До 29 жовтня в "Мистецькому Арсеналі" триватиме Фестиваль молодих українських художників, гасло цього проекту: "Сьогодні, що так і не настало".
Фестиваль об'єднав 67 молодих українських художників (усього було подано близько 400 заявок). Бюджет проекту - 2,5 млн грн. Це спільна ініціатива Мінкульту, "Арсеналу" та Національного художнього музею.
До участі в конкурсі запрошувалися митці віком "до 35 років". Їхні роботи мали відповідати заданій кураторській темі - "Сьогодні, що так і не настало".
Кураторки - Лізавета Герман, Марія Ланько та Катерина Філюк - говорять, що такий проект передбачає різні форми співпраці великих інституцій і окремих гравців арт-ринку, а ідеологія фестивалю - філософські роздуми митців на теми сучасності.
У таких роздумах в "Арсеналі" потужно використані відеоматеріали, фотографії, графіка, живопис, скульптура. Оскільки фестиваль молодих - не тільки виставка, а й конкурс, логічно дізнатися про призовий фонд для найкращих.
З цього приводу одна з кураторок, Катерина Філюк, розповідає:
- На Фестивалі є експертна рада, але ми до неї не причетні. Знаю, що Мінкульт обговорював питання можливої грошової премії. Проте кураторська команда вважає, що доцільніше заохочувати митців якоюсь закордонною резиденцією, яка була б цікава для їхнього професійного розвитку. Підтримка митців має бути планомірною, постійною, а не разовою.
- Все ж таки - якими основними критеріями ви керувалися, відбираючи проекти художників на Фестиваль?
- Насамперед розглядали ті роботи, які могли б "започаткувати діалог" з іншими роботами. Адже, незважаючи на молодий вік, хтось із молодих художників думає про майбутнє, а хтось - намагається осмислити минуле.
Хтось виставляє на огляд свої особисті історії, хтось - говорить про глобальні речі. Одне слово, це все наше "сьогодення". Тобто "сьогодні, що так і не настало".
Різні відображення такого "сьогодні" - у різних проектах на Фестивалі, у різних авторських пошуках.
Ось, наприклад, проект Михайла Алексеєнка й Мадлен Франко "Квартира 14". Свого часу Михайло створив маленьку незалежну галерею у своїй квартирі на Троєщині, в кімнаті, де жила його бабуся. З моменту смерті бабусі (в 2009 р.) кімната залишалася неторканою. У 2016-му її перетворили на галерею "Квартира 14".
Не порушуючи створеного інтер'єру, художник запросив колег до художньої рефлексії з приводу "бабусиного" простору.
І те, що для нього було місцем особистої пам'яті та переживань, для інших стало приводом осмислити колективні травми пострадянської людини.
У МА також представлений об'єкт - копія блочної квартири, з яких складали багатоповерхівки в багатьох районах не тільки Києва, а й інших міст.
Фотопроект на тему "декомунізації" - від Євгена Нікіфорова "Про монументи республіки". Євген кілька років їздить Україною й "документує" процеси декомунізації. Тобто фіксує трансформації, які відбуваються з пам'ятниками радянських часів у різних регіонах України.
Упродовж останніх чотирьох років фотограф працював над створенням багатошарового візуального архіву радянського культурного спадку в публічному просторі сучасної України.
В його об'єктиві опинився не тільки "ленінопад" (як найбільш ефектний вияв Закону "Про декомунізацію"), а й доля інших художніх та декоративних елементів.
А ось Сергій Григорян та його проект М.У.З.Е.Й. (Музей гуцульської космонавтики і прикладної робототехніки) розмірковують над питаннями: "Чи може народне мистецтво стати частиною візуальної культури майбутнього? Чи залишиться для декорованих керамічних глечиків або текстилю простір у краєзнавчих музеях, чи вони стануть виключно частиною інтер'єру?"
У стінах МА космічна ракета й робот угорнуті в гуцульські ліжники. Відштовхуючись від народної творчості, Григорян пропонує міф про розвиток космонавтики і робототехніки на Гуцульщині.
Робота Максима Максиміва "Генезис": автор створює різних міфічних істот - наприклад, роботів із риб'ячих кісток. Великим захопленням львівського художника є монотипія, скульптура, кераміка.
Максимів називає те, що робить, "грою в біо-LEGO", тим самим ніби складає нову історію видів, дає шанс видам, котрі назавжди зникли в процесі еволюції, а ще - "народжує" нові.
Ці істоти тендітні й моторошні водночас. Вони здобувають середовище, де можуть існувати або в новому, або в паралельному просторі.
