрів. "Одеське кіно" розчаровує. А в Києві знімають або фільми про вбивства, або якісь нецікаві "містичні історії".
Відродження кіно можливе завдяки фінансовим уливанням, а в нас їх роблять тільки в розподіл територій і посад.
- У картині "Два в одному" знімався Богдан Ступка… Зйомки були важкими, зважаючи на погодні й інші умови. А чи важко з таким великим майстром як Ступка, коли підбираєш дня нього костюм?
-Богдан Сильвестрович, світла йому пам'ять, був потрясаючим! Будь-яке невдоволення на майданчику переводив на жарт. Розповідав анекдот із натяком, але в його вустах це не звучало банально. Коли знімали "Два в одному", сцену на Потьомкінських сходах, стояв двадцятиградусний мороз. А він мав бігти сходинками нагору з голим задом, відкидаючи халат. Відмовився від білизни з утепленням тілесного кольору. Хотів мерзнути в кадрі по-справжньому. Щоб в очах відбивалася вся скорбота.
Треба знати, що Кіра дуже не любить, коли на майданчику п'ють спиртне. І от вечір, замерзле море, з нього дме вітер, і відчуття, буцім мороз уже градусів тридцять… У Ступки на одному зі сходових прольотів наметик такий стоїть з "дуйкою". Але однаково, звісно, холодно. І він мені каже: "Руслане, я розумію, що ти боїшся Кіри. Але глінтвейн тобі потрібен!" Я знайшов кип'ятильник. У нього виявилося червоне вино. І ми порушили сухий закон.
В іншій сцені в Будинку вчених (житлі головного героя) він запросто дав автограф моєму троюрідному братові, який приїхав з Кіровограда. Асистенти сичали: "Нельзя, я вхожу в роль!" Богдан сказав: "Якщо він мене любить, то все "льзя".
Звичайно, великі актори не подарунок. Завойовувати довелося й Аллу Демидову, і Ніну Русланову, і Лію Ахеджакову. Про Ренату Литвинову взагалі мовчу! Знімаємо "Два в одному". Усе обговорили. Раптом художник-постановник Євген Голубенко вирішує, що в кадрі мають бути дві Снігурки: Рената й Наталя Бузько. А я ж розумію, що на складі костюмів не знайду, купити не зможу, пошити не встигну за п'ять годин, причому що одна, що інша акторка - обидві непрості, та й Кіра… Викрутився. Пошили! Встигли.
В інших сценах героїню Ренати я запропонував одягти, як солістку групи "Тату" на пенсії: картата міні-спідничка, колготки в сіточку, майже ортопедичні черевики, светр червоний з папугами. Велика каблучка, білий чубчик, дурнуватий хвіст - викапана лімітниця.
Рената почала скаржитися Кірі, що їй у цьому некомфортно, намагалася вдягти якусь оксамитову сукенку. Але Кіра відрізала: "Мені цей костюм потрібен, я його затвердила".
- Багато хто говорить про важкий характер Алли Сергіївни Демидової.
-Демидова - завжди в образі герцогині Мальборо з фільму "Склянка води". Вона приїхала в Одесу зніматися в "Настроювачі" у Кіри. І я зустрічав її, супроводжував на квартиру, яку для неї винайняли біля театру музкомедії. Вона входить туди - велична. Сідає. І раптом здувається і перетворюється на іншу, справжню - стомлену жінку, а не герцогиню: "Руслане, давайте вип'ємо пива! Зараз приготую м'ясо і вас нагодую".
Правда, ми не відразу з нею поладнали, були й розбіжності.
Із Ніною Руслановою на "Чеховських мотивах" подружилися. Вона любила чекати своєї черги осторонь, нікого не чіпаючи, а я їй то ковдрочку, то чаю гарячого, одним з улюбленців у неї став.
- Повертаючись до "Пісні пісень", не можу не запитати, яка частка вінтажу у вбранні героїв початку минулого століття і чи складно входити в історичний контекст костюма дизайнерові, покликаному йти на крок попереду моди свого часу.
- Багато було такого, що спеціально зістарювали, витирали, рвали. З біжутерії робили ґудзики під старовину, багато речей вдалося розшукати на складі Одеської кіностудії. Це був той випадок, коли що гірший стан, то краще, адже в них мав бути вигляд ношених, а не щойно пошитих.
Ми з Євою Нейман їздили до зйомок у Санкт-Петербург, консультувалися з фахівцями. Відвідали музей єврейського костюма, де зробили багато чого.
Єва, як і Кіра, бере активну участь у доборі костюмів. Любить усе справжнє. Уважно ставиться до деталей.
Дуже гарні вінтажні краплеподібні сережки з дрібних перлинок думали використати як брошку для прекрасної акторки Віталіни Біблів.
Єва знаходила час вникнути в усі деталі і при цьому мислити масштабно. Я із задоволенням спостерігав, як вона біля монітора, мов диригент, спокійно розводила по 100-200 осіб масовки.
Ми з нею діяли як однодумці, розуміли одне одного з півслова. А Кіра - нехай вона і "диктатор", але я багато років з нею, відчуваю її, розумію, люблю, хоча попервах, зізнаюся, було складно.
