Потрібні книжки

Дитяча література — особлива стаття. У неї безліч характерних рис. З яких основна, мабуть, полягає в тому, що саме дитяча книжка залишається з людиною на все життя. Чи то в силу часової перспективи, чи то в силу справ­ді формуючого впливу, кот­рий можливий лише в цьому ніжному віці. Філософи, подужав­ши Гегеля і Хайдеггера, раптом повер­таються до «Вінні-Пуха» та «Аліси» як до вічних загадок, заради яких вони проробили цей довгий інтелектуальний шлях. І завжди їхні роботи виявляються певною точкою в пізнанні самої себе — незграбної дитини, котра виросла ось у такого дорослого й розум­ного дядечка. А нефілософи просто перечитують «Мумі-тролів» і не можуть зрозуміти, чому ця книжка вважається «дитячою».

До сфери дитячої літератури часто потрапляють дуже різні й дуже незвичні книжки. У радянській літературі насиченість дитячого сегмента була визначена не лише ідеологічним замовленням на хлопчишів-кибальчишів і дівчаток у бурхливому морі. А ще й тим, що в сектор дитячої і особливо підліткової літератури витіснялася сила-силенна неформатів на кшталт Олек­сандра Гріна чи боязких паростків фантастики. Та що там — у найбільш застійні часи в засіках дитячих районних бібліотек можна було розкопати збірку антиутопій, виданих у дитячих же видавництвах, а потім соромливо схованих у фондах.

Звільнення літератури від ідеологічного диктату і прихід на зміну йому диктату ринку добряче прорідив передусім дитячі полиці в книгарнях. Відпало замов­лення — і утворилася порожнеча. Адже писати для дітей виявилося в багатьох сенсах складніше, ніж для дорослих. По-перше, це мало збігалося з психологією письменників, зосереджених на власних рефлексіях або бажанні негайно заробити своїм пером. Ми плекали «сучасну прозу» і морщили носики на потік «комерційної макулатури». А поки дорослі дяді і тьоті реалізовували амбіції та ділили ринок, діти залишалися без книжок. Фактично без своїх дитячих книжок і літературних героїв виросло покоління нинішніх молодих батьків.

Коли на ринок потекли спочатку боязкі струмочки, потім потоки дитячих книжок, їх зустріли із захопленням. Бо це було щось велике, глянсове, яскраве. Ми купували ці книжки і давали дітям подивитися. Під чуйним наглядом, а краще в наших руках — дорога ж річ! А коли ми на них намилувалися, виникло наступне й основне, як для книжки, запитання: а що читати?

Діти, затиснуті між телевізором і комп’ютером, читають мало. Це стало аксіомою не лише в обивательських пересудах про «нинішню молодь», а й для ринку, на якому попит і пропозиція сплелися в настільки тісних обіймах, що вже не визначиш хто, що і кому диктує. Оптимісти запевняють: «це нормально», адже книга для нової інформаційної ери, в якій цим дітям жити, — «неформат». Але періодична поява читацьких феноменів на кшталт «Гаррі Поттера» свідчить якраз про протилежне: діти готові читати — тільки дайте їм таку можливість. Читання не перестане бути актуальним для дітей доти, доки людина користується словом. Адже читання — це основне паливо для дитячої фантазії. Кожна дитина щодня і щогодини творить у своїй уяві фантастичні світи, живе в них, робить вибір, геройствує, перемагає, мужніє, стає людиною. Ким, чим і якою буде ця маленька людина через роки, залежить від того, якими були її дитячі світи. А світи, як відомо з Найголовнішої Книги, творяться Словом, і тільки ним.

Те, що на українському ринку останні кілька років стала з’яв­лятися пристойна — як за формою, так і за змістом — дитяча книжка, свідчить, хай як це парадоксально, про дорослішання. Ав­тора, котрий зумів побачити в літературі дещо більше, ніж просто самоствердження. Видавця, кот-рий шукає баланс між якістю і прибутком. Мами і тата, котрі вибирають дитині книжку, принайм­ні так само старанно, як і йогурт. Про наше дорослішання.

