Днями в Києві відбувся концерт групи De Phazz. Вона бувала в нас і раніше — брала участь у закритих корпоративних концертах і в коктебельському джазфесті минулого літа. Ідея створення цієї групи належить Піту Баумгартнеру, який не приїхав через нелюбов до гастролей, композитору і сценаристу, що раніше займався рекламою та виробництвом артпроектів. На початку 1990-х він створив власну студію, 1994-го познайомився зі співачкою Барбарою Лар, колишньою вокалісткою маловідомої групи Janet The Planet. Рік по тому залучив до роботи американця Карла Фрієрсона, чий компакт тоді продюсирував. 1997-го вийшов їхній дебютний альбом Detunized Gravity, через рік — альбом Godsdog. Третій CD, під назвою «Шоколадна смерть», випустив Universal. Для артистів, які підписали контракт із мейджором, не існує перешкод — дуже скоро De Phazz почали отримувати запрошення в тури, а їхні кліпи потрапили на MTV. Популярність зросла ще більше після четвертого альбому, Daily Lama. Упродовж 11 років музиканти використовували різну стилістику: брейк-біт, тріп-хоп, драм-н-бейс, ейсід-джаз, регей, електроніку, шансон, латину, кітч. П’ятий, зроблений нинішнього року, студійний альбом Natural Fake уміщує 18 опусів, талановитих і солодкавих водночас.
Під час прес-конференції темношкірий виходець зі США, дуже жвавий і емоційний вокаліст Карл Фрієрсон, сказав, що українські журналісти, хоч би з чим вони асоціювали Німеччину, мусять пам’ятати: De Phazz — це мода, стиль і насамперед — розслабляючий lounge. Музиканти продекларували схильність до живого звуку і на запитання про особисті пріоритети назвали джазові імена: Нет Кінг Коул, Ел Жерроу, Елла Фіцджеральд, Дайна Вашингтон, Чет Бейкер та Майлз Девіс. Однак під час концерту джазом від De Phazz і не пахнуло. Тхнуло димом, у попсових клубах якого працював склад (давно не згадаю такого, а може, не на ті концерти ходжу). Після перших композицій, дуже якісно, акуратно, розраховано й виважено проспіваних-зіграних, це стало зрозуміло. Справа смаку, як мовиться, але солодка ванільність smooth-джазу, до якого тяжіє стилістика De Phazz, мало змінюється з часом. «Smooth» перекладається як «гладкий», і в Києві музику такого формату крутять на FM-станції «Ренесанс». Це, як то кажуть, не Ріо-де-Жанейро, та все ж краще, ніж чиста попса, що живе на більшості радіохвиль України.
Цього разу прибули семеро. Гламурно-сексапільна вокалістка Пет Епплтон і Фрієрсон, який суміщає функції співака та заводія-балакуна, — головні персонажі. Він дуже рухливий вокально, і його великого діапазону голос особливо заводить публіку манерою співати фальцетом. Обоє привабливі й приємні на сцені. Тромбоніст Отто Енгельгардт на прізвисько Sugar Lip — «Цукрова Губа» і баритон-саксофоніст Франк Спаньйоль іноді навіть збивали джаз-фатальну піну. У ритм-секції старалися басист, гітарист і барабанщик. Всім потрібно було не лише співати та грати, а й попадати в мінусівку, яка доповнювала живий звук —вокально-інструментальний «задник», що виникав періодично. Звучали дуже якісно для їхнього формату, і було очевидно, що артисти можуть більше, аніж те, чим займаються. Але і в нас останнім часом почастішали випадки переходу хороших музикантів із джазу на більш здобний поп-хліб. Пристойний рівень дозволяє німецькій групі бути бажаною для масового слухача. Багато людей залишилися дуже задоволені зустріччю, адже у нас De Phazz чи не популярніші, ніж у себе вдома. Підтвердженням усенародної любові були мелодії, які підхоплювала демократична гальорка. Прозвучали і нові мелодії, і відомі теми з арсеналу складу. Щоправда, ніхто не танцював, на відміну від концерту британської групи Transglobal Аnderground, яка тут торік грала складнішу музику.