Передноворічну чарівну атмосферу вдалося передати творцям нового фільму «Cirgue du Soleil»: казковий світ» (режисер Ендрю Адамсон - номінант на премію «Оскар», а виконавчий продюсер фільму Джеймс Кемерон - дворазовий її володар).
Легко уявити, що ці двоє (творці одних із найбільш касових фільмів планети) могли б зняти документалку або драму про репетиції, намоклий одяг, стосунки, втому, допомогу при невдачах, травмах, старіння повітряних гімнастів. Налаштований таким чином чужий погляд перетворив би світ блиску людських можливостей на непривабливу виснажливу реальність. Але автори поставили інше завдання, обравши жанр фентезі. Ввійшли всередину справжнього спектаклю, озброївшись власною фантазією, новітнім обладнанням та технологіями, і не тільки помножили світ всесвітньо відомого цирку на 3D, а й запустили в нього своїх героїв.
Що роблять герої? Так, те ж саме, що й глядач, - на п’ятій-десятій хвилині поринають в «інший» світ, світ чарів. Як вони туди потрапляють? Це не так уже й важливо. Наприклад, одну відому дівчинку з Канзасу в чарівний світ заніс ураган. Знаменита Аліса в країну чудес залізла крізь кролячу нору. У попередньому фільмі Адамсона («Хроніки Нарнії») герої в паралельний світ потрапляли через шафу. У казках переходові «з» «у» приділялося не так уже й багато часу. Значно важливіший сам неповторний світ. А тут світ уже створено. Це дивовижні спектаклі, що переносять нас у карнавальне шоу, дух пластики надзвичайної краси реальних людських можливостей. І погляд творців кіно-спектаклю помічає все не з глядацьких крісел, а з висоти купола, центру арени, з-під води - зсередини.
Що ж відчуває глядач, коли перед ним великим планом виникає будівельна лебідка, яка розгойдується, наче маятник, а на ній людина, що намагається утримати рівновагу, але падає і в останню мить підхоплена сильною рукою... Як може «ойкнути» зал, коли ця «лебідка» скидається на Летючий Голландець, а кілька людей на ній одночасно «падають» і знову набувають рівноваги. Магнетизм маятника. Баланс заворожливої краси і гостроти відчуттів. Сам режисер каєе: «Я почав думати про те, як працюють живі вистави цирку. Вони дуже скидаються на сон, реалістичне фентезі. У них неймовірно тонкі павутинні оповідання, що обплітають кожну сцену і дозволяють існувати створеним світам. Я подумав, що фільм може створити такий самий ефект. Я хотів знайти історію, яка об’єднує всі уявлення про різні світи». Цією історією і стала історія кохання.
Cirgue du Soleil - цирк Сонця налічує понад чотири тисячі виконавців. Усього - 20 шоу. Сім номерів із них вибрав режисер для створення власної кіноказки. Головна героїня - глядачка. Її в цей незвіданий світ затягнув красень повітряний гімнаст. А може, і добрий чарівник-клоун, який ненароком підсунув афішу? Зачарованість відносить глядачку за ним із зубожілого бродячого цирку в потойбіччя. При цьому мінімум комп’ютерної графіки. Така графіка, як скріпка: вгадується на екрані між реальним шоу і казкою. І краса цього вигаданого штучного зображення не перевершує реальності! У комп’ютерній графіці героїня лише трохи відслоняє завіси намету заввишки з її невеликий зріст, знову й знову опиняючись у величезному світі шоу. Ці світи різноманітно, за законами драми, то наближають їхню зустріч, то віддаляють. Провідником мандрівниці слугують афіша і чарівні помічники. До них героїня звертається жестами або інтуїтивно йде за ними, сприймаючи їх появу перед собою як знак: конферансьє, «скриня-літак», старенький триколісний велосипед, педалі якого крутять маленькі гумові чобітки, голова білого танцюючого кролика, яка ходить донизу вухами і яка… Всі вони разом з оригінальною музикою лише посилюють магічну реальність того, що відбувається. Щоразу перед очима героїні постають дива людських можливостей: східні діви, які можуть складатися навпіл, войовничі монголи, що піднімаються на стіну «фортеці»...
Чим більше перешкод, тим більше дівчина закохується в його світ. Зрозуміло, що, за законами Голлівуду, наближається хепі-енд. Виникає передчуття фінального дива, адже, побувавши в чарівних світах, вона не може не змінитися.
Кожен у цьому єдиному кіно-шоу показав щось своє: плавав, танцював, літав, метав. І тільки героїня ходила з сумно-запитливим обличчям. І ось Він кличе її на сцену, під купол. Вони повинні зустрітися як рівні. Виглядає це як у казці «Гидке каченя»: ми своє показали - твоя черга. І вона перетворюється на «птаха». Повільно, як і в будь-якій іншій історії кохання, між героями виникає й міцніє довіра. Канат, потім його руки - єдина страховка в повітряному польоті казкового балету. Єдина циркова постановка, створена для фільму. Головних героїв відбирали з того ж таки Цирку Сонця.
Без фільму ці двоє ніколи б в одному номері не зустрілися. Цирк інтернаціональний, але в ньому є клани. Вони оберігають традиції і не дозволяють іншим вторгатися у свою культуру. У кожного клану - свої спектаклі. І тільки шоу може бути загальним.
Виконавець головної ролі - Ігор Заріпов із російської циркової династії зі 100-літньою історією. З одинадцяти років він виступав у номерах повітряних акробатів на арені московського цирку. Вона - Еріка Кетлін - співачка, актриса, акробатка. По закінченні коледжу дівчина металася між своїми талантами, доки в 19 років не приєдналася до Cirgue du Soleil. Цей фільм, швидше за все, і став поворотним моментом у долі обох. Хоч би яким всесвітньо відомим був Cirgue du Soleil, та що може бути успішнішим за тиражовані дива Голлівуду?