У нашу епоху стало звичним уявляти книжку джерелом знань, але, як зауважив відомий культуролог С.Аверинцев, «книга — це книга», це щось цілком речове і навіть їстівне! Приміром, у середньовічній літературі набув поширення такий сюжет. Яка-небудь далека від книжної мудрості людина, найчастіше дурник із чистим серцем, ставала найосвіченішою, з’їдаючи сувій із письменами.
Готуючи цю статтю, мені довелося почути різні думки про таке явище, як «літературне кафе». Від працівників деяких книгарень: «І це вони своїми брудними масними пальцями торкатимуться книжок по 30—40 грн. Та ви що!», «З погляду схоронності книжок, це нерозумно. Наше суспільство до такої форми ще не доросло», «Та ви не журіться, там (у літкафе) було переважно чтиво, якісну літературу ми намагалися туди не давати. Адже звідти багато що зникало». Від людей, котрі непогано заробляють: «Там дорого. Я вважаю себе представником середнього класу, але навіть я не можу собі дозволити там посидіти — ціни на їжу завищені. Я не можу просто прийти погортати книжки і при цьому нічого не замовити, я маю підтримувати свій імідж. Напевно, в нас іще не сформувався такий середній клас, який міг би собі дозволити таку розвагу». Від деяких любителів книжок: «Це ж ясно, на кого такі заклади розраховані, — на «золоту молодь», «А навіщо мені туди ходити? Я краще на Петрівці книжку куплю».
І хоча оглядачі сучасного ринку віщують «золоті гори» новинним кафе (до речі, в Києві поки що немає жодного такого), асортиментом яких зазвичай є кава, сандвіч, часописи, а також їхнім «братам» — літературним кафе («Компаньйон», №45 (405), 16 листопада 2004 р.), насправді простежується протилежна тенденція. Якщо кілька років тому всі дружно говорили про появу в нашій країні новинки для України — «книгарні-кав’ярні» — та про легкість і вигідність ведення такого бізнесу («Бізнес», №11 (530), 17 березня 2003 р.), то тепер доводиться констатувати обернену закономірність — закриття закладів такого формату.
Досі існують і успішно розвиваються «Проекты ОГИ» — «Пироги» — в Москві. В Києві натхненна ними «Російська книга» зникла. В будинку на Сагайдачного йде ремонт... Тобто зачинилася? Постає запитання — не прижилася? Чому? На відміну, наприклад, від бабуїн-кафе, орієнтованих переважно на художню літературу, в «Російській книзі» було більше спеціальної літератури, зокрема російських гуманітарних видань — із семіотики, культурології, літературознавства, мовознавства, історії тощо.
Також «не витримало» літкафе в супермаркеті «Буква» на Л.Толстого (тепер тут «Будинок книги»). На моє запитання до адміністрації мережі супермаркетів «Буква», чи планують вони відновити роботу літературного кафе, мені категорично відповіли «ні», а стосовно кафе на Вербицького, 30в, розміщеного в одному будинку з книгарнею, заявили про його непричетність до літкафе.
Щоправда, останнім часом відкрилося багато книжкових точок у торгових комплексах — «Городку», «Метрограді» тощо, з’явилися стелажі з книжками в супермаркетах, наприклад у «Фуршеті», або відділ «Моя книга» у «Великій кишені» та ін.
Власне, в Києві мені вдалося знайти три літературні кафе, які можуть бути об’єднані в одне «мавпяче царство». Йдеться про книжкову кав’ярню «Бабуїн», бабуїн-кафе «Фруктопія» та «Квартира». Перше витримане в андеграундному стилі, друге — в «європейському форматі», третє — у домашньому, саме так мені пояснили різницю між цими закладами. Вони розміщені в різних точках міста, що обумовлює й різний контингент відвідувачів, і асортимент затребуваних книжок. Наприклад, «Фруктопія» пропонує більше подарункової, дитячої та «легкої» літератури, в «Бабуїні» ж простежується попит навіть на «розумну» книжку. А така в літкафе є: приміром, одна з останніх презентацій проводилася київським Набоковським товариством Camera obscura і була присвячена перекладу Володимиром Набоковим «Слова о полку Ігоревім», який вийшов окремою книжкою (пітерське видання «Академічний проект»).
Чим приваблює літературне кафе? Гадаю, насамперед атмосферою — затишком і комфортом, можна просто сісти й розслабитися... Ще один важливий плюс полягає в тому, що книжки в літкафе можна «продегустувати». Вже немає ризику купити «кота в мішку», не мучиш себе болісними запитаннями — вірити чи не вірити продавцеві, який натхненно розповідає про новинку, — можна сісти й самостійно погортати книжку, яка тобі до вподоби. По-третє, у літкафе часто проводяться презентації книжок, зустрічі з письменниками, виставки, концерти. Звісно, більшість відвідувачів приходить не з готовим списком літератури, а з настроєм почитати. Інколи вони висловлюють побажання такого роду: «Мені б щось про смачненьке і з гарним запахом», «у мене зникло бажання читати — поверніть мені його!».
Чим не приваблюють літкафе? Насамперед дорожнечею меню, але погодьтеся, за атмосферу треба платити. Що стосується цін на книжки, то вони не вищі, ніж у супермаркетах. Що приваблює — багато новинок. Важливе й те, що є книги іноземними мовами (різними, аж до японської!); second-hand іноземної книжки, де можна обміняти літературу, — досить вигідна річ, дає можливість оновлювати свою книжкову колекцію постійно.
Коли я запитала арт-директора бабуїн-кафе Поліну Гаджієву: «Чому ж закриваються літкафе в Києві?», у відповідь почула: «Так цим же серйозно ніхто не займався!» Хочеться вірити, що ми посерйознішаємо...