Михайло Гончаров-Горянський, провідний редактор відділу дошкільної літератури «МАГ» (видавництво «Ранок»)

— Якою має бути книжка для дітей у виконанні вашого видавництва?

— Загалом доводиться постійно балансувати між тим, що хочеться зробити, і тим, що буде затребувано. Ми на ринку вже понад дев’ять років. І традиційно склалося так, що наш відділ опікується певним напрямом. Коли починали, ми робили безліч різноманітної літератури, пробували все. Щось ринок залишив без уваги, щось, навпаки, було затребувано, і ми розвиваємо ці успіхи. У нас це переважно книжки-картонки і книжки-іграшки. Дуже часто з навчальною тематикою.

Як правило, спочатку виникає ідея серії — ідея форми книжки та її змісту. Потім іде робота над текстом, потім робота художника.

Ми випускаємо багато «навчалок» для малюків. Подібні книжки-іграшки — це не щось абсолютно нове, але ж дуже корисне. Наприклад, щойно вийшла «Азбука звірят» і серія абеток у віршах. Дуже гарні книжки. Ще випустили серію «Малятам про звірят». Не типова для ринку — навіть для російського. Досить реалістичні картинки тварин з віршиками для найменших дітей. Батькам хочеться показати дитині, особливо вирощеній «на асфальті», як виглядають насправді їжачок, вовченя, теля і т.д., а не як їх малюють у мультиках чи дитячих книжках. На ринку це виявилося дуже затребуваним.

Також ринок охоче «ковтає» книжки із вправами для розвитку, книжки-розмальовки, книжки-наліпки.

У цілому ж ринок дитячої книжки завжди добре реагує на веселі, радісні картинки і добрі тексти.

— Ви віддаєте перевагу книжкам альбомного типу чи книжкам, у яких головне — це текст?

— В основному ми орієнтуємося на книжки, де більше картинок. По-перше, вони нам видаються більш затребуваними. По-друге, наша аудиторія — дошкільнята, а в цьому віці діти читають мало. До того ж ми більше видаємо віршів, а не казок.

— Діти в цьому віці самі читають мало, але їм читають батьки.

— Почнімо з того, що існують вимоги санепідемстанції до дитячих книжок. Згідно з ними до певного віку, саме для дошкільнят, 50% має бути зайнято картинками, рекомендована норма — 75%; обсяг тексту, у свою чергу, не повинен перевищувати 100 знаків. Ці вимоги санепідемстанції і держстандарту — найелементарніше. Важливо виробляти якісь суворі принципи підходу до текстів для дітей старшого віку. Але ми працюємо не для них. Наш відділ пробував якось робити таку продукцію, але в нас не нічого не вийшло. Бо охопити все неможливо.

— Текст, нехай його обсяг буде 100 знаків чи 100 тисяч, мусить бути якісним — особливо текст дитячої книжки.

— Оскільки йдеться переважно про вірші, принцип простий — якщо трапляється автор, у якого симпатичні вірші, із ним налагоджу­ється постійне співробітництво... Іноді випадково принесений віршик породжує ідею цілої серії, а буває, і робота по суті «під замовлення» — наприклад, навчальні вірші на задану тематику...

— На сучасного автора існує попит?

— Якщо гарні вірші помістити в цікаву для споживача форму, хороший художник гарно оформить книжку — попит буде (хоча бувають і винятки). У дитячій літературі нашої специфіки рідко коли книжку «витягують» тільки автор, тільки художник або тільки ідея — потрібне поєднання всіх чинників.

За моїми спостереженнями, авторську казку продати складніше. Легше з класичною і народною. Ми, власне, тому й займалися раніше в основному віршами.

— Чому сьогодні віддає перевагу маленький читач — поезії чи прозі?

— Те, що ми віддаємо перевагу віршам, радше данина традиції. Нам це було цікавіше. А сьогодні ми якраз займаємося розширенням асортименту казок для найменших. Головним чином «класика» — «Колобок», «Бридке каченя», «Снігова королева». Багато народних казок для малят.

