Звільнення Олександра Ройтбурда з посади директора Одеського художнього музею розбурхало українську культурну спільноту й стало серйозним ударом по всіх райдужних деклараціях нової влади щодо нової та прогресивної культурної політики.
В Одесі протестують прибічники Ройтбурда. Сам художник не має наміру сидіти склавши руки й буде оскаржуватиме несправедливе рішення в суді. А Одеський музей, зважаючи на все, стане маленьким дзеркалом нової культурної революції в Україні, в якому відображатимуться і серйозні процеси, і потворні гримаси.
У суботу на проспекті Шевченка перед будівлею Одеської облдержадміністрації пройшов мітинг, що зібрав близько півтори тисячі одеситів. Вимоги мітингувальників зводилися до однієї фрази: "Поверніть нам Ройтбурда". Молодші та більш просунуті тримали плакати "Ро наш бро".
Це дивно, але сьогодні, як і в далекі дев'яності, художник Олександр Ройтбурд залишається в Одесі магнітом й авторитетом для багатьох молодих і точно так само викликає відверту ворожість у не меншої кількості людей, далеко не завжди молодих. Можна цінувати або не цінувати картини Ройтбурда, не погоджуватися з тими чи іншими його висловлюваннями, але зараз річ зовсім не в сприйнятті суспільством неоднозначної й непересічної особистості.
За Ройтбурда вже заступилися - народний артист України Олексій Ботвінов, політик Міхеїл Саакашвілі, директор із розвитку Всесвітнього клубу одеситів Олена Павлова. Одне слово, перелік розлогий, бо ця подія отримала резонанс. То що ж сталося насправді?
Одеська обласна рада на сесії, що відбулася минулої середи, 4 вересня, ухвалила рішення: дочасно розірвати контракт із директором Одеського художнього музею Олександром Ройтбурдом. Це рішення Олександр Анатолійович буде опротестовувати в суді як таке, що суперечить закону України про культуру та умовам його контракту. Звіт про виконану командою Ройтбурда роботу - з травня 2018-го по липень 2019 р. - вражає багатством цифр. У 2016 р., коли установою керував Віталій Абрамов, музей на квитках, екскурсіях та сувенірах заробив 551 тисячу гривень, 2017-го - 742 тисячі, а 2018-го - 1 мільйон 760 тисяч гривень. Із січня по липень 2019 р. отримано доходів на суму 1 мільйон 86 тисяч гривень. Очікується, що на кінець нинішнього року ця цифра перевищить 2 мільйони гривень. Якщо, звісно, Ройтбурду дадуть працювати далі.
Крім того, у 2018 р. музей виграв чотири гранти на суму 786,2 тисячі гривень, а 2019-го - три гранти на суму близько 1,3 мільйона гривень. Команда Олександра Ройтбурда запустила кілька меценатських програм, яких раніше в музеї не було: "Подаруй картині раму", "Подаруй картині музейне скло", благодійний фонд "Друзі музею".
У рамках цих програм 2019 р. зібрали 1 мільйон 224 тисячі гривень, це без урахування подарунків музею у вигляді меблів, оргтехніки, обладнання. У 2019-му з'явилася ще одна меценатська програма - "Клуб Маразлі" (членами його стають люди, котрі дали на розвиток музею 30 тисяч гривень). В рамках цієї програми вже зібрали 1,4 мільйона гривень. Ще півмільйона благодійних внесків нинішнього року зібрали в рамках інших програм.
Команда Ройтбурда силами спеціальної комісії провела повну звірку фондів. Відремонтувала іконний і Серебряковський зали, в яких десять років протікав дах, ще в трьох залах замінила освітлення. За Ройтбурда в музеї почала працювати дитяча програма, в рамках якої установу вже відвідали 600 дітей, і започатковані літні заняття Museum camp, на яких побували 120 дітей. На цих заходах музей заробив 25 тисяч гривень.
