Найперший концерт у новому році в Національній філармонії дав камерний ансамбль «Українські акварелі» (художній керівник — заслужена артистка України Ганна Середенко, фортепіано). І хоча він відбувся 2 січня, програма вечора присвячувалася Різдву. Твори західноєвропейських композиторів епохи бароко чергувалися з опусами сучасних українських авторів. У контексті свята така структура нагадала про один популярний мотив різдвяних притч.
Дух Різдва Минулого прийшов через тріо-сонати Й.С.Баха, Є.Ф.Далль’абако, Г.Персела і Ф.Куперена. Як і належить, він роз’ятрив найсентиментальніші струни душі. В уяві виник снігопад, живий вогонь у каміні, свіча на столі, накритому для різдвяної вечері. Мабуть, крім характерного смутку, у тріо-сонатах важко було вирізнити якусь ще рису, що робить їх різдвяними. Хоча до світу музичної повсякденності їх теж не зарахуєш — практично ця музика не звучить «вживу», тому для наших вух вона залишається дивиною. Втім, тріо-соната Куперена «Парнас чи Апофеоз Кореллі» стороною торкнулася теми різдвяних шарад і алегорій. І річ не лише в традиційних для свята іграх.
На концерті твір Куперена виконували з програмною підтекстівкою — між крихітними частинами ведуча розповідала про дії Кореллі, який обживає прославлену гору муз і стає поруч із самим Аполлоном. Озвучений сюжет добре вписався в пам’ять і тому, уже після концерту, породив різкий дисонанс із різдвяними кіноісторіями, що заполонили цього тижня телеекрани. Тут найчастіше успіх на роботі трактується як негативна протилежність душевним стосункам між родичами. Кар’єра постає антиподом Різдва.
Дух Різдва Справжнього на концерті постав у Квартеті для двох скрипок, альта й віолончелі Івана Карабиця, «Трьох українських акварелях» для скрипки, віолончелі та фортепіано Володимира Губи і Першої сонати для скрипки й фортепіано Мирослава Скорика.
Як і в притчах, на концерті цей Дух був і дотепним (твір Губи нагадав про гоголівське Різдво), і трагічним водночас.
Дух Майбутнього Різдва, найстрашніший із трьох, на щастя, дав про себе знати лише побічно. Звичайно його урок пов’язаний із майбутньою самотністю і забуттям після смерті, що підстерігають людину, якщо вона не зійде з неправильного шляху. Та в даному випадку в ньому не було потреби. Зал був повний. Музикантам «Українських акварелей» — скрипалям Олесю Семчуку та Софії Сульдиній, альтисту Богдану Денисенку, флейтисту Ігорю Тютюнникову, кларнетисту Олегу Заремському, віолончелістові Володимиру Нору — у майбутньому самотність явно не загрожує. Що ж до різдвяного смутку — без нього блиск першої зірки не був би таким бажаним.