У роботі архітектора Олексія Бикова "Легалізація Подолу" - футуристична історія про легалізацію марихуани в одному з районів Києва, на Подолі. Тобто автор розмірковує: мовляв, що буде, коли на Подолі дозволити вживання марихуани? Художник зводить у МА міцну стіну з арболіту, тобто пресованих конопель. (Цей матеріал, до речі, широко використовується в будівництві). За задумом автора для цього проекту, в центрі конструкції має бути дідух із конопель. Однак організатори виставки вирішили відмовився від цієї ідеї. Хоча у висушеному матеріалі наркотичні речовини начебто й не містяться?
Художник із Криму Віталій Фоменко представив у проекті "Дошка пошани" серію фотографій військових, які знайшов на смітнику однієї з військових частин під Севастополем у 2015 р., після анексії Криму.
Авторові ці "зіпсовані" фото видалися досить символічними, якщо говорити про наші реалії. Солдати на фото - заручники обставин, вони скорбно дивляться на глядача…
Ще одна робота, пов'язана з актуальною тематикою, - від Анастасії Малкіної та Євгенія Королєтова (Луганська Контемпорарі Діаспора) під назвою "Один спосіб припинити війну".
Молоді люди останні кілька місяців мандрували Україною. Після вимушеного переїзду з Луганська вони не можуть жити в місті, з яким пов'язують свою ідентичність. На Фестивалі Анастасія і Євген представляють уривки з нового фільму, вигадані персонажі якого ховаються в карпатських лісах. Військовий одяг і характерний армійський побут - у "декораціях" природи. Такий спосіб буття - безкомпромісно незалежний, а отже - єдино можливий для людей, котрі не бачать для себе місця в напруженій атмосфері, яка панує наразі в суспільстві.
Ще один мандрівник, Вова Воротньов (проект ЗА/С ХІД), у руслі філософа Григорія Сковороди, досліджує Україну. І, як філософ, пов'язує Захід і Схід. У МА представлена документація його подорожей із Червонограда в Лисичанськ. Дистанцію в 1000 км між двома пунктами художник подолав за місяць і чотири дні. Практичною метою подорожі була передача шматка червоноградського вугілля в колекцію Лисичанського краєзнавчого музею.
Олексій Радинський - кінематографіст і публіцист - у проекті "200 виставок на рік" звертає увагу на діяльність інституції "Державна науково-технічна бібліотека України", що, як виявилося, "веде активну виставкову діяльність".
Згідно з релізом, це понад 200 виставок на рік.
Відео у МА демонструє немудрящу зміну експозицій. Адже виставковий простір у бібліотеці обмежується лише невеликим стендом для літератури. Хоча тематика виставок досить серйозна - від гендерної до проблем переробки сміття. Така "плідність" виставкової діяльності одночасно заворожує й дратує Радинського. Автор бачить у цьому процесі "метафору" української культурної сфери.
Проект від групи "Жýжалка" (Віктор Корвік, Роман Юхимчук і В'ячеслав Соколов) під назвою "Копілефт" як альтернатива "копірайту". Принтер у просторі МА пропонує кожному роздрукувати самвидавські матеріали групи і скористатися ними.
Усе доступне для копіювання та поширення. Тим самим митці групи "Жужалка" хочуть сказати, що в глобалізованому світі неможливо скрізь ставити значок "копірайту" й тим самим не давати доступу до інформації. Особливо це стосується наукових досліджень, що гальмує розвиток самої науки.
Величезний фоліант від Олі Ланько - ("Збірник"). Художниця народилася в Україні, але професійно формувалася в Голландії. Її збірник є книжкою на 100 сторінок, створеною з переробленого паперу.
Книжки, журнали, фотоальбоми, що зіграли важливу роль у становленні особистості, тепер перетворилися на спресовані сірі сторінки "нової" книжки…
Анна Кахіані та її проект ""Мир" на реконструкції". Це відеодокументація перформансу, коли назву готелю - "Мир" - закрито будівельною сіткою. І "мир" опинився на реконструкції.
А Борис Кашапов під завісу експозиції оплесками дякує кожному глядачеві за тяжку працю осягнення сучасного мистецтва в "Мистецькому Арсеналі". Відео називається "Це кінець" і "вітає" глядача, який долає простори виставки.
Справді, споглядання й сприйняття сучасного мистецтва - серйозна робота. І глядач, котрий дійшов до фінішу, заслуговує бурхливих та тривалих оплесків.
(Використано матеріали прес-служби "Мистецького Арсеналу")