Колекція музею поповнилася 49 експонатами загальною вартістю 6 мільйонів гривень, було закуплено 34 рами й 51 скло для картин, уперше в історії музею на кошти меценатів відреставровано три картини. В музеї відкрилася реставраційна майстерня графіки (кошти на її облаштування зібрали на краудфандинговій платформі "Моє місто"), думають про таку ж майстерню для реставрації живописних полотен. Для працівників музею організували курси української та англійської мов, щоб пожвавити екскурсійну діяльність. Один день на місяць Художній музей став приймати відвідувачів безплатно. У середньому в ці дні його відвідують близько тисячі людей.
* * *
"25 серпня цього року Ви розповіли мені про те, що співробітник Одеського художнього музею Віталій Олексійович Абрамов отримав лист від петербурзького мистецтвознавця Олени Пантеліївни Яковлєвої.
За Вашими словами, в цьому листі п. Яковлєва обвинувачує мене в злодійстві, називає "аферистом" - укупі з іншими наклепами та образливими висловлюваннями. На цій підставі Абрамов вимагав заборонити мені доступ до архівів ОХМ, а фактично - скасування виставки Сомова в ОХМ. (Вважаю, головним мотивом як Яковлєвої, так і Абрамова є професійна заздрість, - вони спеціалізуються у вивченні тієї ж галузі образотворчого мистецтва, що і я) (...)
Наступного дня, 26 серпня, я прийшов у кабінет п. Абрамова й чемно попросив показати лист. Він відмовив мені. Тоді я запитав, чому він поширює про мене недостовірну інформацію й вимагає скасування виставки Сомова, не маючи жодних доказів фактів плагіату тощо. У відповідь п. Абрамов сказав, що цілком розуміє це, але нітрохи не кається. Я сказав: "У такому разі, ви - брехун, мерзотник і негідник".
Щоб не розвивати конфлікт, я вийшов, благо сказати Абрамову мені було більше нічого. Абрамов наздогнав мене у дверях, викрикуючи образи, й спробував ударити стільцем. Я легко відштовхнув стілець і пішов униз провулком Ляпунова, не звертаючи уваги на нецензурну лайку, що лунала мені вслід. У тому числі Абрамов погрожував мені вбивством: "Додому ти більше не повернешся! - кричав він. - Вважай, що ти вже труп".
Павло Голубєв, кандидат мистецтвознавства".
Таку пояснювальну записку (наводиться з певними скороченнями) московський мистецтвознавець Павло Голубєв написав на ім'я Ройтбурда.
- Я подав доповідну про те, що сталося, в департамент культури, - викладає DT.UA хроніку скандальних подій Олександр Анатолійович Ройтбурд. - Голубєв сам зателефонував дільничному, той виявив мляву зацікавленість. Спробую розібратися в причинах демаршу Абрамова проти Голубєва.
По-перше, це, звісно, травма депривації, яку переживає Абрамов. Торік, коли я їх знайомив, Абрамов зрадів людині з Москви й відкрив душу. Йому не пощастило. Голубєв виявився симпатиком України й не став його вдячним слухачем.
Деякі музейні дослідники старого гарту роками горбатіють над музейними архівами (які вважають своєю приватною власністю) і проробляють гори відкритих джерел, компілюючи іноді цікаві, іноді малозначущі факти. Найбільш консервативні з них не дружать із комп'ютером, інтернетом, іноземними мовами. У провінційному ізводі мистецтвознавство перетворюється на галузь краєзнавства. Це не применшує цінності багатьох наукових праць Абрамова. Але сучасне мистецтвознавство потребує ширшого контексту розгляду того чи іншого явища і не простого нанизування залапкованих цитат, а концептуальних узагальнень. У цьому сенсі, оперативність і глибина досліджень Голубєва цілком могли викликати професійну заздрість.
Це ще раз підкреслює необхідність фундаментальної музейної реформи в Україні. Ситуація, коли архів одеського Художнього музею більше засекречений, ніж архів СБУ, ненормальна.
Необхідне повне оцифрування фондів і архівів, створення зведеної національної бази даних. На це знадобиться фінансування, для цього треба створювати український музейний інститут, оскільки діяльність українських музеїв нині дезінтегрована. Треба починати фінансувати виставкову, дослідницьку й закупівельну діяльність. І для цього музейним працівникам потрібно платити адекватніші зарплатні. Музеї - це не цвинтарі артефактів і документів, а вогнища культурної модернізації країни. З музеїв, що зберігають мільярдні колекції, час знімати зашморг принизливої вбогості.
