Годинникова вежа з тріщиною. 1926 р. |
Нині деякі пам’ятки архітектури та знамениті печери Києво-Печерської лаври перебувають в аварійному стані. Особливе занепокоєння викликають Ближні печери. Навесні 2005 року в них стався обвал. Було засипано частину однієї з галерей. Весною наступного року в іншому місці печер стався новий обвал. Завдяки щасливому випадку обійшлося без людських жертв, хоча пам’яткам завдано значної шкоди. Ще про один обвал монастир нікого не сповістив. Найнебезпечніше в цій ситуації те, що, коли не вжити термінових заходів, аварії можуть повторитися в найближчому майбутньому. У важкому стані не лише печери. Осідання грунту і провали є майже на всій території лаври. Загроза назавжди втратити найдавніші пам’ятки (і не тільки через провали) виникла не сьогодні. Щоб це зрозуміти, звернімося до історії.
Найголовнішими бідами Печерського монастиря протягом століть були пожежі та зсуви. Вогонь не раз знищував будівлі. Катастрофічним став 1718 рік, коли вигоріла майже вся лавра з її майном, найціннішим архівом і бібліотекою. Загрозу пожеж не усунуто повністю і нині. Але про це воліють не згадувати, мовляв, пронесе. Друга загроза не менш небезпечна і підступна — це зсуви грунту і провали. З ними боротьба точиться практично з моменту заснування Печерської обителі, розташованої на крутих схилах Дніпра. За часів Київської Русі і пізніше ченці робили відводи дощової й талої води, укріплювали колодами схили гір від сповзання, саджали на них дерева. Відомо, що ще 1685 року лаврський архімандрит Варлаам Ясинський звертався до генерала Патріка Гордона з проханням допомогти порадою в справі укріплення гори, на якій знаходилася церква. Іноземний найманець, який перебував на службі в російського царя, дав просту пораду — вирівняти всі ями і відвести воду з-під гори. Обстановка ускладнилася 1740 року, коли інженерна команда Києво-Печерської фортеці вирубала дерева і розрила грунт для палісадника поруч із печерами Феодосія. Наступного ж року зсув завдав значних ушкоджень горі. Саме відтоді почалася масштабна і тривала робота з укріплення схилів гір і печер. Здійснювалася вона за державний кошт військовим відомством. Багато десятків тисяч срібних карбованців було витрачено на рятування церковних споруд і печер із лаврськими святими, але внаслідок землетрусу 1789 року на печерських горах знову з’явилися тріщини в землі. Російський імператор Павло І жалував 1798 року понад 66 тисяч карбованців на повне відновлення гори на Дальніх печерах, однак новий зсув звів нанівець результати розпочатих робіт.
Попри це, проведені в ХVIII—ХIХ ст. роботи з укріплення всієї території Києво-Печерської лаври позитивно позначилися на її загальному стані. Дренажна система справно діяла майже до 1918 року, коли була пошкоджена артилерією військ Муравйова. 1924 року київська газета «Пролетарская правда» писала: «Третього дня (квітня. — Авт.) зсуви гори виявилися в районі колишньої Печерської лаври, причому обвали почалися відразу в шести місцях. Особливої сили набули зсуви в районі Дальніх печер. Зсуви набули загрозливого характеру для історичних пам’яток лаври, і передусім небезпека загрожує стінам лаври, вибудуваним гетьманом Мазепою. Небезпека загрожує також Зачатьївській церкві і почасти Дальнім печерам. На думку інженерів, які оглядали в районі лаври зсуви гір, останні являють собою не зсуви, а обвали гір у буквальному значенні цього слова, так звані перекидання гір, що набагато небезпечніше за обвали і зсуви. Явища ці спостерігаються тільки в районі лаври...». Того року вона залишилася без допомоги. Всі наявні засоби та кошти Київський губернський виконком виділив на порятунок Андріївської церкви, яка також перебувала в аварійному стані через зсуви.
