Журі на рідкість одностайно присудило Міжнародну премію імені Володимира Винниченка, засновану для підтримки тих, хто плідно трудиться на ниві відродження й розвитку української національної культури, Григорію Фальковичу. Григорій Фалькович закінчив філологічний факультет Київського університету та, працюючи в Інституті мовознавства, вразив своїх колег глибоким і тонким знанням української мови. Нині він автор чотирьох віршованих збірок українською мовою, член Спілки письменників України.
Я вдячний українській мові,
Та хай замовкну на півслові,
Коли не в світі, а в мені
Забракне співчуття, й любові,
І віри у майбутні дні.
… Буває так, що потрапляєш кудись майже випадково, — чи то за давньою звичкою забігши на вогник, чи то завітавши з кимось із друзів за їхньою рекомендацією, — та й приростаєш серцем. До місця? Навряд чи. Будь-яке місце запам’ятовується передусім пережитими там почуттями, емоціями. А отже, вабить саме до атмосфери, спілкування, певної спільності, яку хочеться відчути знову. Пам’ятаєте — «Не за огонь люблю костер, за тесный круг друзей»?..
Як вдалося Григорію Фальковичу, поетові, лауреату міжнародної премії імені Володимира Винниченка, голові культосвітнього товариства імені Шолом-Алейхема та президентові міжнаціонального форуму-вітальні «Мир вам», створити таку атмосферу у відреставрованому будинку на стародавньому Подолі, він, мабуть, і сам не відразу відповість. Напевно, керувало ним те ж саме прагнення зібрати спільноту людей «однієї групи думки», близьких за духом. Загалом, як він сказав, хотілося скликати старих друзів і придбати нових. Адже в ідеї інтернаціоналізму, свого часу посилено насаджуваній радянській спільноті (щоб у народу, не дай Боже, не прокинулася національна самосвідомість), є багато хорошого, від чого не варто відмовлятися.
Так і народилося при культосвітньому товаристві імені Шолом- Алейхема це об’єднання, що ніяк не вкладається в рамки формального: міжнаціональний форум-вітальня «Мир вам». Мета його, прописана в документах, звучить досить формально й загально: сприяти розвиткові духовності та міжнаціональної злагоди між представниками національної еліти України (компліментарність, звісно, наявна: не думаю, що гості форуму «без удаваної скромності» погодяться іменувати себе елітою, вони віддадуть перевагу поняттю «українська інтелігенція»). Але насправді вітальня — щось середнє між просвітницьким центром, дискусійним клубом та домашніми посиденьками. І, схоже, головна мета кожної зустрічі — скликати друзів і поговорити «за життя».
Ну а скликати друзів, звісно, найкраще в свята. І це навіть непогано, що суто національні свята не збігаються за датами із загальними. По-перше, легше знайти час для візиту. А по-друге і найголовніше — свят у гостей відразу стає більше. Приміром, якщо українці й росіяни святкують два Нових роки, то євреї — чотири. А скільки ще, окрім того, приводів зустрітися в центрі «Еш а-Тора» («Вогонь Тори»)… Тут неодмінно експонується чиясь художня виставка. Приміром, картини Поляченків — матері та юних брата з сестрою — дивовижно перегукуються за мотивами з полотнами майстрів так званого українського примітивізму. На останній зустрічі родзинкою стала презентація ілюстрованого календаря «Прабабусина квартира»: у ньому подано інтер’єр традиційного єврейського житла, предмети побуту, звичаї і традиції того часу. А громадський центр «Сім’я», що повертає до життя самобутні єврейські ремесла, вразив чудовими виробами зі шкіри та дерева, гідними будь-якої виставки.
Узагалі ж на кожній зустрічі йдеться про розділи Тори, про те, що таке матеріальний і духовний аспекти народних святкувань, що дає кожне свято у скарбницю загальнолюдської духовності, про коріння та крону роду, трансформацію часу, рідну мову, культурну самобутність народів і взаємопроникнення, збагачення культур. Воно й зрозуміло: адже учасники розмов «біля вогню Тори» — політики й політологи, учені, письменники, журналісти, представники культури та мистецтва, працівники благодійних організацій.
А ще незмінним атрибутом зустрічей є частування, адже через кухню також пізнаються традиції та особливості народу. Святкові і традиційні єврейські страви, які пропонуються гостям, — звісно ж, кошерні.
… Цікаву фразу сказав один із гостей, політолог і вчений: «Знаєте, варто замислитися, чому ця єврейська вітальня інколи більше обстоює українську державність, ніж деякі українці».
Можливо, вся річ у порозумінні?