25 жовтня у приміщенні театру імені І.Франка відбувся «круглий стіл», присвячений проблемам сучасної української режисури. В обговоренні брали участь представники Міністерства культури, театральної еліти України і небайдужої до проблем театру преси. Виявилося, що режисери — люди безправні і пригноблені, — звичайно, у соціальному, а не в творчому плані. Творити вони можуть скільки завгодно — щоправда, перебуваючи у штаті театру, а не у вільному польоті, а ось із гідним забезпеченням і винагородою цієї праці справи набагато гірші. Відтак майже третина режисерських вакансій залишається незаповненою — йдеться, втім, про провінційні театри, де інколи обходяться зовсім без режисерів, як, наприклад, в Івано-Франківську.
На Заході ніхто й гадки не має нехтувати правами авторів спектаклю — режисерів, які одержують солідні відрахування з постановок. У нас же тільки планують добиватися, щоб режисер отримував авторських 2%, і це при тому, що сценографові платять на відсоток більше. Важко навіть уявити, щоб західний режисер, який себе шанує, погодився працювати за 2%, але в нас і про таку суму поки що можна лише мріяти. Як і про персональні іменні стипендії для кращих студентів театральних і, ширше, — пов’язаних із мистецтвом факультетів вузів. Навіть якщо Міністерству культури пощастить «пробити» такі стипендії, навряд чи вони прогодують майбутніх світил українського мистецтва. Справа цілком може обмежитися подачкою, яка, звісно, не розв’яже проблеми, але створить ілюзію, що юні таланти перебувають під надійною опікою держави.
Якщо в столиці театри все ж таки укомплектовані режисерами, то в провінції з кадрами найчастіше просто лихо. На «круглому столі» у театрі імені І.Франка запропонували «розв’язати» проблему, влаштувавши розподіл для випускників режисерських факультетів. Одне слово, «хоче хтось на Колиму — то виходь по одному!» Я, звісно, не хочу порівнювати українську провінцію з Колимою, але примусовий розподіл радянської епохи неприпустимо застосовувати до людей творчих, яких не можна силоміць посилати творити мистецтво. До того ж багато хто і сам поїхав би в той-таки Івано-Франківськ, який страждає без режисерів, якби там дали квартиру і зарплату вище 150 гривень. А поки що ні того, ні другого місцева адміністрація запропонувати не може, а грати на струнах режисерського ентузіазму — просто злочинно. Тим більше примусово розсилати юні таланти по провінціях.
Як відомо, Київський театральний інститут зараз готується стати академією і впроваджує магістратуру. Однак нинішня програма підготовки режисерів не витримує критики. На освітні проблеми накладаються кар’єрні, і в результаті відбувається відплив режисерських кадрів за кордон. При цьому багато хто чомусь продовжує тиснути на патріотизм тих, хто виїхав, — мовляв, залишили неньку, і в який час!
Однак набагато корисніше було б підбадьорити тих, хто залишився, і тих, хто продовжує створювати спектаклі поза столицею, попри напівпорожні зали та байдужість місцевої адміністрації. У Тернополі має відбутися фестиваль молодих режисерів під назвою «Тернопільські театральні вечори» — щось на кшталт підбадьорливого кивка у бік провінції і молодих. Сподіватимемося, що коли фестиваль відбудеться, відпущений ним заряд бадьорості дійде за призначенням.
Театральна реформа зараз в усіх на вустах. Говорять і про новий «Закон про театр», і про переваги контрактної системи, і про польський варіант оплати праці. Щоправда, віз поки що стоїть на місці. На «круглому столі» йшлося і про те, щоб сформувати при Міністерстві культури творчу групу з керівників театрів і безпосередньо зайнятися реформою. При цьому вдосконалене законодавство у сфері театру й театральної освіти має передбачати і гранти на постановки для обласних театрів, і іменні стипендії, і багато іншого...
Втім, покладаючись на державу, українська театральна еліта продовжує сподіватися на меценатів. Де вони, нові Шувалови і Терещенки? Хто візьме на себе фінансування театрального «воза», а за це і належну частину слави? Держава вочевидь втомилася від ролі мецената №1 і, проявивши себе в цій функції не кращим чином, хоче поділитися турботами з «капіталістичними акулами». Тож, добродії заможні цінителі мистецтв, черга за вами!