UA / RU
Підтримати ZN.ua

Психоаналіз від Стівена Кінга

В українському прокаті - друга частина нової екранізації культового роману Стівена Кінга "Воно".

Автор: Анастасія Канівець

Режисер стрічки - Андрес Мускетті, у головних ролях - Джеймс Мак-Евой, Білл Скарсгард, Джессіка Честейн, Ісая Мустафа, Джей Раян, Білл Гейдер, Джеймс Ренсон, Енді Бін.

Як відомо шанувальникам Кінга, його твори - принаймні найкращі - розповідають не так про "жахливе", як про "людське". Ось і "Воно" - роман про таємничі сили зла, що тероризують невеличке місто в несподіваній і тому ще більш моторошній подобі клоуна, - то насправді розповідь про кількох аутсайдерів, котрі змогли подолати свої слабкості. Ну, а заодно - й кровожерне чудовисько.

Можливо, саме епічний потенціал, закладений в історії, став причиною того, що в обох своїх екранізаціях "Воно" не вклалося у формат стандартного повного метра. Вперше, у 1990 р., роман постав у вигляді тригодинного міні-серіалу, вдруге - як дилогія (перша частина - 2017 р., друга, про яку ми зараз говоритимемо, - 2019-го). Герої долають чудовисько двічі - в дитинстві та в дорослому віці, - й відповідно до цього автори нової екранізації трохи переформатували історію.

"Дитячі" епізоди, що в романі виступають як флешбеки, вони винесли в першу частину дилогії. Друга за структурою нагадує роман-першоджерело, хіба що флешбеки тут вельми лаконічні й навряд чи будуть до кінця зрозумілі тим, хто не бачив першої серії. Водночас тема дитинства героїв тут є однією з провідних. Якщо не головною.

Зайве, звісно, писати про це, та все ж нагадаємо, що фільм ніколи не буде ідентичним книжці. Вже хоча б тому, що це прочитання авторів - сценариста, режисера, меншою мірою - інших членів знімальної групи, від оператора й акторів до звукорежисера. Вони створюють свою візію історії, переставляють акценти, викидають те, що вважають зайвим для цього варіанту історії.

Так у фільмі зникла своєрідна кінгівська космологія, складний гімалайський ритуал боротьби з чудовиськом перетворився на простіший індіанський… І на перший план вийшов зовсім не він, а - мотив повернення додому. Повернення не лише просторового, а й часового, себто в те саме дитинство, в якому тепер успішні (якщо не завжди в родинній, то принаймні в суспільній сфері) герої були "невдахами". І, як водиться, повернення це відкрило чимало незагоєних ран та нерозірваних зв'язків, яким теж потрібно дати раду. Можна сказати, що й це завдання покликаний виконати індіанський ритуал, яким герої мають перемогти і ув'язнити "Воно".

Один із етапів цього ритуалу - збирання "артефактів" з дитинства. Для кожного героя він свій, і кожен сам має знайти той предмет, із яким пов'язаний найщасливіший чи найболючіший спогад тієї визначальної для формування "Я" пори. Для Беверлі - єдиної жінки в компанії - присвячені їй одним із хлопців вірші. Для Бена (що насправді ті вірші написав) - аркуш із її дружнім автографом. У Білла, ключової постаті в компанії (хоча саме у "Воно-2" цю роль помітно зменшено) їх, фактично, виявилося два. Спершу він віднаходить свій велосипед, а вже з його допомогою - справжній "артефакт", пов'язаний із головною в його житті трагедією (паперовий кораблик вбитого "Ним" братика Джорджа). В астматика Едді, зацикленого на власному здоров'ї, - інгалятор. У Річі - фішка від грального автомата, улюбленої розваги. Кожен предмет має особистісний вимір, і здобуття "артефакта" стає випробуванням для героя, такою собі "репетицією" перед генеральним боєм зі страховиськом.

Лише останній "артефакт", принесений організатором нового полювання на монстра Майком, - символ єдності друзів, один із каменів, якими вони колись перемогли своїх ворогів-хуліганів. Безпосередня роль цих "артефактів" у ритуалі - символічна жертва для подолання чудовиська. Хоча, як зрозуміло глядачеві, справжнє їх значення -інше. Це переоцінка, підбиття певних підсумків свого минулого й водночас - готовність зустрітися з випробуваннями дня нинішнього.

Чудовисько з Деррі, чужопланетна павукоподібна істота, що живиться людськими страхами, їх же й використовує як зброю проти супротивника. Мабуть, найвигадливіша і найбільш моторошна частина у "Воно-2" - не страхітливі образи царства мертвих десь глибоко під землею і не вбивства (переважно дітей), що стало безпосередньою причиною повернення героїв до рідного міста. Набагато напруженішими виглядають зустрічі з розмаїтими трансформаціями й перетинами власних страхів і бажань. Переважно страхів.

"Воно" - назва невипадкова. Це не тільки означення невловимої, потаємної сутності чудовиська. Це - ще й назва глибинних шарів людського "Я", так званого "несвідомого", де й кореняться всі ті вже неодноразово згадані нами страхи та бажання, впливаючи на саму особистість. І "Воно"-чудовисько, хоч його появу й пояснюють падінням на Землю якогось інопланетного об'єкта, запам'ятовується глядачеві передусім як втілення темних глибин "Я", де гніздяться розмаїті страшні образи, від чудовиська у підвалі до… клоуна (що ж, у кожного свої страхи!).

І, як, знову ж таки, розуміє глядач, перемога має відбутися теж всередині самого героя. Індіанський ритуал - лише форма, і не він приносить перемогу, а викорінення страху в собі. Коли "Його" перестають боятися - "Його" перемагають. Причому колективно (справді, хто підтримає і зможе розвіяти всі страхи краще за щирого друга?), і це теж важливий ідейний вимір фільму. Далі, як ми розуміємо, в героїв усе буде гаразд - у тих, хто вижив, звісно.

Як бачимо, центральна ідея досить проста, та й втілена у безлічі інших творів. Втім, у "Воно" ідея ця набула особливо виразної форми. До того ж сюжетно вона подвоєна, що особливо підкреслює структура дилогії. Проте перша частина - більш прозора й динамічна. Друга ж, несучи подвійний тягар через плетиво минулого й сьогодення героїв і, до того ж, ускладнена їхніми рефлексіями та виясненнями стосунків, сприймається важче. Тож і має менший успіх у глядачів. Тим часом ця моторошна фантастична казка сприймається як щось зрозуміле і близьке, адже великі й маленькі сутички з собою в нас трапляються щодня. І не потрібен страшний монстр, аби зрозуміти: без подолання власних вад та страхів повноцінне життя неможливе.