Верховна Рада тимчасово заборонила приватизацію пам’яток культурної спадщини ще два роки тому. Зелене світло мало б увімкнути прийняття закону «Про перелік пам’яток, які не підлягають приватизації». Але в Україні мораторії демонструють дивовижну здатність тривати довго.
— Все це стримує процес вкладення приватного капіталу у збереження, відновлення та використання пам’яток культурної спадщини, і насамперед замково-палацових споруд, — вважає начальник управління містобудування та архітектури Тернопільської облдержадміністрації пан Олег Заліщук.
Із посадовцем погодитися варто. На Тернопіллі збереглися в різному вигляді 34 фортифікаційні споруди, або понад третину їх кількості в Україні. Шість замків і замково-палацових комплексів передано на баланс Національного заповідника «Замки Тернопілля» у Збаражі та двох державних історико-архітектурних заповідників — у Кременці та Бережанах. Ці архітектурні перлини знайшли господаря і різною мірою відновлюються за державні кошти та гроші, зароблені самими організаціями.
Повернути до життя ще декілька пам’яток фортифікаційного та житлового мистецтва в області зголосилися приватні інвестори. Вони зацікавилися замком у селищі Микулинцях Теребовлянського району та рештками замку і палацу в Скалі-Подільській Борщівського району. Але хто захоче вкладати великі кошти у їх відновлення і пристосування до культурних, туристичних потреб, не придбавши ці об’єкти у власність? Способи приватизації можуть бути різні. Однак поки що — мораторій.
Тим часом продаж пам’яток, всупереч вимогам українського законодавства, набирає обертів. Відбувається це навіть у маленькій, але багатій на об’єкти культурної спадщини Тернопільській області.
Ягільницький замок, що в Чортківському районі, був збудований польським магнатом Станіславом Лянцкоронським ще наприкінці XVI століття. Він — архітектурна пам’ятка місцевого значення. Велика оборонна споруда тримає на собі тютюново-ферментаційний завод, який уже майже десятиріччя є власністю приватного підприємства — ЗАТ «Тютюн-імпекс». Недавно власник, не маючи ані паспорта, ані охоронного договору на пам’ятку, чого вимагають норми закону «Про охорону культурної спадщини», вдався до спроби продати завод разом із замком. Відчуження відбувалося без погодження з органом охорони культурної спадщини, в даному разі — управлінням містобудування та архітектури облдержадміністрації. А цього теж не дозволяє робити згаданий закон. І лише після прокурорського реагування продаж було зупинено.
З іншою архітектурною пам’яткою місцевого значення — віллою колишнього землевласника Абрагама Ротштейна у Тернополі, побудованою в 1901 році, сталася сумніша історія. Тривалий час вона належала державі в особі Верховної Ради. Але 2005 року Тернопільський міськвиконком визнає право власності на незвичайний будинок за ДАК «Хліб України». А у січні нинішнього року міське бюро технічної інвентаризації видає відповідне свідоцтво. Чим не цілеспрямована підготовка до продажу об’єкта?
Мораторій на приватизацію пам’яток культурної спадщини, встановлений Верховною Радою, не скасовано. Однак це мало хвилює сторони, зацікавлені у переході історичної вілли у приватні руки. У травні нинішнього року ДАК «Хліб України» на аукціоні продає її за 1млн. 303 тисячі гривень товариству «Українські інвестиційні системи», зареєстрованому в Києві, Львівська площа, буд.8. За ринковими цінами її можна було б реалізувати удвічі дорожче. А якби було враховано статус архітектурної пам’ятки, держава отримала б ще більше коштів.
Ані паспорта, в якому були б передбачені можливість використання пам’ятки і заборона вчиняти дії, що можуть призвести до її пошкодження або руйнування, ані охоронного договору попередній власник не мав. По погодження на відчуження в управління містобудування та архітектури він теж не звертався. Але продаж відбувся — всупереч усім вимогам! Нотаріус засвідчує договір купівлі-продажу, не поцікавившись, чи є для цього законні підстави. Одне порушення законодавства потягнуло за собою інше. Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації видає покупцеві свідоцтво про право власності на віллу. Виходить, для «інвентаризаторів» норма закону «Про охорону культурної спадщини», яка вимагає у документі про право власності вказувати категорію пам’ятки, дату і номер рішення про її державну реєстрацію, — нічого не означала?.. З цього приводу керівництво облдержадміністрації надіслало звернення у прокуратуру міста Києва. Перевірка триває. А продаж схожих пам’яток стає розгнузданою стихією.