UA / RU
Підтримати ZN.ua

РЕВОЛЮЦІЙНИЙ МОМЕНТ У КІНО ЩЕ НЕ НАСТАВ

Два дні наприкінці минулого тижня в Будинку кіно вирували пристрасті. Кінематографісти вирішували там долю своєї спілки на найближчі роки...

Автор: Світлана Короткова

Два дні наприкінці минулого тижня в Будинку кіно вирували пристрасті. Кінематографісти вирішували там долю своєї спілки на найближчі роки. Якою ж входить Національна Спілка кінематографістів України в третє тисячоліття?

Елегійний початок форуму з протокольними привітаннями від Президента, прем’єр-міністра та глави міста не могли приховати загальну знервованість, тривожний настрій, спричинені попередніми кулуарними «співбесідами», що обіцяють «революційні» зміни. За звичаєм, пом’янули вставанням померлих колег, пораділи і поаплодували тим, хто одержав нагороди та почесні звання. Серед них — акторка Раїса Недашківська (орден Княгині Ольги III ступеня), оператор Вадим Іллєнко (народний артист України), режисери — Олег Бійма, Тимур Золоєв, Микола Рашеєв, оператор Андрій Владімір (заслужені діячі мистецтв України), акторка, президент Гільдії акторів Ніна Ільїна (заслужена артистка України) й один з секретарів СКУ Олена Парфенюк (заслужений працівник культури України) — усі вони зробили гідний внесок у розвиток кіномистецтва країни. Потім з’їзд ввійшов у свою робочу фазу.

Ніде правди діти, ми нерідко, рухаючись самостійним шляхом, раз у раз та й поглядаємо в бік Москви, де недавній бурхливий з’їзд професіоналів кіно коронував на царство Микиту Михалкова, котрий з небожителями коридорів влади «на короткій нозі». Це дало свої результати — хоча б у вигляді наймогутнішого фінансового вливання та ідеологічної підтримки з боку держави Московського фестивалю. Але отут, на мою думку, якось не врахували, що крім уміння Михалкова спілкуватися з владоможцями, свою роль відіграли й непоодинокі випадки відкриття в країні, особливо в її столиці, сучасних кінотеатрів, куди пішов глядач; і кіновиробництво, яке прокинулося від летаргії та набирає обертів; і потужний інститут професійно працюючих продюсерів; і працюючий не на папері, а на ділі Закон про кіно. Гадаю, невиразний смуток спричинив саме цей московський приклад.

Зал досить спокійно та доброзичливо вислухав півторагодинну звітну доповідь Михайла Бєлікова. Він цілком об’ємно виклав побутові деталі життєдіяльності СКУ за звітний період, віддав належне кожній гільдії, яка входить у спілку, з сумом зазначив, що спілка «не має боргів, але й запасів також немає».

Звертає на себе увагу цифра основного доходу спілки — 67 відсотків — від оренди. Це загрожує крахом усій системі фінансових взаємовідносин усередині СКУ, оскільки основний орендар залишає територію Будинку кіно з 1 січня.

Делегати з’їзду прекрасно усвідомлювали, що подолання побутових негараздів не є конструктивним розв’язанням таких глобальних проблем, як стагнація кіновиробництва, розвал кіношколи, відсутність планомірного виробництва кінодебютів, недотримання авторських прав і т.д. Туманність перспектив нормального творчого функціонування всієї системи викликали до життя знервовані, нетолерантні виступи, нецивілізований обмін думками, розбрід і хитання.

Наймудрішим, не лише на цьому тлі, був виступ рядового члена СКУ, генерального продюсера «Студії «1+1» Олександра Роднянського, котрий з болем говорив про сучасне становище українського кіно, пропонуючи реальні шляхи виходу з кризи в коопродукції, наполегливих пошуках на конкурсній основі інвесторів як в сфері технічного переоснащення студій, так і в кіновиробництві. Безумовно, Роднянський, на ділі довівши свої потенціали не тільки в створенні хорошого кіно, а й в організації, становленні нової справи, є єдиним реальним лідером, що міг би очолити спілку. Але він відмовився, резонно пославшись на невирішені проблеми телевиробництва. Підкресливши, правда, що за умови, коли новообраний склад секретаріату і правління буде готовий прийняти його концептуальне бачення розв’язання проблем, він всіляко підтримуватиме ці починання. Залишається сподіватися, що в обох сторін вистачить мудрості, терпіння та здорового глузду, аби працювати в сув’язі заради інтересів національного кінематографу.

Після тривалих і гучних дебатів, висувань, самовідводів і маловиразних програм кандидатів на першу посаду в списку залишилося четверо: Михайло Бєліков, Борис Савченко, Іван Гаврилюк і Микола Олялін. Пізно вночі наступного дня, після скрупульозних підрахунків, стало відомо, що з величезною перевагою голосів на посаді першого секретаря НСКУ залишається Михайло Бєліков. Одна з резолюцій з’їзду — підготовка змін статуту і затвердження їх на позачерговому з’їзді через півроку. Чи знайдуть кошти на його скликання і чи буде втілено в життя конструктивні ідеї, покаже час.

Основний постулат програми Михайла Бєлікова — НСКУ житиме. Але жити, на мою думку, він має так повнокровно, щоб бути реальною силою в забезпеченні національного кінопроцесу.