Після прочитання інтерв’ю Наталі Партач із В.Стрілько у «ДТ» від 2 вересня ц.р. терпець мені увірвався: перекручення фактів, подання бажаного за дійсне, опертя на недоліки, що мали місце два-три роки тому і вже давно виправлені, намагання звинуватити керівництво «Просвіти» у злодійстві: за твердженням В.Стрілько, воно те й робить, що незаконно використовує державні кошти.
Я спростую ті категоричні інвективи, що стосуються ТОВ «Видавничий центр «Просвіта», оскільки очолюю його як директор від початку реєстрації 25 квітня 1995 р. і є його співзасновником. Не тільки у «ДТ», а й у багатьох інших публікаціях В.Стрілько постійно наголошує, що співзасновником ВЦ «Просвіта» є Любов Голота, дружина П.Мовчана. Цей факт весь час подається як злочин, як якесь протиправне діяння.
У «Просвіті» я працюю з 1992 року. Тоді очолював видавничий відділ Товариства. Випускали брошури, деякі книжки. Оскільки, відповідно до чинного законодавства, «Просвіта» як громадська організація може здійснювати видавничу діяльність через структури, які утворює, на одному із засідань Центрального правління вирішили створити просвітянське видавництво. Окрім ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка як юридичної особи, співзасновниками Видавничого центру «Просвіта» стали фізичні особи, члени Спілки письменників України Клічак В.Й., Голота Л.В., Орач О.Ю. (помер у 2005 р.), які працювали у секретаріаті Центрального правління товариства.
Повноправними співзасновниками будь-якого об’єкта господарювання вважаються особи, які внесли свою частку у статутний фонд, впливають на діяльність підприємства і отримують дивіденди від прибутків. Стосовно Л.Голоти з усією відповідальністю заявляю, що ніякої частки у статутний фонд вона не вносила і жодної копійки у вигляді дивіденду від ВЦ «Просвіта» з часу його утворення не отримувала. У Товаристві «Просвіта» Любов Василівна з 1996 р. знайшла застосування своїм творчим силам на іншій ділянці роботи — стала редактором газети «Слово «Просвіти». Газети, що має сьогодні яскраве творче обличчя, публікує цікаві просвітницькі матеріали, сповнені інтелектуальної напруги, дає багато різноманітної пізнавальної інформації. Окрім того, Любов Голота — самобутня поетеса, автор багатьох яскравих поетичних книг. Публікуючи матеріали багатьох цікавих особистостей, Любов Василівна спрямовувала своїх авторів до нашого видавництва з метою створення із тих публікацій майбутніх книжок. Так вийшли у світ книжки С.Наливайка, В.Панченка, І.Драча, Любові Пономаренко, М.Воробйова та багатьох інших. Оце й уся причетність Л.Голоти до діяльності ВЦ «Просвіта». Тож у чому звинувачує пані В.Стрілько редактора газети і поетесу? Лишень у тому, що вона — дружина П.Мовчана? Інших аргументів просто не має. Притому скільки робить ця людина у нашій загальнонаціональній справі. І робить не задля похвальби. Її роботу високо оцінили сучасні письменники і науковці. На шпальтах «Слова «Просвіти» друкувалися і будуть друкуватися Ірина Фаріон та Віталій Радчук, тобто ті, кого пані Стрілько намагається дистанціювати від «Просвіти». Уже два роки вона активно воює з «Просвітою», а Любов Голота жодного разу не відреагувала на сторінках редагованої нею газети на ці численні наклепи.
В.Стрілько стверджує, що «у книгарнях можна придбати хоч тисячу примірників книжок, виготовлених на державні кошти ВЦ «Просвіта»!