1926 року Лаврський музей культів і побуту звернувся до Українського геологічного комітету з проханням надіслати авторитетну комісію спеціалістів для огляду обвалів у лаврі і вжиття відповідних заходів. Комісія встановила, що зсуви сталися внаслідок порушення діяльності дренажної мережі, водозбірних колодязів, шахт і штолень. Ситуація погіршувалася ще й тим, що в кількох місцях Дальніх печер стала надходити вода. До 1941 року Музею вдалося великою мірою налагодити роботу всієї дренажної мережі лаври, відремонтувати аварійні корпуси. Відбудовні роботи перервала війна. Вона ж принесла лаврі страшні руйнації на всій її верхній території. Потужні вибухи, що зруйнували Успенський собор і оглядовий майданчик, пошкодили також і підземні комунікації. Під час війни зникла майже вся інженерно-геологічна документація щодо території колишнього монастиря.
Постановою уряду України від 30 травня 1944 року Державний історико-культурний заповідник «Києво-Печерський лавра» відновив свою роботу. Одним із пунктів постанови народний комісаріат фінансів було зобов’язано передбачити в бюджеті цього ж року асигнування на проведення загальних реставраційних робіт, а також на підготовчі роботи з відновлення дренажної системи на території заповідника. Однак планомірні й масштабні роботи розпочалися тільки в 1950-ті роки — за генеральним планом відновлення та благоустрою заповідника. У пояснювальній записці до плану зазначалося: «...Однаковою мірою цілком занедбане складне підземне господарство заповідника: дренажні протизсувні і зливовідвідні споруди, зовнішній водогін і каналізація, електропостачання. У зв’язку із занепадом дренажної і зливовідвідної систем порушився режим відведення грунтових і зливостокових вод. Це спричинило провали й осідання деяких ділянок на території заповідника, що своєю чергою викликало деформації фундаментів споруд і прогресуючі тріщини в стінах, які загрожують руйнаціями пам’яток архітектури». Ця ситуація ускладнилася ще й тим, що більшість зруйнованих корпусів було передано (з умовою їхнього відновлення) різним організаціям і підприємствам, які не завжди виконували свої обіцянки. А діяльність деяких із них була просто небезпечною для збереження архітектурних пам’яток і печер. Так, наприклад, трест «Арарат», промиваючи пляшки для розливу вина, зливав брудну воду прямо в землю. Чоловічий монастир, займаючи шість корпусів, улаштував в одному з них лазню. Водозлив при цьому було виведено в найближчий садок. Пропозиції заповідника щодо укріплення підпірних стін монастирем ігнорувалися. Не вийшло нормального співробітництва між дирекцією Державного історико-культурного заповідника і Київського міськвиконкому, під керівництвом якого ремонтувалася вся дренажна система. Якщо заповідник жадав від орендарів укріплення верхнього шару грунту, посіву трав, саджання дерев, то міськвиконком, навпаки, давав дозвіл займати землі в районі лаври під городи, заселив корпуси великою кількістю людей (тільки на нижній території мешкало більш як 2000 чоловік. — Авт.), не виконував плани ремонтних робіт.
Усе це негайно призвело до численних аварійних ситуацій, особливо на Верхній частині лаври, що сильно постраждала під час війни. Через осідання грунту з’явилися тріщини на стінах Троїцької надбрамної церкви, завалилася частина перекриттів друкарні і Трапезної церкви, осів куток першого корпусу. З’явилися численні провали. Біля руїн Успенського собору утворилася гігантська вирва, яку з величезними труднощами вдалося засипати землею з глиною. Через другий провал створилася загроза для Великої лаврської дзвіниці. Відразу в чотирьох місцях провалилася земля в Митрополичому саду. В одну з цих ям провалилося дерево, яке пішло під землю на глибину восьми метрів.