- Були випадки, коли зірки після зйомок просили продати їм речі, які носили в кадрі?
-Просили. Але я їх дарував, а не продавав. В Алли Демидової кілька легких пальт і суконь. У Жана Даніеля кілька речей, Рената Литвинова щось отримала, Ніна Русланова теж.
Гарні речі з'являлися для цих персонажів у кадрі виправдано. Рената взагалі велика модниця. У Ямамото була колекція, яку на три роки закопали в землю, щоб змінилася фактура тканини, потьмяніла фурнітура, шкіряні деталі стали немов поїдені часом. У Ренати Литвинової були туфлі з цієї колекції. Вона приїхала в них на майданчик, я не витримав, покартав: зірка, а в таких старих туфлях… Вона відповідає: "Загалом-то, це Ямамото!"
Богдан Ступка після фільму "Два в одному" взяв свій костюм, щоб грати в ньому на сцені театру ім. Франка. Ступка в житті скромно одягався - джинси, светр.
- Твоя колекція "Альгамбра", що завершилася виходом нареченої тільки в намисті й прозорій органзі, в чадрі з ланцюжків, багатьох не залишила байдужими…
-Чадру якраз придумав і зробив я. Всі інші прикраси (каблучки, браслети, вінок з кришталевих метеликів) - Олена Арутюнян, екзотичний нейл-арт, бежево-чорний з золотом - студія Еллади Луценко. І, звичайно, прекрасною в наших східних шатах була міс Таджикистан Парвіна Саїдова, а у вбранні нареченої вийшла модель, визнана обличчям Тижня моди, Юлія Сливка. Я вибирав приємні для тіла фактури - замшу, шкіру, шовк, органзу.
Альгамбра - Червоний замок. Вона скорила мене випромінюванням спокою, чогось вічного й казкового. Судячи з того, що після показу зникли дві речі, причому чоловічі, - я створюю таки цілком носибельний одяг, хай що там кажуть недоброзичливці. Наприкінці травня планую побувати з показом "Альгамбри" на Тижні моди в Страсбургу і потім у Франкфурті-на-Майні.
- Якийсь час тому мало не всі ЗМІ облетіла історія, як ти в Одесі примудрився вдягти саму Примадонну, котра, як відомо, дуже доскіплива й вибіркова щодо своїх сценічних костюмів.
-Алла Борисівна отримала від мене в подарунок сукню, причому не одну. Останнім часом вона помітно погарнішала, почала частіше носити асиметрію, яка їй дуже личить, підбори носить, спідниці різної довжини… Все чудово!
Один випадок розповім… Концерт Алли в Одесі. А я саме провів фотосесію своєї колекції. Схопив призначену для неї сукню, але не знайшов подарункового пакета, в супермаркеті виявилися тільки "довгі", для пляшок. Упхнув туди сукню (вона ж тоненька). І вже за лаштунками зіткнувся віч-на-віч з музичним критиком Артуром Гаспаряном, він і погодився передати співачці мою сукню. Вона вдягалася в гримерці, була дуже незадоволена своєю курткою і спідницею. Лиха була! Тут їй і передають пакет. Вона тягне тканину: "Це шарфик?" Витягає - а там ціла сукня. І на сцену вийшла саме в ній, заявивши публіці: "Як добре, що у вас в Одесі є такий прекрасний Руслан…" А в першому ряду сидів з букетом тодішній губернатор Руслан Боделан! Він сприйняв ці слова на свою адресу. Але коли співачка назвала моє прізвище, він став просто-таки багровим… Примадонна, до речі, вдягала цю сукню з гарними розводами (у вигляді віял) і на інших своїх концертах.
- Коли ти тільки починав створювати свої колекції, то був буквально одержимий дорогими "статусними" тканинами - парчею, оксамитом. А як тепер?
-Освіта і роки практики показали, що навіть дешева оббивна тканина може бути гарною у виробі. З покривала "Дивандек" у кубиках і ромбиках я зробив пальто й шапочку для хлопчика - головного героя "Мелодії для катеринки". Вийшло яскраво й незвично. За сюжетом це пошила для нього покійна мама, а безпритульні хлопчаки вдяганку відібрали, тицьнули натомість брудну куртку.
Ці пальто й шапка зараз десь у Києві в продюсера Олега Кохана. А я жалкую, що не знайшов іще таких покривал, зробив би щось цікаве.
Молоді дизайнери, навпаки, прагнуть шити з чогось дорогого, в них вкладають гроші батьки, чоловіки, дружини, коханці, але якщо немає власних ідей, виходить якесь ксерокопіювання вже відомого.
Флора Міхаела з Молдови виграла в нас конкурс молодих дизайнерів саме завдяки своїй креативності, вона не ховалася за дорогі тканини.
Набагато "смачніше" вийде, якщо сам фарбуєш, висмикуєш нитки, тоді тканина стає твоєю.
Молодий дизайнер повинен розуміти: якщо він представляє те, що можна за копійки знайти на ринку за рогом, це не зацікавить. Сміливішими треба бути, креативнішими.