* * *
Віталій Абрамов, заявивши в поліцію, що мистецтвознавець Павло Сергійович Голубєв нібито його бив головою об одвірок, тримаючи за вуха, в музеї не з'являється, на дзвінки не відповідає. Зате на злощасній сесії депутат обласної ради Віталій Саутенков попрікав Ройтбурду ще й тим, що літню людину нібито побив мистецтвознавець, якого він узяв "на роботу" (Голубєв курирує виставки Сомова в Одесі без гонорару, до речі). "Попіл Абрамова" стукав у депутатські серця так настирливо, що доказів побиття вже ніхто й не шукає! Образ замордованого чи то батька, чи то дідуся "з надірваним вухом" заволодів уявою всіх присутніх на сесії. Дарма що Ройтбурд не приховує: Абрамов неодноразово провокував на бійку його самого, та нічого не вийшло. Очевидно, кваплячись продемонструвати перед сесією адміністративне порушення, "підключив" Павла Сергійовича (який дідько попхав його на цю галеру, тобто в кабінет Абрамова!). Безперечно, було б спробуване щось іще, але дві хвилини сам на сам із Абрамовим без свідків Голубєв усе-таки провів, от же удача… Тим часом, якщо в установі хтось і побився з кимсь, що з нього, з керівника, у даному випадку - Ройтбурда, візьмеш? Допустімо, в період директорства Абрамова два мистецтвознавці набили один одному пики. І що, його б звільнили? Маячня якась.
Інші претензії - минулого літа в музеї концертували "напівголі мужики" (сама не люблю групу "Хамерман знищує вiруси", але за концерти класичної музики, які відбулися там-таки, могли б Ройтбурда й похвалити!), "відмова надавати облраді фінансово-господарські звіти про діяльність музею", "виставки у присутності дітей картин, які містять сюжети відвертої порнографії та "розчленувань" (а що, українська художниця Влада Ралко в нас під забороною?). А ще, о боже, "музей змінив логотип", а депутати про це довідалися тільки зі ЗМІ! Справді, агентство HavasUkraine подарувало нашому музею нову айдентику й низку ідей щодо того, як її можна використати. Музей біля моря - це підказало простий символ, і знайшли його в морській хвилі, об'єднаній із "золотою спіраллю", покладеною в основу принципу золотого перетину.
Пікантність у тому, що не повинен директор музею ні з якими депутатами айдентику погоджувати. Має законне право змінити, йдучи в руслі вимог часу, привертаючи увагу до своєї установи.
Таким чином, мітинг "Поверніть нам Ройтбурда" завершився збором підписів під трьома зверненнями: до облради - про скасування рішення, до голови облдержадміністрації, щоб він не виконував рішення облради й не проводив нового конкурсу на посаду директора ОХМ, нарешті - знову до облради, щоб та роз'яснила мотиви звільнення. Крім того, присутні на акції депутати обласного зібрання, які не підтримали вигнання Ройтбурда з музею, оголосили збір підписів для скликання позачергової сесії. Зареєстрована й відповідна петиція на сайті президента. У ній, зокрема, міститься прохання передати Одеський художній музей із відання Одеської обласної ради Міністерству культури (чи вже фізкультури? Все таке мінливе в цьому божевільному світі).
Депутат Олег Радковський відкрито заявляє: у знятті з посади директора музею був такий собі "договірняк".
* * *
Хай там як, Ройтбурд, отримавши від облради "чорну мітку", продовжує справно ходити на роботу, Голубєв проводить кураторські екскурсії по виставці "Костянтин Сомов. Без цензури", яка працюватиме до 27 жовтня. В Одесі Сомов отримав друга й мецената Михайла Брайкевича - міського голову. До виставки видано багатосторінковий каталог, а сама вона є своєрідним багатоплановим, об'ємним портретом автора, одного з засновників товариства "Мир искусства", великого російського художника й ілюстратора, якому нинішнього року виповнилося б 150. Від дня смерті художника минає 70 років, останній виставці колекції Брайкевича в Одесі виповнюється 100 років - потрійний ювілей. Скандали забудуться згодом, а виставка увійде до найбільш значущих музейних заходів.