Державне агентство України з питань кіно провело одну з найбільш резонансних акцій за всю короткочасну історію. Це пітчинг - конкурс-презентація, під час якого українські кінематографісти виборювали перед спеціальною комісією можливість отримати державні кошти на нове кіно. Вже чимало писано про те, що уряд Азарова нинішнього року виділив близько 120 млн. на кіногалузь. Але досі багатьох хвилює: кому дістануться ці гроші? І чи всі з них відійдуть кінематографістам? На ці та інші запитання спеціально для DT.UA відповів наш відомий режисер Роман БАЛАЯН, який на пітчингу очолював комісію «з відбору найкращих».
Чимало кінематографістів запропонували Держкіно і свої ідеї, і практично оформлені проекти. Серед претендентів на держкошти - режисер В.Тихий, який презентував «Зелену кофту». Обговорювався українсько-німецький проект режисера З.Буадзе «Любов убивці» про Сташинського (який убив Бандеру). Свою кіноідею запропонував і відомий художник-режисер С.Маслобойщиков - «Діамантовий хрест» (проект уже підтримано митрополитом Київським і всієї України Володимиром). Значилася серед претендентів також Кіра Муратова.
Було багато заявок від дебютантів. Уже наступного тижня - на другому етапі - коло претендентів звузиться. У кожному разі, запуски мають стартувати 2011-го, інакше виділені мільйони знову повернуться в бюджет!
Водночас деяких спостерігачів на пітчингу збентежило ось що... Окремі члени відбірної комісії «ротувалися» як і претенденти на «гранти» від держави. Чи справедливо це? Мабуть, так само «справедливо», як коли б у конкурсі Каннського фестивалю був представлений фільм глави журі цього ж фестивалю.
- Романе Гургеновичу, ще раз про мільйони. Що стоїть за цифрою: 120 млн. на українське кіно? На що може вистачити цих коштів, навіть коли їх розумно розподілить найавторитетніша комісія?
- На жаль, 50 мільйонів із цієї суми піде на покриття боргів. З минулого… Тож залишиться десь 60-70 млн. І я пропонував, щоб ці кошти пішли переважно на дебюти. Власне, я й погодився брати участь в обговоренні цих сценаріїв тільки через це! Адже дебюти - це чудово.
Однак грошей на кіно все одно замало. Хоча й на тому спасибі. У кожному разі, завдяки цьому пітчингу ми ще раз переконалися, що в Україні є дуже здібні молоді люди. Принаймні п’ять талановитих дебютантів я можу точно виділити! І не сумніваюся, що дебютів так із сім у найближчому майбутньому буде запущено - обов’язково.
- Тобто ви вважаєте, що такий пітчинг - певний іспит для молодих?
- Дебютант має право на художню помилку. Адже так було завжди! І навіть якщо з тих майбутніх семи запусків хоча б два-три будуть вдалими, то ставка на молодих себе виправдає. Я неодноразово казав, що треба перестати нам, поважним кінематографістам, давати гроші з державної кишені. Все одно ці картини не йдуть! Адже прокату немає. І все - всередині себе. Цю проблему, втім, можна й вирішити. Якби, окрім усього іншого, в кожному мультиплексі був окремий зал - для вітчизняного кіно, який утримували б державним коштом.
- У процесі обговорення сценаріїв на що ви звертали увагу в першу чергу?
- Я вибираю тільки те, що «вище за професію». Вибираю людей із авторським мисленням. Засідання наше відбувалося у формі представлення проектів. І запитання до кінематографістів були різні - у тому числі й гострі. Ми обговорювали, розставляли свої оцінки. Потім ці оцінки - підсумовуються Держкіно. І незабаром буде ясно, хто фаворити.
У всьому цьому «процесі» треба просто добре зайнятися математикою. Тобто порахувати і оцінки наші, і бюджети майбутні. Наприклад, буває так, що в когось перевищений кошторис, а сам проект цікавий. Тоді треба з продюсером багато що утрясати. За три мільйони чи все ж таки за два? У кожному разі, було чимало цікавих задумів наших молодих кінематографістів.
