Центру сучасного мистецтва «ДАХ», створеному в Києві режисером і продюсером Владиславом Троїцьким, нинішнього року виповниться десять років. Це єдина в Україні приватна некомерційна театральна територія, відкрита для театрального експерименту, різноманітних художніх та освітніх ініціатив. У ланцюзі проб, помилок і досягнень Центру вже можна говорити про чітко окреслені тенденції, що стали творчим кредо художнього керівника та його однодумців. Це — «досвід пошуку «динамічного синтезу» різноманітних методів акторського та режисерського мистецтва, а також художніх форм утілення творчого задуму». У репертуарі центру «ДАХ» спектаклі різних творчих напрямів, об’єднані єдиним грифом «експеримент». Це «Васса Железнова», «Шельменко-денщик», «Парадокси злочину, або Самотні вершники Апокаліпсису», «Похмурий час», «Камінний круг», «...у пошуках утраченого часу...» тощо. Торік у номінації «За кращий акторський дебют» театральною премією «Київська Пектораль» було нагороджено акторку «ДАХу» Олену Леснікову за роль Аглаї в спектаклі «...сумний спектакль...» у проекті В.Троїцького «...сім днів з ідіотом...», або неіснуючі розділи роману Федора Достоєвського «Ідіот».
Давайте погортаємо сторінки, не написані Федором Михайловичем. Їх написав драматург КЛИМ у п’єсі «...Воно...він...я...» Напевно, багато хто пам’ятає, як прагнув після прочитання великої літератури придумати подальшу долю героїв, спробувати щось у ній змінити, помістити їх в інші, вигадані ситуації, запропонувати власний масштаб осмислення подій. У спектаклі «...сумний спектакль...», де В.Троїцький виступив автором ідеї, режисером, продюсером, КЛИМ реально здійснив свої літературні прагнення, і героїня роману «Ідіот» Аглая зажила іншим життям, продовженням того, колишнього, достоєвського.
Швейцарія. Привокзальна кав’ярня. Тут Аглая, що повертається з психіатричної лікарні, де відвідувала князя Мишкіна, чекає на потяг і бореться з бажанням залишитися. Ось нові обставини. Хоча образне середовище сценографії (сценографічний дизайн І.Лещенка) настільки потужно розсовує поставлені рамки, що ці обставини відразу ж сприймаються як якесь узагальнення, надзвичайний момент приватного й загального водночас. Образ вічності, спокою, розпачу, приреченості... Гладінь води, простір, розкреслений правильними чіткими площинами колон, величезні стекла-вікна, майданчик у центрі, як острівець серед моря, поперечини, що «з’єднують» острівець із материком. Ними, як із минулого, повільно піде Аглая і в божевільному прагненні повернути час назад ступить босими ногами у воду... Та чи ввійдеш двічі в одну й ту саму річку?
Оповідання починається несміливо, героїня ніби розмовляє сама з собою, підшукує слова. Про дитинство, про перше відчуття дитячого щастя, що не повернеться ніколи. Нав’язливі подробиці нагромаджуються, Аглая блукає в лабіринті спогадів. Текст п’єси просякнутий духом Достоєвського, тому він так органічно відчувається у тканині роману. Монолог Аглаї — пошук чудовиська, яке живе в ній.
«...сумний спектакль...» можна вважати моноспектаклем, хоча в ньому є ще одна дійова особа — офіціант (О.Зайцев). Кілька його безсловесних епізодів допомагають створити атмосферу легкої іронії. Перед О.Лесніковою, як звичайно в моноспектаклі, стоїть складне завдання — у монолозі прожити долю. Акторка знайшла спокійний зосереджений тон, без істерик і надриву. Розповідаючи про речі по-справжньому трагічні, вона піднімається до вершин драматизму. Режисер винахідливо знаходить ракурси мізансцен, тим самим допомагаючи візуально відчути настрій молодої жінки. Вона змінює місце розташування, ніби переходить зі стану в стан. Ось бовтає ногами у воді, як пустотливе дівчисько, ось завмирає біля стіни, вимальовуючись темним профілем у грі бічного світла, ось сидить в аристократичній позі з келихом червоного вина, курячи сигарету в мундштуці, ось обережно рухається містком, безсила поїхати від коханого, йде у темінь вічного забуття...
Творці спектаклю назвали його смисловим простором між рядками роману. Придумана історія вийшла суцільним художнім твором, щирість, правдивість, театральність якого перебувають у переконливому балансі. У потоці думок Аглаї драматургові, режисеру, акторці вдалося вловити головне. У цьому відчутті, донесеному до глядачів, міститься найважливіша думка: людині необхідно виправдатися перед собою, перед людьми, перед вічністю. На шляху пошуку Бога, пошуку себе. І цьому може допомогти прагнення, яке здається «ідіотським», — ввійти у хвилі своєї пам’яті. Творці «...сумного спектаклю...» талановито заповнили простір між рядками роману. Сказано все? Ні, роман таїть у собі безмежні глибини. А в проекті «...сім днів з ідіотом...» — «...сумний спектакль...» — лише день перший.