Складніше за все просувати на ринок авторські казки, вони продаються погано, через те ними не займаємося. Тому ми й починали з віршів — малюкам подобається поезія. Та й батьки виховані на Чуковському. Самі розумієте, питання на ринку дитячої літератури часто не «чому віддає перевагу маленький читач», а чому віддають перевагу «дорослі мама-тато».

— Яким ви бачите героя дитячої книжки?

— Героїв для дітей сьогодні — не злічити. Це герої кіно і телебачення, а не тільки книжки. Літературний герой повинен зворушувати дитячу душу. У нас, наприклад, таким героєм стало кошеня Тимко: вийшла ціла серія його пригод. І, сподіваюся, вона продовжиться.

— Якими мовами випускаєте книжки?

— Практично всі — двома. Східні регіони воліють читати російською, західні — українською. Жодних принципових позицій у мовному питанні у нас немає. Аби дітям подобалося.

— На українському книжковому ринку чималий відсоток займають російські видання. Наскільки успішно вдається конкурувати українській дитячій книжці?

— Конкурувати з Росією важко. У них багато авторів на
кшталт Чуковського, Барто, Успенського, котрі колись, умовно кажучи, вже були «розкручені». Вони затребувані завжди. Ці твори займають величезний сегмент ринку — відомі автори, відомі художники, яких знають і люблять батьки, котрі читали й полюбили їхні книжки в дитинст­ві. До того ж у Росії висока внутрішня конкуренція — багато видавництв із великими можливостями. А ще вони, так би мовити, ледачі — їм простіше піти торованою колією, видати силу-силенну найменувань великоформатних книжок у твердій палітурці, гарних, можливо, навіть надрукованих десь за кордоном, замість вигадати щось нове й незвичне. На незвичне їм простіше купити права у західних видавництв — італійських, англійських, — надрукувати в Китаї і продати якомога дорожче.

На відміну від них, нам, із нашими обмеженими можливостями, простіше придумати креативну, незвичну й цікаву за наповненням, формою чи змістом книжку з хитрою поліграфічною технологією. Ось цей сегмент ринку вже точно залишиться за нами. А всього ринку все одно не охопиш.

— В Україні з’являться в най­ближчому майбутньому письменники масштабу Корнія Чуковського?

— В якомусь сенсі досягти такого рівня вже, мабуть, неможливо. Тоді книжки виходили мільйонними накладами, а цих авторів було п’ять-шість на всю величезну країну. Зараз ринок інший — навіть у Росії наклад у кілька тисяч на рік вважається дуже непоганим. В умовах нинішнього ринку такі показники недосяжні: кількість найменувань зростає, наклади падають. Тепер для просування автора потрібні якісь інші стратегії. Можливо, потрібно робити мультфільми, наприклад.

— Вимоги ринку дуже сковують творчий пошук?

— Нам подобається займатися саме дитячою книжкою, і ми приймаємо правила гри на цьому ринку, при цьому ми намагаємося робити гарні й корисні дитячі книжки. Ринок дошкільної дитячої літератури вигідно відрізняється від багатьох інших саме тим, що на ньому затребувана радісна, весела книжка. Якщо ви ще не знаєте: більшість дитячих художників і письменників — дуже усмішливі й оптимістичні люди.

Діана Клочко, шеф-редактор видавництва «Грані-Т»

— Які вимоги ви ставите до тексту, який берете до публікації у своєму видавництві? Що править за взірець?

— Книжки, яку я можу взяти за взірець, поки що немає. Ми її ще не створили, адже три роки для видавництва — надто малий час. Ми свідомо пішли на експеримент — багато працювати для різноманіття літературних жанрів та книжкового оформлення, оскільки побачили, що в Україні є автори з різними типами таланту. Хоча мушу визнати — новаторського поки що не дуже багато. Особисто я хотіла б бачити більше текстів, в яких у цікавих пропорціях змішано смішне й страшне. У нас уже були спроби створення цілої книжкової серії в жанрі «хорору для дітей»: у серії «Дивний детектив» ми намагалися цей кіношний жанр ввести у літературні форми, прийнятні для підлітків, що не обтяжені соціальними страхами. Наразі стежимо за динамікою продажів, оскільки в серії працювало кілька авторів із різними «почерками». А ось гумору, який був би зрозумілий дітям (у сучасних дітей доволі-таки специфічне відчуття гумору) поки що в текстах бачимо небагато. Але продовжуватимемо пошуки, зокрема й через Всеукраїнський конкурс «Золотий лелека», що його спільно з Першим національним телеканалом і Східно-Європейським банком проводимо вже третій рік поспіль.

