UA / RU
Підтримати ZN.ua

«РОСІЙСЬКИЙ СЛІД» У ВЕНЕЦІЇ

Як і всі фестивалі, де щільно стиснуті графіки показів та зустрічей, прес-конференцій і презентацій, а межі дня й ночі розмиті до повної невиразності, 59-й Венеціанський кінофестиваль пролетів, як одна мить...

Автор: Світлана Короткова

Як і всі фестивалі, де щільно стиснуті графіки показів та зустрічей, прес-конференцій і презентацій, а межі дня й ночі розмиті до повної невиразності, 59-й Венеціанський кінофестиваль пролетів, як одна мить. Продемонструвавши на Лідо милі серцю кожного кіномана образи суперзірок першої величини та їхні вбрання, показавши на відкритті фільм Джуді Теймор «Фріда» (у ролі дружини Дієго Рівери, художниці Фріди Кало знялася Салма Хейєк), Венеціанське кінобієнале роздало призи й без зволікань почало підготовку свого шістдесятирічного ювілею.

Проте минулий рік був для фестивалю роком кадрових змін, які неминуче внесли зміни й у саму концепцію шанованого всесвітнього кіноогляду на берегах мальовничих каналів.

Попередній шеф венеціанського огляду Альберто Бербера, що не поділяє поглядів Берлусконі на нову культурну політику, подав у відставку. Його місце посів колишній глава Берлінського фестивалю Моріц Де Хадельн, відомий своєю пристрастю до американського й азіатського артхаузного кіно. Мобілізація напрацьованих зв’язків дозволила новому директору фестивалю отримати в програму чудове кіно й учасників, чиї імена не дозволяють сумніватися в їх найвищому професіоналізмі навіть затятим скептикам. Серед учасників і гостей — Андрій Кончаловський і Агнешка Холланд, Антоніо Бандерас і Катрін Деньов, Жан Рошфор і Такеші Кітано, Вільям Херт і Патріс Леконт, Софі Лорен і Моніка Белуччі, Пітер Муллан і Мікеле Плачідо (колишній комісар Каттані, який показав на фестивалі свою режисерську роботу «Дорога кохання»).

Разом із Де Хадельном на Венеціанський фестиваль прийшов добре відомий за Берлінським фестивалем відбирач Ганс Шлегель. Цей тандем і визначив обіцяний ними попередньо «російський слід», який так чітко позначив собою перед’ювілейну Венецію.

У програмі «Тиждень кінокритики» — відзначений на «Кінотаврі-2002» дебют Олексія Мурадова «Змій». У «Новій території» — змонтована в окремий фільм «Ріка» Олексія Балабанова (картину не було завершено через трагічну загибель головної героїні) та «Небо. Літак. Дівчина» Віри Сторожевої за сценарієм Ренати Литвинової (рімейк відомої стрічки Георгія Натансона за п’єсою Едварда Радзинського «Ще раз про кохання»). Серед дев’яти картин короткометражної конкурсної програми — робота Ірини Євтєєвої «Клоун», відзначена «Срібним Левом».

Навіть ретроспективи не обійшлися без «нашого кіно» — сторіччя Бориса Барнета та Миколи Екка викликали на екран «Околицю» й «Путівку в життя», а «Пампушка» Михайла Ромма та «Веселі хлопці» Григорія Александрова ввійшли в ретроспективу, присвячену спогадам про початок Венеціанського МКФ.

У програмі «Проти течії» брав участь фільм шведа Лукаса Мудіссона «Ліля4 — назавжди», в якому головні ролі зіграли російські актори Оксана Акіньшина (старша з режисерсько-дебютних «Сестер» Сергія Бодрова-мол.) і Артем Богучарський.

Російську тему підтримав розкішний Харрісон Форд, що у фільмі Кетрін Бігелоу «К-19» зіграв радянського офіцера Вострякова, який врятував світ від ядерної катастрофи.

Журі фестивалю не відстало від загальних тенденцій, запросивши до участі як завжди екстравагантного напівкласика-піїта Євгена Євтушенка, що вже виступав у ролі судді на цьому форумі 1984 року. Тоді ж, до речі, у конкурсі брала участь картина режисера Андрія Кончаловського «Коханці Марії», який представляв Америку.

Цього разу в основному конкурсі був представлений і одержав гран-прі російський фільм метра «Будинок дурнів». Актуально недобра чорна військова комедія, події якої розгортаються на тлі чеченської війни, з переднім планом, що проходить акурат у «жовтому будинку». Чи то Росія — «країна дурнів», чи то весь світ. Ставлення до героїв, на мою думку, мізантропське — до душевних недуг режисер неодмінно додає вади фізичні. Правда, у фіналі є спроба «повернути» чорну комедію в бік феллінівського фарсу. А головну роль у «Будинку дурнів» виконала молода дружина Кончаловського — Юлія Висоцька.

У конкурсній програмі ставку робили ще на одного росіянина — Сергія Бодрова-старшого, який представив фільм «Ведмежий поцілунок», знятий у Німеччині (виробництво Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Швеції). Пристрасть героїні — циркової артистки (Ребекка Лільєберг) — до ведмедя й водночас до Данила Багрова, що відрекомендовується Мишком, не надихнула ані журі, ані критиків, ані глядачів. Перемога залишилася, як відомо, за «Будинком дурнів».

У свідомості міжнародного кіноспівтовариства, яке роз’їхалося з прекрасної Венеції в усі кінці світу, міцно вкореняться створені потужним блоком російського кінематографу, показаного на фестивалі, образи — ріки горілки, безперервна стрілянина, повії й бандити. Сумно. Хоча втішає, що фільмів виробляється багато.