Тепер зрозуміло, чому наш «співучий ректор» так довго мовчав, сидячи у Верховній Раді. А ми ж бо дивилися й думали: чому з моменту свого обрання народним депутатом України цей учений муж так жодного разу й не виступив ні з трибуни, ні з місця. «Це тому що він ду-у-же розумний і, швидше за все, виношує який-небудь план», — думали шанувальники його таланту. І справді, рік мовчання (а депутатські повноваження Михайло Михайлович прийняв 14 травня 2002 року) обернувся для його виборців (та й для всіх нас) проектом кодексу законів про культуру.
Перше, що вражає, то це масштаб проведеної законотворчої роботи. 159 сторінок тексту готові змусити трепетати будь-якого юриста, який взявся його аналізувати. А якщо говорити про депутатів Верховної Ради, які повинні будуть його розглядати та обговорювати, то просто серце стискається від жалю за них. Ще більше дивують терміни, в які за задумом М.Поплавського має бути прийнятий кодекс, — у заключних положеннях проекту чітко зазначено, що кодекс має стати чинним з 1 січня 2004 року. Якщо припустити, що таке станеться, то даний документ може ввійти в книгу рекордів України за швидкістю прийняття. Один лише проект закону «Про організацію гастрольних заходів в Україні», що займає менше однієї сторінки, париться в комітеті з питань культури і духовності вже понад рік, а тут цілий кодекс. Та Поплавський невблаганний: кодекс законів про культуру має бути прийнятий найближчим часом. «Хочу, щоб ця галузь запрацювала як єдиний механізм вже 2004 року», і все тут.
Проект кодексу містить у собі весь перелік законів, що регламентують діяльність у культурній сфері. Відразу після презентації «законодавчого немовляти» у стінах Верховної Ради деякі ЗМІ відразу поспішили назвати все, що відбувається, проривом у культурній сфері, коментуючи: мовляв, ось тепер над «співучим ректором» більше не насміхатимуться, зазначаючи, що імідж державного мужа йому пасує більше, ніж оперення «юного орла».
Що ж, те, що Михайло Михайлович намагається перестати займатися вокальними екзерсисами (як сказав в одному інтерв’ю міністр культури України Ю.Богуцький, той йому навіть слово дав «зав’язати» із сольною кар’єрою), звичайно, похвально. Однак і нинішня діяльність «маестро» може, у випадку прийняття його проекту, завдати українській культурі чергового удару. Тому що, якщо приймати даний кодекс пакетом (а при заявлених термінах постатейне обговорення просто немислиме), то на тривалі роки, і навіть десятиріччя, будуть закріплені пагубні для вітчизняної культури правові норми. Та розпочати варто, мабуть, із питання про авторські права на чимало з законопроектів, представлених у кодексі.
За словами Поплавського, народженню проекту передував семимісячний період підготовки виношування в «утробі» Національного університету культури (нагадаємо, що, крім таких професій, як документознавство, менеджмент організацій, соціальна педагогіка тощо, віднедавна у цьому навчальному закладі готують також і юристів). Радився він і з податківцями, і начальниками обласних управлінь культури. З колегами по парламентському комітету теж начебто б радився, але: «Я не хотів би критикувати своїх колег. Вони мають власні питання, займаються конкретною роботою в комітетах...» Словом, заслуги ректора безперечні, а щодо колег — «усім спасибі, усі вільні!» Проте, приміром, такий законопроект, як «Особливості правового регулювання театралізованих масово-видовищних заходів (естрадних, спортивних тощо)», до болю нагадує проект закону «Про театри і театральну справу», поданий до Верховної Ради на розгляд 4 березня 2003 року (тобто на 2,5 місяця раніше) Валерією Заклунною. Понад те, він зберіг усе, що здавалося в цьому законопроекті неприйнятним. Приміром, пункт про те, що в одному виді театрального мистецтва може бути лише один театр із статусом національного і що йому дається виключне право представляти Україну на міжнародних фестивалях. Зауважте — виключне, а не переважне, що все-таки було б вірніше. А так виходить, що нашу країну на міжнародній арені представлятимуть три-чотири театри, кожний у своєму жанрі. А що робити іншим?
Якщо ж говорити про відмінності, то у варіанті Поплавського вилучений параграф про пільги для дітей, інвалідів і дітей, що залишилися без батьківської опіки, а також параграф, за яким земельні ділянки театрів, що перебувають в державній і комунальній власності, передаються в постійне володіння на підставі Земельного кодексу. І найголовніше, що Поплавський вважав за потрібне вилучити з цього законопроекту, то це статтю про те, що театральна творчість є вільною, і будь-яке створення та фінансування організацій чи посад, спрямованих на цензуру в цій діяльності заборонене, так само як і попереднє узгодження на демонстрацію театральних творів. Також у проекті Заклунної вказувалося, що будь-яка посадова особа може заборонити театральне видовище лише за умови, що вона є автором цього театрального твору. Те, що пан Поплавський конфіскував усі ці пункти, загалом можна пояснити — адміністративне регулювання в нього в крові. Та принаймні відверто сказати про те, що він узяв за основу чужий законопроект і творчо переробив його, «співучий законодавець» міг би.
