UA / RU
Підтримати ZN.ua

ПОВЕРНЕННЯ

Наприкінці 2000 року в київському видавництві «Фенікс» вийшла об’ємна (655 сторінок) книга сучасного французького дослідника А.Аржаковського...

Автор: Юрій Павленко

Наприкінці 2000 року в київському видавництві «Фенікс» вийшла об’ємна (655 сторінок) книга сучасного французького дослідника А.Аржаковського. Вона присвячена вивченню духовної еволюції ро-сійських релігійних філософів і богословів, які в першій половині 20-х років опинилися в еміграції, головним чином у Парижі, і були пов’язані з журналом «Путь», що видавався у французькій столиці в 1925—1940 роках. Незмінним його редактором був провідний вітчизняний і всесвітньо відомий філософ першої половини ХХ століття М.Бердяєв.

Презентація книги відбулася в київському Будинку вчених. Зал не міг умістити всіх бажаючих бути присутніми на цьому заході. Після вступного слова головуючого на засіданні (ним мав честь бути автор цих рядків) із доповіддю виступив А.Аржаковський. Його увага була зосереджена на історико-богословських аспектах книги. Зокрема йшлося про усвідомлення мислителями, котрі згуртувалися навколо журналу «Путь» (М.Бердяєв, С.Булгаков, С.Франк, Л.Шестов, М.Лосський, Б.Вишеславцев, В.Зеньковський, А.Карташов, Д.Чижевський, Г.Флоровський і ряд інших), творчості в еміграції як роботи для майбутнього духовного відродження своєї батьківщини й усього православного світу. Їм вдався синтез філософської свідомості ХХ століття й основ східнохристиянського богослов’я відповідно до світоглядних запитів сучасної людини. Вони розкрили перед західною інтелігенцією, вписавшись повною мірою в інтелектуальне життя міжвоєнної Європи, духовне багатство православної традиції.

Різноманітні аспекти проблематики, порушеної в книзі А.Аржаковського, були висвітлені у вступному слові ведучого і виступах С.Кримського, Т.Голиченка, К.Сигова і Т.Суходуб. Вони наголосили на актуальності роботи французького історика (нащадка російських емігрантів), її змістовності і панорамному огляді порушеної проблеми. Крім щирих високих оцінок книги, неодноразово прозвучали слова подяки автору за те, що він своєю роботою розкрив перед нашим читачем лабораторію ідейних пошуків, а також творчі й особисті взаємини видатних вітчизняних мислителів.

Основні філософські роботи М.Бердяєва, Л.Шестова і С.Булгакова, фундаментальна «Історія російської філософії» В.Зеньковського, історико-богословські пошуки Г.Флоровського, праці Д.Чижевського й багатьох інших вітчизняних мислителів, котрі опинилися в еміграції наприкінці першої чверті ХХ століття, протягом останніх 12 років стали у нас широко відомими. Однак масштабних досліджень їхнього життя і творчої еволюції практично немає. Книга А.Аржаковського не тільки заповнює цю прогалину, а й майстерно відтворює життєве й ідейне середовище, у якому філософи і богослови (більшість із них було вислано за розпорядженням В.Леніна на Захід 1922 р.) завершували почату до революції 1917 р. роботу зі створення та шліфування своїх концепцій.

Як відзначив у своєму виступі С.Кримський, французькому історику, досліднику духовності російської еміграції вдалося дуже точно знайти центральне поле докладання своїх дослідницьких зусиль. Точкою перетину векторів релігійно-філософських пошуків емі-грації став (як і було задумано М.Бердяєвим) журнал «Путь». З 1925 по 1940 р. (він виходив до взяття Парижа німцями) вийшов 61 номер і 9 додатків, що містили статті, рецензії та замітки 127 (не рахуючи анонімних) авторів.

У цьому журналі, як пише А.Аржаковський, «колективна свідомість російських інтелігентів заявила про себе як про силу духовну, котра шукає й не боїться ангажованості, продовжує кращі традиції російської релігійної думки». Ця думка в сутнісній своїй методологічній основі і стилістичній своєрідності, що різнить її від західного інтелектуального дискурсу, характеризується А.Аржаковським як «міфо-логічна». Завдяки книзі А.Аржаковського стає зрозумілішим і місце вітчизняної філософсько-богословської традиції першої половини ХХ століття в загальноєвропейському інтелектуально-духовному контексті. Вона — частина культури макрохристиянського світу, але при цьому глибоко своєрідна і тематично, і методологічно.

