У театрі "Київ Модерн-балет" Раду Поклітару репетирує "Сплячу красуню" П.Чайковського (прем'єру модерної версії заявлено в столиці на кінець травня). У перервах між репетиціями балетмейстер ділиться думками про Чайковського, Швейцарію та "самоокупність" свого театру.
Доки палац короля Флорестана, одного з героїв балетного сюжету, ще не готовий до сценічної експлуатації (він добудовується), Раду репетирує свою нову виставу на Подолі, в репетиційному залі Київського муніципального дитячого музичного театру. Уже досить тривалий час "Київ Модерн-балет" перебуває в "приймах" у цій будівлі, власне кажучи, в будівлі колишнього Будинку культури "Харчовик". За період, що минув, сімейних скандалів і розбірок на одній території не спостерігалося. Але тема власного приміщення для "Київ Модерн-балету" - не скасовувалась.
- Раду, недавно твій театр отримав статус академічного. Як це позначилося на зарплатах і на більшій самостійності колективу?
- Ми зберегли той самий рівень зарплат, який і був до нашої недавньої автономії. Адже, як відомо, всі артисти "Київ Модерн-балету" раніше значилися артистами Муніципального музичного театру для дітей.
Сьогодні трохи вдалося підвищити зарплати виконавцям за рахунок підвищення розрядності. Але говорити про якийсь неймовірний фінансовий стрибок, з огляду ще й на нашу інфляцію, аж ніяк не доводиться.
- Твій театр активно гастролює, об'їздив практично всі придатні для балетів сцени України. Чи можна говорити про самоокупність такого ефемерного дітища, як "Київ Модерн-балет", в умовах нашої веселої економічної реальності?
- Такого не може бути. До того ж наш театр - "неприбутковий" і за своїм статусом. Ми мусимо витрачатися на розвиток театру, на нові проекти. Нас, до речі, постійно запитують представники бізнесу - про самоокупність. Але вона неможлива, оскільки і жанр дорогий, і такі проекти завжди дотаційні. Адже ми існуємо не в системі антрепризи чи бродвейського мюзиклу, коли одна назва амортизується довго-довго. "Київ Модерн-балет" - сучасний репертуарний театр.
- Однак розмови про пошук якогось окремого приміщення для такого репертуарного театру - то виникають, то вщухають. На якому етапі сьогодні ці мрії про майбутнє?
- Мріяти не шкідливо. І можу сказати, що "Київ Модерн-балету" дуже потрібна своя домівка. При цьому я досить раціональна людина й чудово розумію, що нині мріяти про будівництво якогось нового театру - зі сценою та з усіма іншими прекрасними архітектурними досягненнями - навіть немає сенсу.
Мені взагалі важко уявити, що в цей час хтось цим захоче і зможе займатися. І можна тільки порадіти за Віталія Юхимовича Малахова, якому, попри всі проблеми й перешкоди, все-таки побудували в Києві новий сучасний театр. Причому прекрасний театр. І, не забуватимемо, це, практично, єдиний новий театр у Києві, побудований за період Незалежності. Втім, не тільки Незалежності.
- Проте деякі театри в Києві хоча б перебудовувались. І заново відкривалися, як, скажімо, гарний ляльковий на вулиці Грушевського.
- Саме так, перебудовувалися, відкривалися. А ось новий театр - один-єдиний за такий тривалий період. А цей період - століття. Тому про нову будівлю я, звісно ж, думаю, та водночас розумію, що, може, на цьому етапі нам не менш потрібна бодай база для театру. Репетиційний зал, якісь адміністративні приміщення.
- Є варіанти?
- Варіанти є завжди. Але головне - щоб збігалися бажання і можливості. Міністерство культури, департамент культури Києва в цьому плані дуже хочуть допомогти "Київ Модерн-балету". І я це бачу. Адже і вони, і ми розуміємо, що репетиційна база - це хоча б робота в нормальному приміщенні, в нормальний час. А не вечорами, як ми репетируємо нині "Сплячу красуню", ділячи черговість репетиційних приміщень із господарями Дитячого музичного театру. Нелюдське стовпотворіння, що є тут і зараз, звісно ж, не дуже надихає, але ми працюємо.
Саме нова робота Раду - більш ніж амбіційна: культова "Спляча красуня", музика Чайковського, лібрето Всеволозького та Петіпа, сюжет Шарля Перро. Хто ж не бачив цю "Сплячу"? Хто її не будив сто разів у дитинстві? Але, як завжди, в Поклітару передбачається черговий естетський хореографічний перевертень на основі класики. На основі тієї історії, всередині якої живуть не тужать красуня Аврора, принц Дезіре, фея Бузку, фея Карабос та інші прекрасні й жахливі істоти.
- По-моєму, це вже третій класичний балет Чайковського, до якого ти докладаєш модерну руку?
- А в Чайковського взагалі ж три балети.
- І якщо всі його балети вичерпаються, то що потім - почнуться опери в репертуарі твого театру?