— Свого часу було досить багато пізнавальної й науково-популярної літератури для дітей. Частина таких книжок виконувала суто ідеологічні функції — як-от «книжки про рідну природу», а частина була справді цікава.

— Я сьогодні для себе не відповіла на запитання — в якій фор­мі потрібні сучасним дітям книжки про природу. Спільно з Олесем Ільченком ми придумали книжку «Наші птахи», у цій формі робитимемо книжки про дерева, плазунів, риб, комах, аби в худож­ньому стилі розповідати про природу перш за все України. Ми видали чималеньку серію путівників, аби впевнитися у тому, що автори можуть розповідати про Ук­раїну дотепно й нестандартно, — це подобається і авторам, і читачам. Тепер залишилося «прилаштувати» цей досвід саме під дитяче сприйняття. Щоб таке читан­ня було цікаве дітям, треба знайти відповідну інтонацію. Автор мусить побачити перед собою пов­ноцінного співрозмовника, пев­ною мірою — загадкового для себе, до якого твір доведеться творчо підлаштувати. Такого автора треба виховати, і цього не зробиш за рік-два. А ось чого в нас не буде — то це літератури моралізаторського штибу. Ми зроби­ли декілька спроб — «Біблія для сімейного читання», серія «Обра­зи доброчинності» — і побачили, що дітям потрібно чути й читати про «позитивні приклади», але проблема в тому, що вони не хочуть жити за правилами.

— Яким має бути їхній герой?

— Точно не пай-хлопчик. І, на щастя, ми вже почали відходити від «героїні-дуже-гарної-дівчинки». В сучасній українській літературі немає сформованого канону героя — в нас поки що мізерна традиція. Ви можете назвати дитину-героя в українській літературі XIX ст.? Не можете. І ніхто не зможе. Були казки (в тому числі літературні) або ідеологічні оповідки. Відповідно, є казкові персонажі або «мальчиші-кибальчиші» різного «кольору». У нас не було Аліси, якій (і про яку) розповідав би дорослий різні історії. Англійці, такі суворі у плані фізичного виховання дітей, зуміли доволі рано прийти до усвідомлення необхідності різних літературних жанрів для них. До того, що дає практика сімейного читання — читання вголос, що створювало читацьку тяглість, а отже — й витворювало, попри кризи, революції та війни, літературну традицію.

— Доводиться багато відмовляти авторам?

— Доводиться. Ви навіть не уявляєте, скільки графоманів, скільки текстів, яких не варто було писати, тим більше — перетворювати на книжку. Бувають тексти, які взагалі не піддаються редагуванню, інколи автори ставлять до нас вимоги, яких неможливо виконати. Загальний рівень текстів, що надходять «самопливом», досить низький.

— Яких текстів, окрім відвертої графоманії, ви не візьметеся видавати?

— Про гномиків, наприклад, рожевих казок про дівчаток-фей. Не будемо публікувати оповіді про те, які бідні-нещасні талановиті українські діти. Не буде вихваляння героїв УПА...

— А переможної Червоної армії?

— Такого, на щастя, вже й не пропонують. Не буде в нас поки що поезії для дуже маленьких дітей. У пропозиціях такого штибу ми тонемо. Іван Андрусяк ретельно їх «просіює», але поки що ми назбирали з усього потоку аж дві збірки. Коли їх буде хоча б п’ять, можливо, робитимемо серію поезії для найменших.

— Дивлячись на ваш асортимент, я роблю висновок, що ви віддаєте перевагу книжкам, орієнтованим на текст, перед книжками альбомного типу, які свого часу набули великої популярності як в Україні, так і в Росії.