Пригадую, був дзвінок з однієї київської книгарні. Мені повідомили, що заходила до них помічник народного депутата і що цей депутат хотів би придбати на свій округ такої-то книжки тисячу примірників, а такої півтори, а такої теж тисячу. Я відповів, що якщо депутат оплатить замовлення, то ми ці кількості віддрукуємо в друкарні у стислий термін, а тепер у нас таких кількостей немає, оскільки всі наклади книг передано нашому замовнику — товариству «Просвіта». Виготовляти додаткові наклади книжок коштом видавництва не заборонено. Втім, надія виявилася даремною — замовлення не надійшло. У зв’язку з чим підозрюю, що чи не сама пані Стрілько заходила до тієї книгарні, і зовсім не для того, аби отримати книжки.
Читаємо наступне звинувачення: «Організатори ще й брали благодійні кошти на видання книжок, очевидно, готівкою. Адже на форзаці (!!! — ну це вже, як казав один депутат, «повний анонс») — написано, що макет «Кобзаря», скажімо, виконано на благодійні кошти ЗАТ «Оболонь». А за даними КРУ, жодних благодійних внесків не було оприбутковано — офіційно ВУТ «Просвіта» постійно жила на державні кошти».
Невже на все варто дивитися тільки через скельця КРУ?
До речі, під час помаранчевої революції в нас були із зустрічною перевіркою контролери з цього відомства. 3 грудня 2004 р. ми підписали акт перевірки, згідно з яким у ВЦ «Просвіта» не виявлено жодного порушення. Але про це пані Стрілько воліє ніде не згадувати. Звісно чому.
А тепер щодо «благодійних» коштів. Багато авторів вважають за щастя випустити у нас книгу, не претендуючи на гонорарні виплати, а задовольняються деякою кількістю примірників. «Кобзар» Т.Шевченка проілюстрований художником Володимиром Гарбузом. Дизайн книги, оригінал-макет здійснив дизайнер Сергій Тарасенко. Ці хлопці принесли у видавництво готовий оригінал-макет книги, над яким потрібно було ще чимало попрацювати. Що ми й робили, аж до зміни формату. До співпраці з «Просвітою» і художник, і дизайнер отримали від ЗАТ «Оболонь» благодійну допомогу на підготовку макета. У який спосіб отримали — хай домислює пані Стрілько. Можу тільки додати, що і художник, і дизайнер від гонорару відмовилися, оскільки їхня робота оплачена «Оболонню». За їхнім наполяганням, ми вказали на останній реквізитній сторінці книги той текст, яким постійно милується наша опонентка.
Щойно побачила світ книжка Ростислава Радишевського і Володимира Свербигуза «Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко» (до речі, книжка унікальна за своїм змістом, була відзначена на Форумі видавців у Львові). Вийшла вона також відповідно до Програми комплексних заходів всебічного розвитку української мови. Одразу хочу зазначити, що на звороті титульної сторінки вказано: «Це дослідження підтримане грантом Наукового товариства ім. Т.Шевченка в США за фінансової допомоги Наталії Данильченко». Автори отримали грант, який замінив їм гонорарні виплати, а також витрати на відрядження до Кракова, Стокгольма, Петербурга за збором матеріалів для підготовки текстової частини книги.
Це пояснення, думаю, зрозуміло для кого, щоб уникнути чергових наклепів і звинувачень.
Далі. «Книжки майже повністю передають на склад, і вони там лежать роками…» Це вже повна нісенітниця. На початку виконання Програми комплексних заходів у 2004 році Товариство «Просвіта» ще не мало відповідних складських приміщень, тому тиражі книг доводилося зберігати у друкарнях. Зараз такі приміщення є, книжки активно розповсюджуються в бібліотеки, навчальні заклади, то навіщо на цій проблемі постійно наголошувати?
Чимало наших книг подаровано переможцям конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика. Про це пані Стрілько також воліє не згадувати. Та й стосунки із Лігою українських меценатів у неї погіршилися. І Конгрес захисту української мови – конгрес, очолюваний Валентиною Стрілько, уже чомусь не міжнародний...