- Ви, як і раніше, у штаті кіностудії Довженка?
- І знаєте чому? Я хотів було піти, тому що в мене є своя студія «Ілюзіон». Але тодішній директор Микола Мащенко сказав: «Я тебе благаю, залишися». То я й залишився, але грошей там не отримую.
- А довженківська студія ініціює запуск якихось цікавих кінопроектів?
- Три дебюти від молодих саме й пропонувала наша студія. І якщо ці молоді пройдуть «природний відбір», то я з величезним інтересом стежитиму за їхнім творчим життям. Так, звісно, на студії сьогодні павільйони зайняті телешоу, адже й самій студії виживати важко. Тому борсаємося, хочемо, щоб студія жила. До сліз хочеться, щоб вона була хоч якось конкурентоспроможною. Можливо, навіть за рахунок самої території. Я бував на багатьох кіностудіях у різних країнах і запевняю вас - наша найгарніша!
- Ваші уподобання на пітчингу більше схилялися у бік глядацького чи арт-хаусного кіно?
- І в той, і в інший бік. Хоча я в цих градаціях не найбільший фахівець. Головне для українського кіно - пробитися крізь залізний репертуар, представлений суцільним американським кіно. Не приховую, мені не подобаються на російська «9 рота», ні «Нічний дозор». Однак усьому цьому має бути місце. Але ж і інший кінематограф мусить якось пробиватися крізь стіну бойовиків та блокбастерів. Якщо прокатна система адекватно працюватиме, якщо з кожного квитка будуть відповідні відрахування, то можна тоді й український прокат розвивати.
- Нинішній керівник Держкіно у змозі пробивати такі стіни?
- Катерина Копилова - людина активна. Вибити гроші на кіно - для неї питання життя і смерті. І я не розумію, чому деякі кінематографісти, котрим не пощастило з державним фінансуванням, починають активно обурюватися, писати доноси, висловлювати незадоволення новим начальством. Це вже схоже на чисту політику. Не знаю, у мене і з Ганною Чміль були хороші творчі стосунки. Можливо, тому, що нічого не хочу від держави? Я навіть пишався, що з 1986-го ані копійки українських грошей не витратив, а все знімав за російські. На мій жаль, «Райські птахи» було зняті за українські гроші, а не за гроші спонсорів.
- Що сьогодні швидше може зрушити мертвий віз українського кіно - держзамовлення чи продюсер?
- Безумовно, продюсер. Але який має частково державні гроші. Тому що без державної участі важко знайти інвесторів і спонсорів. Хоча держзамовлення все одно будуть. Але для цього потрібно мати шість-сім класних режисерів. Думаю, що такої кількості режисерів у нас, наприклад, на студії Довженка нема.
- А на «Мосфільмі»?
- Там таких багато.
- Романе Гургеновичу, що у ваших найближчих творчих продюсерських і режисерських планах?
- Нинішнього року мав розпочати зйомки. Був навіть написаний сценарій за моєю заявкою. Але поки що не виходить. Вирішив не квапитися. Моя студія «Ілюзіон» рік нічого не робила, але недавно був у замовника - тож будуть два цікавих запуски для ТБ, де я, вочевидь, виступлю продюсером. Я вже неодноразово казав, що у кожного режисера набереться лише кілька вдалих картин. Я сам зняв 12 фільмів, із яких вдалими вважаю п’ять: «Польоти…», «Поцілунок», «Талісман», «Філер», «Бірюк».
- Здається, саме вам пропонували стати режисером фільму про долю Сергія Параджанова?
- Так, пропонували. Але я відмовився. Дуже багато часу минуло після смерті цього великого митця. Тому знімають інші. А я присвятив Сергієві документальну картину «Ніч у музеї Параджанова».