Творча спадщина вітчизняних філософів і богословів, котрі на початку 20-х років опинилися на Заході, стає останніми роками все більш затребуваною. Серед причин — посилення розчарування освіченого суспільства у політизованих ерзац-ідеологічних конструкціях, при все більшому усвідомленні того, що і сучасна постмодерністська культурна свідомість Заходу, котра не відповідає нашому життєвому й інтелектуальному досвіду, не може скласти основу нового світогляду в пострадянських державах православної традиції.

Водночас актуалізований і переломлений крізь призму наших сьогоднішніх реалій, розчарувань і запитів духовний досвід еміграції, настільки переконливо й грунтовно розкрито у книзі А.Аржаковського, що сприймається як органічно своє, близьке і співприродне нашому духу. Ми немов прилучаємося до чогось рідного, але такого, що смутно пригадується і відповідає нашим найглибшим інтуїціям, однак вони потребують певних розумових зусиль для його прояснення.

Книга А.Аржаковського розкриває перед читачем широку панораму релігійно-філософських пошуків провідних вітчизняних інтелектуалів і духовних письменників еміграції, котрі і в 20—40-х роках розробляли порушені ними на самому початку ХХ століття теми. Більш того, у другій чверті вже пережитого нами століття головні філософи Срібного віку повною мірою розгорнули в текстах ті основи свого філософського й релігійного світогляду, що переважаючими своїми рисами були сформовані ними у тривожне десятиліття 1907—1917 років.

Однак ці підсумкові філософські досягнення, на які було покладено довгі роки, аж до 80—90-х залишалися в нас маловідомими, а на Заході, у міру вичерпання творчого потенціалу російської еміграції, інтерес до них з об’єктивних причин поступово вгасав. Протягом останнього десятиліття основні праці названих, як і низки інших, філософів і богословів, стали відомі і вітчизняному читачеві. Але знайомство з ними ще не відіграло тієї ролі духовного каталізатора творчих пошуків, яка їм об’єктивно уготована.

Тому не зайве нагадати, що більшість із інтелектуальних зірок першої величини, які регулярно друкувалися в паризькому «Пути», починаючи з його незмінного головного редактора М.Бердяєва, були найтіснішим чином пов’язані з Києвом. Ідейні засади напряму, котрий представляв журнал «Путь», багато в чому були закладені саме в нашому місті. Адже киянами були М.Бердяєв і Л.Шестов; у Києві багато років прожили, сформувавшись тут як оригінальні мислителі, С.Булгаков, В.Зеньковський і Д.Чижевський; частими гостями бували Г.Федотов і багато інших авторів, які друкувалися потім у «Путі».

Тому не дивно, що А.Аржаковський серед авторів «Путі», другої після представників московської філософської групи, виділяє київську групу, яка на початку ХХ століття «згуртувалася навколо неокантіанського філософа Г.Челпанова (Бердяєв, Ільїн, Зеньковський), до якої можна долучити також Лаговського і Спекторського». Примітно, що такі корифеї філософської думки вже минулого століття, як М.Бердяєв, Л.Шестов і С.Булгаков, були пов’язані близьким духовним спілкуванням ще з київського періоду свого життя.

Тому ми можемо розглядати філософсько-релі-гійний рух Срібного віку з його блискучим паризьким продовженням, пов’язаним із виданням журналу «Путь», як розвиток не тільки загальноросійського (як це розумілося на початку ХХ століття), а й власне київського духовного руху передреволюційного періоду. Це визнання ще більшою мірою пов’язує нас з ідейною спадщиною авторів журналу «Путь», багатогранну історію якого висвітлює дослідження А.Аржаковського.

Тому не тільки природно, а й символічно, що публікація і презентація книги А.Аржаковського відбулася саме в Києві в перші дні нового століття і нового тисячоліття.