Важка ситуація склалася і на Дальніх печерах. Уся тривала робота з укріплення гори в один момент виявилася марною. Зсув, який рік у рік повільно рухався в напрямку Дніпра, 1968 року раптом зірвався вниз. Кам’яний фортечний мур не витримав удару і був зруйнований багатотонною масою землі.
Спроба поліпшити водовідвідну систему була зроблена на Верхній території востаннє під час відновлення Успенського собору. Бетонна подушка, якою накрили всю площу навколо собору добре відводить дощову і талу воду, однак нові палі, на які поставлено собор, певною мірою порушили рух підземних вод. Це таїть у собі величезну небезпеку — провали землі й утворення під бетонною подушкою пустот. В одну з таких пустот узимку 2001 року провалився трактор. Того разу все обійшлося... Однак загроза життю людей і архітектурним пам’яткам існує цілком реальна, адже ніхто не може гарантувати, що подібне не повториться в майбутньому.
І знову виникають споконвічні запитання: хто винний і що робити? Багато людей вважають, що всьому виною господарська і будівельна діяльність чоловічого монастиря. Розкопування гори над Ближніми печерами під городи і сад, а також їхнє рясне поливання — ті обставини, які могли призвести до обвалів у печерах. Ще один негативний чинник — нещадна експлуатація печер монастирем, тобто порушення температурно-вологового режиму. Відповідальність за прийняті за договорами об’єкти має нести церковна громада «Києво-Печерська Свято-Успенська лавра». Вона ж зобов’язана у разі ушкоджень відновлювати їх за власний кошт. За законом. Але на ділі виходить не так. Намісник лаври єпископ Павло з такими доказами не згоден. Він заявив, що провали в печерах — це наслідок артилерійських салютів, проведених поблизу лаври...
Хто виступить у цьому спорі арбітром? Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, який повинен контролювати цілість пам’яток і своєчасність вживання необхідних реставраційних заходів, по суті, втратив право якось впливати на ситуацію. Відповідно до закону України «Про охорону культурної спадщини» (2000 р.) історико-культурні заповідники не мають права укладати охоронні договори з орендарями. Ці функції передано недавно створеній Державній службі охорони культурної спадщини. Склалася дивна ситуація, коли організація, основним завданням якої є проведення заходів щодо охорони і збереження об’єктів культурної спадщини, позбавлена можливості повною мірою її виконувати.
Історичні дані свідчать, що проблема боротьби зі зсувами і провалами на території Києво-Печерський лаври виникла дуже давно. З розширенням монастиря, спорудженням навколо нього фортеці, урбанізацією цього району Києва вона дедалі більше ускладнювалася, і у 1920—1960 рр. досягла свого піка. Величезними зусиллями міських служб і працівників заповідника ця проблема, здавалося, була розв’язана, але в останні роки проявилася знову у вигляді нових провалів і осадки грунту в різних місцях. Латання дір принесло тільки тимчасовий позитивний результат. Засипання провалів щебенем, піском і глиною, а іноді й бетоном, не усунуло їхньої головної причини. Грунтові води створять провали в іншому місці. На думку фахівців, необхідні повна заміна всіх підземних комунікацій, які вичерпали свій ресурс, будівництво нових і ремонт старих водовідвідних колодязів, штолень тощо.
Повертаючись до аварійної ситуації на всій території Києво-Печерської лаври, хотілося б констатувати, що тільки державі під силу врятувати для нащадків унікальний архітектурний ансамбль. Головна причина виниклої ситуації — самоусунення вищих державних органів від наведення порядку на території всієї лаври, відсутність необхідного фінансування і затвердження концепції розвитку Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.
Р.S. Зовсім недавно, після більш ніж річної сплячки, почалися нарешті роботи з ліквідації аварії в печерах. Їх виконують спеціалісти Укрреставрації на гроші, виділені Київською міською радою та Міністерством культури й туризму. Провал у печеру розчищено. Нині роботи припинено через неузгодженість подальших протиаварійних заходів...