Коли ви шукатимете ім’я Борислава Брондукова в енциклопедіях і довідниках, побачите, що дві країни, дві культури поділяють честь називати його «своїм» — Росія й Україна. Актор помер у селі під Києвом, завершивши коло свого життя там, де воно розпочалося. Не тому, що прагнув «до коріння». Все набагато простіше й сумніше — у село його родина переїхала тому, що на життя в місті в них не було грошей, — після того, як актор, переживши три інфаркти й інсульт, втратив здатність рухатися, а отже — працювати, жодна з двох культур не згадала про свою честь.
«Якась дивна доля спіткала всіх, хто робив «Камінний хрест», — сказав одного разу колега. І всіх, хто бачив цю стрічку, не здивувало порівняння кінокартини й життя, їх злиття в одній «формулі долі». Просто такий вийшов фільм — незвичайний за силою впливу не лише на глядача, а й на життя його творців. І подальші смішні, дотепні образи, створені Бориславом Брондуковим у значно популярніших картинах — «Шерлок Холмс і доктор Ватсон», «Гараж», «Осінній марафон», «Про бідного гусара...», «Ми з джазу», — принесли йому славу суто комедійного актора, але так і не стерли тієї ранньої трагічної печаті «Квітів на камені» С.Параджанова й «Камінного хреста» Л.Осики. Борислав Брондуков майже не з’являвся на наших екранах у «перших» ролях, і саме завдяки таким акторам, як він, ми навчилися розуміти важливість, й іноді просто рятівну, — для фільму, як і для життя, — принадність «другого плану».