"Ориентиром при урегулировании… на Украине… в Украине, как сейчас модно говорить…" І все - цю фразу президента РФ у Мілані можна навіть не закінчувати. Бо далі там - нічого нового. А ось іронічно подане "в Украине" - справді важливе. Тому - дещо з класиків на тему "в" і "на" "Украине".
З початком політики активної дестабілізації України чимало російських політиків від норми "в Украине", що стала вже звичною для багатьох, перейшли до жорсткої "на Украине". А далі, з посиланням на академічну науку, в російському інформаційному полі утверджується й намертво закріплюється думка, що, мовляв, у російській мові традиція "на Украине" склалася історично, отож говорити інакше ну ніяк не можна.
Тобто допускати другу норму - "в Украине", "в Украину" - категорично неможливо. Крапка. І при цьому жодної нібито політики.
Звісно, це лукавство. Причому таке, що легко викривається, як фокуси на конкурсі самодіяльності в початковій школі. Будь-які мовні, літературні норми не вічні, вони змінюються. Але вічно й незмінно шанобливе ставлення до класики при затвердженні, закріпленні та зміні цих норм. Не дарма ж відповідні правила в словниках ілюструються не тільки прикладами з народної творчості (прислів'я, приказки), а й цитатами з великих.
Розпочнемо з Сонця російської поезії. Олександр Сергійович Пушкін. Важко повірити, що російські академіки не читали "Полтавы". Хоча, дивлячись на Глазьєва... Може, читали, але не до кінця, а тільки авторську передмову, в якій ідеться, що історики "находят его [короля Карла] поход на Украйну безрассудным". В інших випадках (кінець поеми) поет використовує інший варіант: "Незапно Карл поворотил ( И перенес войну в Украйну"; "В Украйну едет, в царский стан". Таким чином, 2:1.
Хтось може вирішити, що річ у поетичному розмірі, куди "на" важче вписується. Що ж, дивімося авторські примітки. Примітка 15. "…Последний в виде нищего ходил из Польши в Украйну и обратно". Таким чином, 3:1.
Не переконує? Дивимося багатотомник Миколи Васильовича Гоголя. Для нього було звичніше називати Україну Малоросією (тоді це не вважалося образливим прізвиськом). Але який же прийменник використовує Гоголь у тих рідкісних випадках, коли говорить саме про Україну?
"Ночь перед Рождеством": "Есть такие, что имеют жен в Польше; есть такие, что имеют жен в Украйне; есть такие, что имеют жен и в Турещине". З дипломатичною ввічливістю сказане "в"!
"Страшная месть": "Порядку нет в Украйне: полковники и есаулы грызутся, как собаки, между собою". А тут з політологічною чіткістю сказане те саме "в"!
"Тарас Бульба": "Вот откуда разливается воля и козачество на всю Украйну!" і ще шість випадків використання виключно прийменника "на".
"Записная книжка": "В Украйне дети, нося на руках ласточку (сделанную из дерева), ходят из дома в дом славить весну".
Стаття "Взгляд на составление Малороссии": "…колорит на всю Украину…"; "…Десна, проходящая в северной Украине…"
"Земледельческие праздники": "…вообще в Украйне, Подоле и Волыни при праздновании Дожинок…"
Лист Максимовичу від 26.03.1834: "Мысленно целую тебя и молюсь о тебе, чтобы скорей тебя выпхнули в Украину".
Таким чином, 8:6 на користь "на". Але тут слід узяти до уваги, що 7 із 8 випадків - в одному тільки творі. Зате варіант "в Украину/е" трапляється в різних творах і найрізноманітніших жанрах творчості.
Зазирнемо ще до одного класика. Поема декабриста Кіндрата Рилєєва "Войнаровский", яка надихнула Пушкіна на "Полтаву" (тільки Олександр Сергійович змінив знак в оцінці Мазепи).
"Все на Украине ополчилось"; "Мазепа с северным героем ( Давал в Украйне бой за боем". 1:1...
Думаю, можна підбивати підсумки. Неважко помітити, що російські класики частіше говорять "на Украине", але "в Украйне". Тобто тут ідеться переважно про ритміку, зручність вимови. Однак і це не жорстко закріплений варіант - є й інші приклади ("на Украйну", але "в Украину")!
Загалом же експрес-аналіз дає ефектний рахунок 10:10. За бажання можна, звісно, перекопати всю класичну російську літературу першої половини XIX ст. й переконатися точно в тому самому - "на" і "в", "Украина" й "Украйна" цілком рівноправні літературні норми того часу. Однак із часом стала переважати норма "на Украине". З позбавленням України автономності та викоріненням самої пам'яті про неї ритміка, зручність вимови доповнилися найважливішим імперським ідеологічним навантаженням - запереченням суверенності, самостійності держави Україна. Отже - тільки "на Украину/е"! Саме цим і нічим іншим пояснюється категоричне небажання російських політиків та академіків повернути в літературні нормативи і живу мову подвійну норму, яскраво ілюстровану творами класиків.
"В Украине", "в Украину" - абсолютно нормальна, грамотна конструкція. І не вірте, коли утверджуватимуть протилежне. Ще краще - порадьте деяким "цицеронам" читати класичну літературу.