Фольклорно-мистецький фестиваль "Борщівська вишиванка", якому торік Міністерство культури надало статус всеукраїнського, продемонстрував неповторність, розмаїття різновидів і технік вишивки з надзбручанського краю.
А борщівська чорна сорочка справді не має аналогів. Цей колір тісно пов'язаний з історичними подіями. У XVI-XVIII століттях Поділля неодноразово ставало об'єктом агресії з боку турків і татар. Вони спустошували ці землі, винищували й забирали в полон місцевих жителів. Після чергового нападу в кількох наддністрянських селах загинули всі чоловіки. Оплакуючи гірку долю, жінки й дівчата поклялися довіку носити жалобу по їхніх загиблих захисниках і вінчатися в сорочках, вишитих чорною вовняною ниткою (так званою бавною). Так тривало аж до 30-х років ХХ століття. Згодом кольори на наддністрянських сорочках почали світлішати…
Гості цьогорічного фестивалю із щирою цікавістю знайомилися з колекцією з понад ста вишиванок - жіночих, чоловічих і навіть дитячих, що експонувалися в Борщівському обласному краєзнавчому музеї. Найстаріші сорочки - це кінець XIX - початок XX століття. У кожній вишивці бачимо неповторні сюжети, за якими можна вгадати село. Наприклад, на вишиванках із сіл Кривче, Гермаківка переважають рослинні (саме квіткові) орнаменти. А в селах Вигода, Трубчин, Білівці, Окопи та інших у 1920-1930-х роках вишивали розкішні сорочки з геометричними фігурами. Дивуєшся розмаїттю технік, якими створені вишиванки Борщівщини - колодка, мережка, заполоч, сухоліття, верхоплут, касатор, бісер…
Та якщо зазирнемо за лаштунки фестивалю, то розгледимо загальноукраїнські проблеми зі збереженням культурної спадщини і, зокрема, народного одягу й вишивки. Згадану фондову колекцію вишитих сорочок працівники музею ретельно формували в радянський період: їздили по селах району, випрошуючи в бабусь і дідусів сорочки з їхніх скринь. Партійні бонзи й чиновники від культури, байдужі до збереження та популяризації народного одягу, тільки те й робили, що дорікали борщівським музейникам: навіщо вам збирати оте шмаття? А останні всупереч заборонам поповнювали колекцію вишитого одягу, щоб зберегти її до ліпших часів. Неважко здогадатися: нині колишні партфункціонери стали неперевершеними патріотами і за першої ж нагоди вбираються у вишиті борщівські сорочки. В Україні спонтанно виник попит на борщівську вишивку, і ціна сорочки вже сягнула 25-30 тисяч гривень.
- Борщівська сорочка нині є в приватних музеях Києва, Львова і навіть у музейних збірках Канади, - розповідає директор Бощівського обласного краєзнавчого музею Михайло Сохацький. - Державні й комунальні музеї України явно програють приватним колекціонерам, які займаються бізнесом, мають кошти і можуть дозволити собі придбати дорогі борщівські сорочки. Бо держава за 27 років незалежності не виділяла і досі не виділяє фінансування для цих потреб навіть своїм, державним, закладам. Ми ведемо перемовини з канадськими українцями про безоплатну передачу борщівському музею борщівських сорочок, які їхні предки взяли з собою, емігруючи на американський континент. Дійшло до того, що назріла сумна неформальна акція - "поверни борщівську сорочку Борщову".
Поза сумнівом, фестиваль "Борщівська вишиванка" помалу розвивається. Цього року в ньому взяли участь понад 200 творчих колективів з усієї України. А всі села й містечка, об'єднані громади Борщівського району показали колекцію своїх вишивок, їхню історію у світлинах, місцеву кухню з обов'язковою стравою - борщем.
Крім того, на фестивалі вперше відбулося дефіле борщівських сорочок з розкішними орнаментами старовинної вишивки. Увагу учасників і гостей свята привернув фотопроект "Борщівська сорочка з узором ріллі, і кров'ю освячена доля її". На світлинах - воїни АТО із сім'ями в родинних вишитих сорочках. Борщівське районе товариство "Просвіта" продемонструвало власну вишиту географічну карту держави. А ще одну вишиту мапу України - створену з майже 17 тисяч стібків у найвіддаленіших куточках України - занесено до Книги рекордів України.
Фольклорно-мистецький фестиваль "Бощівська вишиванка" вже водинадцяте довів: люди очікують від можновладців не показного патріотизму, а фінансової турботи про мистецтво традиційної вишивки й одягу, щоб воно було збережене і стало надбанням для нинішніх і майбутніх поколінь…