- Опери, звичайно, теж можуть бути в розробці - з прицілом на наш напрям. Але якщо брати, наприклад, "Пікову даму" в адаптації для балету, то там "заважає" текст Пушкіна.
- Чим же він тобі заважає?
- Заважає в переносному сенсі. Я маю на увазі, що великий текст ніби тяжіє в цій історії, авторське слово створює неповторну магію всередині пушкінського сюжету. Тому мені поки що не до опер, займаємося балетом.
"Спляча красуня" - геніальна партитура. І я знав, що рано чи пізно до неї прийду. Взагалі, я намагаюся в репертуарі "Київ Модерн-балету" чергувати великі й малі форми. В один сезон ставлю гранд-виставу, наступного - досить камерну річ. Ось була "Жізель", потім був балет "Вгору по річці".
Та, якщо чесно, до "Сплячої красуні" я навіть не підступився б.
- Що зупиняло?
- Ніщо не зупиняло. Але не було й особливої опори, підтримки. Тепер, на щастя, вона знайшлася - допомога Швейцарського посольства. Власне, цей проект - ініціатива швейцарської сторони. І в них, і в нас є величезний інтерес до створення нового культурного продукту, який можна розцінювати як копродукцію творчих сил Швейцарії та України.
- З українського боку - ти, хто в "Сплячій красуні" представляє Швейцарію?
- Цю країну представляє художник, чудова Маріанн Холленштайн.
- У нас напевно про неї не дуже багато знають.
- Вона, взагалі, в Україні робитиме свій перший проект. І вже кілька разів бувала тут у нас у справах "Сплячої красуні".
Я свідомо шукав художника "звідти", з європейським корінням. Швейцарія - невелика, гарна країна. І те, що нам пощастило знайти художника такого рівня, як Маріанн, - велика удача.
В її роботах для театру є чудове поєднання яскравої образності й експресії, те, що буквально втягує глядача у сценічну дію. При цьому Маріанн гостро відчуває сучасні художні форми. У неї досить серйозний послужний список, багато вистав, виставок, різноманітних нагород. Із 2006-го вона працює вільним художником в Ульмі та Базелі. Працює сценічним дизайнером опери, балету й драматичного театру - в театрах Німеччини, Швейцарії, Туреччини, Греції. А ще - у країнах Африки, в Ізраїлі. Рік тому вона отримала німецьку федеральну театральну премію. А мешкає ця художниця і в Ульмі (Німеччина), і в Базелі (Швейцарія).
- Усе-таки Маріанн більше тяжіє до авангарду чи до традиційних художніх цінностей?
- Послухай, що таке авангард? Узагалі, дивно вимовляти сьогодні слово "авангард" стосовно будь-якого мистецтва, оскільки ми абсолютно не знаємо, хто ж попереду нас!
- А наскільки цей проект буде підйомний і мобільний - для показу не тільки на стаціонарному майданчику (прем'єра на сцені Театру імені Івана Франка), а й на інших гастрольних територіях?
- Насамперед ми саме й проговорювали з Маріанн такий аспект. Оскільки "Київ Модерн-балет" - театр, який глибоко та подовгу гастролює. І тому нам просто необхідно мати вистави, які б не тільки підходили для сцени Театру імені Івана Франка або екс-Жовтневого палацу, а були б органічні й на інших сценічних майданчиках.
- Вибач, якщо торкнуся фінансового питання. Якою мірою швейцарська сторона економічно покриває створення такого проекту?
- За ідеєю - 100% фінансування. Але напевно доведеться шукати й інші кошти, оскільки в роботі завжди виникають непередбачувані витрати. Однак поки що говоримо саме про 100% фінансування. І для нашого театру це колосальна рідкість і радість.
Ще одна умова швейцарської сторони - ми муситимемо показувати "Сплячу красуню" і на фестивалях, і на гастролях у Швейцарії. Ось ця умова для нас абсолютно приголомшлива! І ми з нею глибоко і беззастережно згодні.
"Спляча красуня" - один зі стародавніх міфів культурного світу. Як відомо, задовго до П.Чайковського цей самий сюжет схвилював французького композитора Фердинана Герольда. І він створив балет під схожою назвою - "Красуня у сплячому лісі", використавши лібрето Ежена Скріба. Прем'єра відбулася 1829-го на сцені Паризької опери. А рівно через 60 років з'явилася геніальна версія "Сплячої красуні" від Чайковського та Петіпа, вона стала канонічною.
Тим часом Поклітару на основі міфу про "Сплячу красуню" шукає нові джерела натхнення. І знаходить їх у творчості неаполітанського поета й казкаря Джамбаттіста Базіле. Ще на початку XVII ст. він створив збірник "Казка казок", що об'єднав п'ять десятків казкових сюжетів, викладених неаполітанським діалектом. І багато письменників-послідовників неодноразово пили воду з цього невичерпного джерела, адаптуючи або переосмислюючи стародавні сюжети на свій лад. У тому числі й "Сплячу красуню".
