Подумки гортаючи сторінки історії українського образотворчого мистецтва другої половини ХХ століття, мимоволі пригадуєш, що визнані метри та класики вперше гучно заявляли про себе дипломною картиною. Саме ця обставина, інтригуюча у своїй основі, можливість спробувати побачити, інтуїтивно відчути стовпів третього тисячоліття привела мене в стіни Академії образотворчих мистецтв і архітектури на церемонію захисту.
Ритуал захисту дипломної картини — це свято серед букетів квітів, і від нього не слід очікувати суворої критики й копіткого аналізу. Але спробувати розібратися в питанні адекватності останньої академічної роботи дипломантів і сучасних художніх процесів за стінами академії, куди у вільному польоті націлилися випускники, гадаю, цікаво.
За словами професора Миколи Стороженка, останнім часом на випусках простежується спрямованість до епічності. І це зауваження бачиться досить важливим.
Якщо звернутися до недавнього минулого академії, де беззастережно панував соціалістичний реалізм, від якого дрібними крочками намагаються розбрестися врізнобіч, то ця епічність тем, образних рішень може об’єднати на рівні формальної майстерності. Адже епічність, що походить від грецького epos (слово, розповідь, пісня), передбачає насамперед високий стиль і певний рівень узагальнень. Квінтесенцією такої епічності прозвучала робота Т.Джуса «За світ встали козаченьки».
Дипломний живопис 2001 року за тематикою вирізняється повною відсутністю агресії минулого. Більше того, миролюбні сюжети кількісно поступилися місцем пейзажу, який раніше простував у останній шерензі. А нині пейзажна картина в інтерпретації молодих художників переживає власну молодість, що йде від більш асоціативно-образного бачення теми. Це пейзаж, не зіпсований кранами новобудов, де тонкі нюанси стану природи передаються через нюанси живописної палітри.
Неможливість спроби реанімувати ідею великої за форматом академічної картини, час якої історично закінчився, продемонстрували практично всі дипломні роботи. І тому, аби відповідати потрібним квадратним метрам диплома, багато хто звернувся до триптихів. Так просто було знайдено компроміс форм.
Серед кращого станкового дипломного живопису хотілося б назвати —«Лаваш» А.Божка, «Подих вечірнього Києва» О.Конощук, «Долину сонця» В.Зирянської, «Пори року» К.Сулименко.
Раніше дипломи монументальних майстерень вирізнялися певними формальними новаціями, рівнем абстрактних ідей і архітектонічністю втілень у макетах. Але саме цей напрям із поступовим переходом у лоно церковного мистецтва виявився найбільш безпомічним з погляду сучасної художньої естетики.
Дипломні роботи нинішнього року, виконані безпосередньо для церкви, цінні тим, що молоді художники змогли втілити певну ідею в реальному архітектурному об’єкті, а не в ілюзорному, як раніше. При цьому найскладніше було із «втіленням певної ідеї», де ініціативу оцінювати й коректувати твори мистецтва взяли на себе настоятелі церков з міркувань збереження традицій. А традиція, яка базується на пізньому академізмі минулого століття, до того ж не на кращих зразках, стилістично виявилася не такою й тривалою.
Оскільки процес відтворення церков лише набирає обертів, проблема естетики й еволюції релігійного живопису бачиться досить актуальною. І завдання художньої громадськості, зокрема й академії, — проводити послідовнішу та активнішу політику.
У майстерні монументального живопису вирізняється робота А.Цугорки «Сльози Адама, або Тихий шелест дерева надії».
Багато дипломних робіт графічного факультету демонстрували віртуозність володіння технікою та нестандартні образні рішення. Майстерні мистецтва книги подали цікаві проекти. Є.Воєвода звернулася до ілюстрування першого українського історичного роману «Чорна рада» П.Куліша. Поєднання комп’ютерної техніки з композицією європейської книжкової сторінки XV—XVI століть, суто українською гротескністю образів, вишукана шкіряна палітурка створили, за визначенням В.Фаворського, «єдиний організм книги».
Серед дипломних робіт з оформлення книги привернули до себе увагу роботи О.Прокопенко «Коляда», виконані в стародавній техніці обрізної гравюри по дереву, а також ілюстрації до книги А.Ремізова «Зайка», створені М.Ольховською.
Дипломні роботи станкової графіки вирізнялися філософською концептуальністю в поєднанні з національною історичною тематикою. Це графічні серії Я.Олійник «Усі єдності», О.Сердюк «Запровадження християнства в Київській Русі», Я.Коптилова «У тіні дерев».
Загалом, за всього розмаїття тем, рішень, технік, дуже сильне враження справило багатство авторських манер, сильних творчих індивідуальностей.
Урочиста церемонія захисту відбувалася у величезному актовому залі, стіни якого пам’ятають розписи М.Бойчука, безжально знищені згодом. Але стіни пам’ятають, і вони вчать так, як не може навчити людина.