Цікаве також і розходження в підходах до домінування понять. Якщо в Заклунної сказано, що дія цього закону поширюється і на правові відносини, пов’язані з організацією та проведенням театралізованих масово-видовищних заходів, у тому числі естрадних, циркових, спортивних, святкових, то Поплавський цей пункт бере та й виносить у назву законопроекту. Це до питання про пріоритети.
Приблизно та сама ситуація і з іншими проектами, у тому числі горезвісним проектом закону про гастрольну діяльність. Ну і, звісно ж, надто сміливим виглядає заява про те, що вся пророблена робота — справа рук юристів з Університету культури, коли йдеться про вже прийнятий закон про авторські та суміжні права. Хто не вірить, запрошуємо на сайт Верховної Ради, де всі законопроекти можна спокійно прочитати й самому зробити висновок.
Та найголовніше все-таки не це. На презентації свого дітища М.Поплавський розповів присутнім, як почесно і, головне, безпечно тепер буде займатися меценатством. Та, слово честі, тому, що в кодексі слово «меценатство» зустрічається частіше, ніж у вже існуючому законі про добродійність і добродійні організації, це заняття не стане ні більш почесним, ні більш безпечним. У нинішньому законопроекті декларація з приводу полегшення податкового пресу на меценатів вилилася у фіксування вже наявних і абсолютно неприйнятних норм. Схоже, із цього приводу Михайло Михайлович уже надто тісно «консультувався» із податківцями. У результаті багаторічні розмови, обговорення в колах громадськості вилилися в старі два-п’ять відсотків від суми доходів за минулий рік, які меценату буде дозволено віднести на валові витрати. Вражаюче!
Свого часу в нас обговорювалася така норма законодавства, як відрахування на підтримку академічного мистецтва (яке в більшості країн є пріоритетом) із усіх попсових концертів та інших культурно-масових збіговисьок. Приміром, подібне є в США. І хоча в кодексі Поплавського такого пункту немає, дуже хотілося б порадити розробникам законопроекту звернути увагу на даний пункт. Оскільки, якщо порівняти ціни в палаці «Україна» на виступи поп-зірок і ціни на концерти зірок академічного мистецтва в тій самій Національній філармонії, стає зрозуміло, що з одного боку є суперприбутки, а з іншого — балансування на межі можливого. При цьому цілком зрозуміло, що збільшення ціни квитків на концерти академічної музики рівнозначне фізичному знищенню інтелігенції. Ходити на ці концерти буде просто нікому.
Отже, якщо як слід придивитися до нового «законодавчого немовляти», то стає очевидним, що воно не те щоб мертвонароджене, але сильно недоношене. До речі, за задумом Поплавського, кодекс регламентуватимуть навіть такі сфери, як перукарське мистецтво та декоративну косметику. Ну, те, що перукарське мистецтво почасти є культурною сферою, сумніву не викликає. У тому плані, що по тому, що в людини на голові, можна іноді судити, що й у самій голові. Та відколи декоративна косметика влилася у види мистецтв, людству невідомо. Певне, віднедавна. Розгадка такої задачки лежить взагалі на поверхні — нещодавно в підопічному вузі відкрився факультет цього самого перукарського мистецтва та декоративної косметики. Судячи з усього, Михайло Поплавський і компанія модель свого закладу вважають ідеальною, тому готові перенести її на всю українську культуру.
Залишається прикинути, для чого все це Поплавському потрібно й як він збирається здолати всі законодавчі перешкоди за такий короткий термін. Що ж до цілей, то про них можна здогадатися, подивившись, як багато Михайло Михайлович приділяє уваги у своєму кодексі посиленню ролі «центрального органу виконавчої влади в сфері культури» — тобто Міністерства культури і мистецтв. А для чого це потрібно ректору, який звик усе вирішувати самостійно? Хіба що він сам стане міністром культури. Ну скажіть, будь ласка, хто насмілиться перешкодити його висуванню на дану посаду після такої законодавчої ініціативи? У цьому плані Поплавському навіть не обов’язково, щоб кодекс прийняли — просто в цьому випадку він із чистою совістю зможе говорити всім, що, мовляв, пропонував же, так не дали здійснити, ретрогради! Тому стратегію обрано абсолютно безпрограшну. В історію він тепер увійде або як великий «реформатор» в галузі культури, або як месія, якому не дали врятувати окремо взятий народ. І не причепишся, а ті, хто роками розробляв окремі законопроекти й роками не міг пролобіювати їхнє прийняття, нехай тепер лікті кусають від заздрощів і злості. Отже, браво, пане Поплавський! Хвала генію, який не служить кон’юнктурі, а сам її створює.