— Так, до того, що дитяча книжка — це гарний альбом, нас надто швидко привчили. І відходити від цього, йти проти цього було надзвичайно важко й ризиковано. Здавалося, що до книжок-текстів не звикнуть уже ніколи, їх не купуватимуть, адже сучасні діти — це діти телевізора, діти візуальної культури. Та з’ясувалося, що до неглянцевого паперу й невеликого формату, до ілюстрацій, які обрамлюють, доповнюють текст (а не навпаки), читач потроху почав звикати. Книжки такого типу шукають, купують, читають. Більше того, в деяких книжках серії «Сучасна дитяча проза» ми вдаємося до ілюстрацій-загадок. Діти, які читають, можуть не погоджуватися з художником — вони прислухаються до слова, фантазують спільно з автором, бачать героїв інакше, ніж художники, і тим самим відстоюють свою фантазію, своє бачення. Повірте — на ставленні до книжки це позначається позитивно.

Для себе ми остаточно визначили два типи книжок — текстуальний і візуальний, — коли створили серії «Мультстудія» і «Класні комікси», що базуються на хрестоматійних творах української літератури ХІХ ст. Зрозуміли, що візуальна книжка є передовсім грою — діти її передивляються й забувають. Комікс «вживлює» динаміку, зміну дії, натомість текст залишає по собі «довге відлуння», яке змушує повертатися до прочитаного, розмір­ковувати, приміряти досвід прочитаного до власної особи. Так, ми не можемо залишити поза ува­гою той факт, що з побуту і навіть генетичної пам’яті сучасних дітей не викинеш ані телевізор, ані комп’ютер. Але телевізор «три­має» нас — нашу увагу, переживання — рівно стільки, скільки він увімкнений. Надовго з нами залишається тільки слово.

Тому ми намагаємося повернутися до традиційних способів ілюстрування книжки. Зокрема намагаємося знову привчити людей до того, що малюнок може бути чорно-білим і при тому — надзвичайно гарним, стильним. Графіка — це інтелектуальна річ, але ми маємо і книжки, в яких кольо­рова обкладинка, а ілюстрацій — немає.

— Ваше видавництво приділяє багато уваги підлітковій літературі?

— Так. Нам здається, зараз важливо саме підлітків привчати до української книжки. Зокрема з цією метою ми розпочали серію «Майстерня української фан­тастики». Задум полягає в тому, щоби, по-перше, адаптувати твори відомих російських фан­тастів для українського читача. А по-друге — повернути до обігу в цьо­му жанрі малі форми. Фентезі у нас сприймають голов­но у формі роману. А ми намагаємося повернутися до повістей, а ще краще — до збірок оповідань.

— Популярна думка, що дитяча література — саме той сегмент ринку, на якому українська книжка найуспішніше конкурує з російською.

— Це правда. Ми маємо лакмусовий папірець — продажі в Автономній Республіці Крим. Там дедалі активніше купують українську дитячу книжку. Бо розуміють, що дітям жити, вчитися і працювати в цій країні, розмовляти цією мовою. Тому дитячу українську книжку купуватимуть — була б вона не нудна, не трагічна й не ура-патріотична. А отже — розумна, дотепна й недорога. Дитина потребує паралельного виміру, виміру уяви, фантазій, а тому — і книжки, з якою і з допомогою якої вона зможе спілкуватися зі світом, із письменником, з іншими поколіннями. Книжки, в якій можна помалювати поля своїми малюнками. Своєї книжки.

— Український ринок уже здатен запропонувати таку книжку?

— Якби не оця багато в чому штучна криза… Попри весь трагізм становища початку 2009 року, видавці, на щастя, ще мають декілька місяців «запасу», бо в книгарні люди продовжують ходити. Але ми вже не можемо впевнено, з розумінням основних тенденцій розвитку нашого ринку, планувати наступний рік. Ми знову змушені рухатися «навпомацки», прислухаючись не до позитивних, а до негативних тенденцій, що ніколи не оздоровлює економіку. Мені дуже жаль: ще три роки — і вже б не ми в Росії, а росіяни в нас купували б для перекладу дитячі тексти. Сьогодні в них немає такого розмаїття жанрів, тем, напрямів, такого жва­вого творення літературно-книжкового процесу, як у нас. Сподіватимемося, що навіть якщо частковий обвал вітчизняного книжкового ринку станеться — письменники не перестануть писати, а видавці — їх видавати. Що цей рух зупинити неможливо, бо з’явилося покоління людей, які відчули себе потрібними у творенні нового книжкового простору, відбулися такими і хочуть такими залишатися.

