Василь Васильович Розанов в одній зі своїх численних статей розмірковує про величезну увагу європейської публіки до справи Дрейфуса, до боротьби дрейфуссарів і антидрейфуссарів. Пояснює він цю неймовірну захопленість європейців, здавалося б, звичайною справою про шпигунство і несправедливий вирок класично просто: «Нудно стало жити на цьому світі, панове...» Бідні європейці в рутині сірого щоденного життя вишукують будь-який привід, аби хоч якось скрасити своє невиразне існування. Сьогодні вже небагато хто може щось розказати про знамениту справу, яка розколола Францію на два протиборчі табори. Зате багато людей з такою ж неослабною увагою стежать за подіями війни в Іраку. І, мабуть, не тому, що перейнялися співчуттям до жінок і дітей, які ховаються в бомбосховищах, і прагнуть відгукнутися на несправедливість відповідними діями. Наш сучасник нагадує радше античного римлянина, який поспішає до Колізею подивитися на захопливе видовище, бій і чергову перемогу або смерть свого улюбленого гладіатора. Принаймні висновок, який ми постійно робимо, споглядаючи свіженьке шоу «Війна в Іраку», найімовірніше такий: «Комусь ще гірше». А з цього і випливає наше моральне право і далі жити життям премудрих піскарів.
Якось непомітно для багатьох із нас втратилося, зникло найголовніше: наше життя перестало бути цікавим. Насамперед для нас самих. А сила життя, його особливість і значущість визначаються-бо саме тим, наскільки воно цікаве. Не грошима, владою, соціальним станом, розвагами і навіть, грішно казати, не власним здоров’ям. Смішно чути, як вимірюють життя кількістю прожитих років — нудних, нецікавих, бездарно витрачених. Звісно, більшість козириться — щосили удає, наче в них життя надзвичайно цікаве й видатне. І чимало таких, хто спромігся обдурити навіть самого себе. Усталена відмовка — кожне життя цікаве по-своєму. Навіть із цим дозвольте не погодитися. Тоді вже — кожне життя нецікаве по-своєму. Важко повірити у принадність життя бізнесмена, який заробляє чергову сотню тисяч доларів. Не дуже віриться, що й черговий мільйон зробить його життя захопливішим. І бог із ними, бізнесменами, — життя експлуататорів трудового народу приречене бути нецікавим. Але хіба неважливо, що цікаво для людини? Комусь може бути цікаво цілий день розгонити по кімнаті мух — хіба погодимося ми на таке життя? І навряд чи допоможуть тут дзенівсько-розановські роздуми про те, що робити — чи дивитися у вікно, чи колупатися в носі, чи пити взимку чай, а влітку ходити за грибами. Без сумніву, природний плин життя, просто життя — воістину найцікавіше в житті. І де ж його взяти — природний плин життя? Як знайти здатність відчувати щоденну рутину життя як тиху радість і тихе щастя? Адже ми не маги, не кастанеди якісь.
Щоправда, для багатьох із нас саме рутина повсякденної роботи і побуту стала оплотом душевного спокою і сурогатом стабільності. Нехай життя буде нудним і нецікавим, позбавленим піднесених осяянь, адже лише рутина і створює відчуття твердого грунту під ногами в нашому світі невизначеності і неясності. Та й не в цьому тільки проблема. Просто ми перестали цінувати життя залежно від присутності цікавого в ньому. Ми кажемо — цікавий фільм, цікава книжка, для нас цікаве — це щось цілком другорядне в житті. Зрозуміло, що фантазувати про втрату цікавого — один із способів його творення, цікавого. Мабуть, не найгірший спосіб. Хоча комусь і це видасться неймовірно нудним.
Що ж, тоді — вперед! До телевізорів! Свіженьке бомбардування, взяті в полон військові і загибель чергового літака очікують на вас. Приємного перегляду!