Сьогодні, 27 жовтня, у філії Музею історії міста Києва — Музеї культурної спадщини — почала працювати виставка одного з небагатьох визнаних у світі українських майстрів contemporary art Олександра Ройтбурда «Розп’ятий Будда». Вперше у столичному музеї представлено справді нонконформістське мистецтво, також уперше музейної експозиції заслужило відео. Прогресивність мислення керівництва музею не в останню чергу спирається саме на міжнародне визнання митця. Експонована відео-робота «Психоделічне вторгнення броненосця «Потьомкіна» у тавтологічний галюциноз Сергія Ейзенштейна» демонструвалася в проекті «Плато людства» куратора 49-ї Венеціанської бієнале Харальда Зеємана. Мальовничі твори Ройтбурда зберігаються в Третьяковській галереї, Російському музеї Санкт-Петербурга і чотирьох музеях сучасного мистецтва у США. Крім того, виставку художника, який проживає в Нью-Йорку, організовано під патронатом посольства США в Україні.
Працюючи в живописі, графіці, відео, інсталяції й інших видах сучасного візуального мистецтва, Олександр Ройтбурд завжди залишається вірним собі, виставляючи на огляд глядача мистецтво і дуже особистісне, й естетично виправдане. Це завжди мистецтво «із перших рук». Часта зміна форм у Ройтбурда — наслідок емоційного багатства його натури й інтелектуальної повноцінності. Тому в творах митця органічно звучить іронія, сконцентрована іноді до ємної лаконічності парадоксального афоризму. Грамотне розуміння історії мистецтва й поінформованість щодо тенденцій мистецтва сучасного митець демонструє якістю живопису, тією впевненістю руху пензля, яка завжди очевидна для фахового погляду.
Відчуття повноти буття, властиве артистичному характеру Ройтбурда, у його живописних полотнах виражене через композиційний прийом. Художник користується монументальною свободою у вирішенні композиційних завдань. Великі лаконічні обсяги щільно заповнюють поверхню полотна.
Основне естетичне завантаження його робіт — не в хитромудрій символіці образів і не в ребусній розшифровці, а в глобалізації лібідоносної матерії, яка піддається діалектичним змінам усередині авторської творчої потенції. У виразному зіставленні мотивів, які варіюють ту ж саму тему — нарощування пропорцій доказової сили, ліплення життєдайної форми монументальною героїзуючою лінією.
Пом’якшена пластична архітектоніка форм, багатство колірних відтінків корпусних мазків передають аполлонічний подих людського тіла. Спокійно тріумфуюча еротика вільна від нагромадження деталей: ясність своїх ритмів вона черпає з холодної жорстокості ідеалу і плавкої енергії насолоди. В художньому вияві Ройтбурд, услід за де Садом, «демонструє своєрідний спінозизм — натуралізм і механіцизм, пронизані математичним духом. Саме цьому духові і завдячує він тими нескінченними повторами, тим постійно поновлюваним кількісним процесом, що множить постаті і складає жертви, щоб знову і знову пробігати тисячі кіл вічно самотнього міркування» (Жіль Делез).
Персонажі полотен, замкнуті в просторі власного міфу, втрачають властиву класиці соромливість й експериментують власною наготою та перетасовуванням частин тіла з уседозволеністю сновидіння. Їхню віддаленість від глядача часто підкреслює присутність геометричної підлоги, що посилює у традиційному мистецтві відчуття поглиблення простору. Тут перспективний прийом веде дію у бік, протилежний від глядача, вибудовуючи концепцію авторського задзеркалля.
Живописна фактура полотен схожа на густі крони й архітектурні надмірності. Боскетні лабіринти пейзажів — мотив беззастережно романтичний, з елементами «наївної» картини. Частий сюжет відтятої голови продовжує містичну лінію мистецтва, викликаючи в пам’яті новели Боккаччо, японську традицію досягнення світла, середньовічні алегоричні зображення небесних світил. У пейзажах знекровлена голова схожа на місяць, який дивиться у дзеркало вод.
У цілому творчість Олександра Ройтбурда є прикладом артистичного здоров’я. Його симптоми — професіоналізм без величі, гумор без злості й інтелект без зарозумілості.