Завдання представляти японську культуру за кордоном покладене на Японський фонд, одна з програм якого опікується підтримкою перекладів японської літератури іншими мовами. Для українських видавців подібні програми, що їх дозволяють собі розвинені країни, стали одним із важливих джерел фінансування перекладів іноземної літератури. Про японську програму в нас знають трохи менше, ніж, скажімо, про французьку чи німецьку. Однак перекладами з японської, що побачили світ в останнє десятиліття, ми повинні завдячувати в більшості випадків саме Японському фонду. Його можливості невеликі, проте запити українських видавців поки що задовольняють.
Головний редактор видавництва «Факт» Леонід Фінкельштейн поділився досвідом співпраці з Японським фондом: «За його підтримки ми видали дві антології японської поезії в перекладі Івана Бондаренка. Інтерес до японської літератури в Україні, безперечно, є. За один рік розійшлося 3,5 тис. примірників «Антології японської поезії». І це при ціні двомовного представницького видання у 60 грн. Хочу зауважити, що аналогічні російські видання обходяться читачам у три-чотири рази дорожче. Зараз у книгарнях шукайте другу антологію — «Кокін-вака-сю. Збірка старих і нових японських пісень».
Із фондом легко працювати, якщо виконувати його вимоги, підготувати належним чином документи, працювати з фаховим перекладачем. Як правило, іноземні фонди не люблять, коли їм багато обіцяють, а нічого не роблять».
Ми зв’язалися з Японським фондом, аби дізнатися, як діє Програма підтримки перекладів і видання книг. На запитання люб’язно відповідає пані Айко Яцухаші, керівник програми (Токіо, Японія).
— Розкажіть про програму підтримки перекладів з японської мови. Чи зверталися до вас українські видавництва?
— Програма підтримки перекладів і видання книг була започаткована Японським фондом у 1974 р., через два роки після створення самого фонду, так що можна сказати, що це одна з найпопулярніших наших програм. Вона діє таким чином: восени триває інформаційна кампанія, на кінець листопада мають бути подані аплікації, потім проекти оцінюються фахівцями, і в квітні ми повідомляємо, які з проектів отримають фінансову допомогу. Часом ми підтримуємо лише переклад або видання книги, а часом і те, й інше. Тому кількість підтриманих проектів не обов’язково означає таку саму кількість книжок.
Останнім часом до Японського фонду надходить близько 150 аплікацій на рік з усього світу (участь у програмі беруть 25—30 країн, яким Японія надає фінансову допомогу у видавничій справі). З них ми обираємо близько 50 кращих проектів.
За період із 1990-х років ми підтримали загалом близько 180 східноєвропейських проектів: зокрема, в Росії 61 книгу, Болгарії — 17, Польщі — 14. За минулі десять років ми профінансували вісім українських проектів, але три перші книги вийшли російською, а не українською мовою.
Останні українські проекти: переклад і видання роману Харукі Муракамі «Танцюй, танцюй, танцюй» (переклад Івана Дзюба, видавництво «Фоліо»), а також «Антології японської класичної поезії. Танка. Ренка» (переклад Івана Бондаренка, видавництво «Факт»).
— Ви окремо вирізняєте категорію країн, яким Японія надає «офіційну допомогу з розвитку». Серед них є й Україна. У чому полягає особливе ставлення до країн із цього списку?
— Ми не організовуємо спеціальних інформаційних компаній у країнах, яким Японія надає офіційну допомогу з розвитку, але до поточного року ми виділяли на проекти з цих країн дещо вище фінансування. Скажімо, компенсували 50% витрат на переклад, а не 25%, як за проектами з решти країн. А для академічних видань ми могли надати допомогу на 50% як на переклад, так і на друк, оскільки для таких книг завжди проблематично знайти фінансування. Однак десь із 2007—2008 року ми не будемо, мабуть, вирізняти країни, яким надавалася офіційна допомога з розвитку, оскільки певного прогресу в цих країнах уже досягнуто.
— Чи має Японський фонд для іноземних перекладачів інші програми, спрямовані на посилення інтересу до японської культури (крім програми підтримки перекладів)?
— Ми також реалізуємо програму короткострокових візитів до Японії, за якою запрошуємо на два тижні художників, інтелектуалів, письменників, кінематографістів, щоб ознайомити їх з нашою культурою, допомогти їм налагодити зв’язки з японськими колегами. Перевагу мають молоді професіонали, які ще не відвідували Японію. Є ще стипендія для проведення досліджень у Японії, в рамках якої ми запрошуємо фахівців, що цікавляться японською культурою. Серед них часом трапляються перекладачі, яким важливо тут, на місці, працювати над своїми перекладами. Про всі програми можна дізнатися з нашого веб-сайту (
//www.jpf.go.jp/e).
— Японський фонд має спеціальний список рекомендованої до перекладу літератури. Розкажіть, за яким принципом сформований цей список, і які тексти до нього включені.
— Завдання нашого фонду — представляти японську культуру за кордоном. Японський фонд — державна організація, яку фінансує уряд, тому ми можемо фінансувати проекти, на які не наважуються приватні компанії (видавництва). Наприклад, Харукі Муракамі — дуже популярний письменник, чиї твори і без нашої допомоги видають, скажімо, в США чи багатьох європейських країнах. Тому ми не підтримуємо проекти видання його творів, однак ми фінансували переклад романів Муракамі каталонською, норвезькою та українською мовами. У цих країнах японська література наразі мало присутня, і ми сподіваємося, що сприятимемо її більшій популярності.
Тому в «Списку рекомендованої літератури» є художні романи (не лише Харукі Муракамі), книги про класичне мистецтво, виконавські мистецтва, історію тощо. Іншими словами, до списку увійшли роботи із соціально-гуманітарної тематики, мистецтва.
Якщо говорити про сучасну художню літературу, то в списку є Хісаші Інуе, Каорі Екуні, Асада Джиро. Наукової фантастики, детективів — так званої легкої літератури — мало, але вони можуть бути підтримані, якщо до нас звертаються з таким проектом. Ми не наводимо в списку класичних текстів лише через те, що видавці полюбляють класику, навіть якщо ми її не рекомендуємо. Однак ми категорично відхиляємо проекти видання книг з природничої тематики, їх у списку рекомендованої до перекладу літератури немає взагалі, адже світ природничих наук такий великий, що ми за нього просто не беремося.