Галина Гуцол, заступник директора з наукової роботи Книжкової палати України

У 2008 році, порівняно з попереднім, випуск книжок і брошур для дітей і юнацтва збільшився — так само, як і загалом випуск книжкової продукції в Україні. У Книжковій палаті до 20 лютого поточного року зареєстровано 1448 книжок для дітей, випущених загальним тиражем 5330,8 тис. примірників. За аналогічний період 2007 року було зареєстровано 1261 книжку тиражем 5478,6 тис. примірників. Тенденція до збільшення кількості назв видань і зменшення тиражів спостерігається упродовж останніх років. Найбільшу за тематикою частину з цієї кількості — 905 назв — становить художня література українських авторів, це 62,8% від загальної кількості назв книжок для дітей. 2007-го цей показник також був найвищим — 798 назв (63,3%). На другому місці зарубіжна художня література для дітей — 295 назв (20,5%). Найменше у 2008-му році до Книжкової палати надійшло видань з літературної дитячої творчості — лише 19 назв. Їхня кількість і попереднього року була найнижчою — всього 20 назв. За віковими категоріями для дошкільнят випущено 625 назв, для молодшого шкільного віку — 560, для середнього та старшого шкільного віку — 224, для юнацтва — 39.

Найбільше книжок для дітей виходить українською мовою. У Книжковій палаті України зареєстровано 1111 видань, у 3,6 разу менше російською — 308. У 2007 році на цей самий період співвідношення книжок українською мовою до російськомовних становило 890 до 348, або в 2,6 разу більше. Це свідчить про підвищення інтересу до вивчення рідної мови.

Що ж до видань двома або кількома мовами, то їх зареєстровано: українською та російською — сім (торік їх було 11), кількома мовами народів України — дві (торік три), кількома мовами народів світу — вісім (торік сім).

Сьогодні багато уваги приділяється вивченню мов не тільки в школах, університетах, а й дитячих садках. Одразу зростає попит на відповідну книжкову продукцію. Видавці швидко реагують на потреби ринку.

У 2008 році спостерігалося підвищення випуску книжок для дітей мовами національних меншин України — кримськотатарською (одна), молдавською (одна), румунською (дві). Це дуже мало, проте попереднього року з цієї категорії зареєстровано лише одну книжку — румунською мовою.

У 2008-му році ми вперше отримали вісім книжок старорусь­кою мовою. Раніше літератури для дітей цією мовою не надходило.

А от видань для дітей англійською мовою не отримали взага­лі. Можливо, вони є, але не всі видавці виконують Закон України «Про обов’язковий примірник документів». На виставкових стендах ми бачимо дуже багато дитячої літератури. Але, на жаль, не вся вона потрапляє в Держав­ний архів друку, яким є Книжкова палата України.

Чимало українських видавництв випускають чудову, яскраво оформлену літературу для дітей. Наприклад, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Веселка» (м. Київ), «Фактор» (м. Харків) та багато інших. Зрозуміло, що висока якість поліграфічного виконання істотно впливає на вартість видань, проте вони незмінно користуються підвищеним попитом.

На торішній виставці «Книж­ковий світ-2008», 7 листопада журі підбило підсумки конкурсу «Книжковий дивосвіт України». У номінації «Краща дитяча книжка» перше місце і приз «Нестор-літописець» отримало видавництво «Навчальна книга — Богдан» (м.Тернопіль) за видання Л. Френ­ка Баума «Життя та пригоди Санта-Клауса». Загалом це видавницт­во видає широкий спектр літератури для дітей і в цьому році воно ста­ло призером у трьох номінаціях.