- Придумуючи щось нове, інколи буває корисно повернутися до чогось дуже-дуже старого, - так парадоксально завертає свій спіч Раду Поклітару. - Я вирішив звернутися до першоджерела "Сплячої красуні". І з подивом виявив, що задовго до Шарля Перро одним із тих, хто першим записав цю казку, а потім і видав її, був саме Джамбаттіста Базіле. Він - італієць, він один із тих, хто відкрив усьому світові сюжети "Попелюшки", "Кота в чоботях".
Згодом усе це переписувалося іншими. Це як у випадку з Лафонтеном, чиї байки також адаптували на свій лад і Іван Крилов, і Леонід Глібов.
"Казка казок" Базіле передбачає наскрізний хід: молоді люди по черзі впродовж п'яти днів розповідають неймовірні чарівні історії. Звідси й ще одна назва - "П'ятиднів". Історики підкреслюють, що в основі цих казок - сільський фольклор, адаптований під стиль бароко. Ті ж історики стверджують, що у зв'язку з Базіле маємо перший в історії європейської літератури збірник народних чарівних казок!
- Узагалі, ти відшукав оригінал у Базіле - і надзвичайно надихнувся.
- Повторюсь, не просто надихнувся, а з подивом відкрив для себе багато нових подробиць, про які не хочу говорити, оскільки дещо з цих відкриттів з'явиться на сцені в прем'єрному балеті.
З того, про що можу говорити... Деяких змін зазнає двір короля в першому акті. Оскільки на сцені будуть не людські істоти, а такі собі дивовижні фантазійні образи, навіяні тією міфологією, яку я перелопатив, готуючись до вистави. Це будуть такі собі істоти з потойбічного світу. Разом із художником Маріанн Холленштайн і нашим художником із костюмів Дмитром Курятою, сподіваюся, здивуємо цими істотами і власне виставою - і українського, і швейцарського глядача.
Ми саме дуже багато часу проводимо, обговорюючи деталі майбутньої вистави. В якій гамі це все має бути витримане? Як це все має поєднуватися музично й хореографічно? Наскільки тут важливий дисонанс як усвідомлений прийом?
- Знаю, що, готуючись до нових проектів, ти зазвичай їдеш до Голландії і вже там медитуєш, щось записуєш, фантазуєш - шукаєш образ нової постановки.
- Цього разу все було інакше. Я не поїхав ні до якої Голландії, де справді часто пишу свої експлікації. Цього разу все було скромніше. Я усамітнився під Києвом, у Ворзелі. І, можна сказати, саме там і зустрів свою "Сплячу красуню", коли ходив у навушниках лісами й полями Ворзеля, слухаючи музику Чайковського.
А вже після цих прогулянок повертався в готельний номер, сідав за ноутбук і працював.
- То все-таки в цьому проекті ведучий - Чайковський? А не екзотична літературна основа?
- Петро Ілліч - абсолютний геній і моя абсолютна любов довгі роки. Я й раніше проходив через казкові випробування "Сплячої красуні" - як артист балету. Це було в Пермі, в хореографічному училищі. Вже пізніше, у Білоруському театрі опери та балету, де я 10 років працював артистом, танцював і наречених Аврори, і одну з моїх улюблених партій - фею Карабос. Як відомо, в оригіналі це чоловіча роль. А 2001-го робив нову редакцію класичної версії "Сплячої красуні" в Кишиневі - на сцені Театру опери та балету. Тоді вийшла компактна двохактна версія, хореографія Петіпа, без відхилень від канонів.
І ось через 17 років - цілком нова інша версія "Сплячої красуні".
- Що в цьому балеті і в музиці Чайковського для тебе найважливіше - саме на емоційному рівні, якщо порівнювати з тими балетами, які робив раніше?
- "Лебедине озеро" та "Лускунчик" ніби "легші" для сприйняття глядачів, слухачів. У "Сплячій красуні" - багато музики, яка навіть не завжди балетна за своєю формою: багато симфонічних антрактів, що стосуються, швидше, симфонічного жанру.
Я все це намагаюся зберегти. Бо з музикою, яку люблю, розлучаюся неохоче. В цій же музиці є і циклічність, і балетна сюїтність. І те, що музика балету близька до великих симфоній Чайковського, - це для мене надзвичайно привабливо як для хореографа.
- Майбутня "Красуня" - більш драматична чи ще більш іронічна, порівняно з попередніми твоїми проектами на музику Чайковського?
- "Спляча красуня" - один із найдовших балетів. Там близько трьох годин музики. І навіть якщо я дивлюся класичну версію "Сплячої красуні", то важливо, щоб танцювала трупа категорії А - тільки великі.
Що ж стосується нашої версії, - то, думаю, глядач знайде там і драматизм, і іронію. А головне - сподіваюся, він знайде там казку... Принаймні дуже цього хочу.