Ми вдвох — Завен із видавництва «Фоліо» і я — з головою поринули у проектування. Йдеться про квітневий промо-тур із моєю найновішою книжкою, 10 міст за 17 днів. У наших вітчизняних умовах — це майже як навколо світу за 80 днів. Ми спілкуємося на відстані, бо Завен, мабуть, сидить у видавничому офісі в Харкові, а я — у переповненому арабами й буркінафасянами римському інтернет-кафе. У повітрі сильний запах гашишу, але це не заважає. Швидше, налаштовує на жартівливо-позитивну хвилю.
«Схід і Південь разом!» — хочеться гукати мені — так, щоб до Харкова долетіло. Я хочу сказати, що ми почнемо в Харкові і будемо потроху просуватися на південь. Другим буде Дніпро (не річка, а місто). З Харкова до Дніпра, пригадую, є якийсь жахливо ранковий потяг, але він прибуває вже опівдні, тож на власний вечір я встигаю тільки ним. Далі Завен пропонує Запоріжжя, але попереджає про деякі організаційні складнощі. «Там багато класної молоді, народженої Жаданом у Гуляй-Полі, — пише Завен, — але туго з приміщеннями».
Мені важливо до кінця першого тижня виступити в Одесі, тому Запоріжжя лишається «на пізніше», натомість на шляху вимальовується цілком неуникненний Херсон. «Херсон, Херсон!», — пишу я Завенові двостопним ямбом. Завен відповідає, що їхати з Дніпра до Херсона мені доведеться виключно нічним автобусом. «Якого дідька?!» — не віриться мені. Чого я маю проти ночі покидати гостинний Дніпро, чого б не виїхати зранку або вдень і не автобусом, чорт забирай, а потягом? «Бо в такому разі Вам доведеться їхати через Київ», — протвережує мене Завен. Я не вірю йому і заходжу на сайт Укрзалізниці. На ньому новісінький локомотив червоного кольору нестримно мчить у якесь (так само червоне?) локомотивне депо майбутнього. «Нічого не вдієш — така вже коаліція», — мимохідь думається мені. Я заходжу в «Розклад руху поїздів» і вписую назви станцій — Дніпропетровськ та Херсон. Я передчуваю ціле віяло варіантів, десятки потягів місцевого та загальноукраїнського значення, що так і борознять цей до смішного короткий відтинок козацького степу в якісь лише 300 кілометрів. Але сайт Укрзалізниці вщент розбиває мої ілюзії — з Дніпра до Херсона існує… один потяг на добу. І, судячи з розкладу, цю відстань у якісь лише 300 кілометрів він героїчно долає за «якісь лише» неповні вісім годин. До речі, це той самий 65Я сполученням Москва — Миколаїв, що ним я мав би їхати з Харкова до Дніпра. Той самий єдиний і неповторний Москва — Миколаїв, один на увесь козацький степ. І добре, що на цьому світі ще є Москва, бо інакше й цього єдиного потяга в нас не було б. Спасибі, Москво, за імперське минуле.
Подальші екзерсиси із сайтом Укрзалізниці також не приносять просвітління. Чому з Херсона до Одеси (відстань між містами — 205 км) ходять лише два щоденні потяги, один з яких прибуває о п’ятій, а інший о пів на шосту ранку? Чому першому з них на те, аби здолати цю відстань, потрібно аж 6 годин і 13 хвилин, а другому — лише 6 годин і 8 хвилин? Чому з Одеси до Чернівців можна виїхати раз на добу лише по непарних? Чому з Одеси до Франківська — лише раз на добу по парних? Чому з Франківська до Ужгорода (відстань між містами — 301 км) слід їхати понад 10 годин для того, аби прибути о 4 годині 43 хвилини ранку? І при цьому лише по непарних? І як з Дрогобича потрапити в Острог? І як узагалі куди-небудь потрапити? І як потрапити так, щоб усюди встигнути?
І як об’єднати цю країну з її цілком сміховинними, але чомусь такими нездоланними відстанями?
Мені хочеться довго й не моргаючи дивитися в очі міністрові транспорту, всім його попередникам і всім без винятку державно-господарським діячам нашої батьківщини, котрі щоденно згорають на роботі. У цій країні не існує шляхів сполучення.
«У цій країні все робиться через… столицю», — стримано лається Завен. Я намагаюсь іронізувати: «Усі дороги ведуть до Рима». При цьому мені зненацька пригадується, де я зараз сиджу. Дуже хочеться якоїсь історично-філософської рефлексії — щоб хоч якось перемкнутися. «Три речі, яким кинула виклик Римська цивілізація? — це відстані, бездоріжжя і нечистоти. Саме з цього й почалася Європа». Колись я напишу про це більше і краще.
Араби навколо мене вибухають сміхом. Я стискаю кулаки: промо-тур відбудеться за будь-яких залізничних розкладів.