…Зал у напівтемряві. На сцені — рояль та екран. І досить-таки дивний фільм демонструється на цьому екрані: його головний герой — рояль, брат-близнюк того, що стоїть на сцені. Цей рояль постійно кудись переміщують у прискореному темпі, кілька разів розчохляють і знову накривають чохлом. Потім настирні люди починають чомусь копирсатися в його чорному лакованому черевці, лізуть туди зі зварювальним апаратом. На кульмінації дійства глядач у всіх подробицях спостерігає процес зняття гіпсових зліпків різних частин рояля — клавіатури, ніжок...
Ви вже достатньо заінтриговані? Можна розкривати секрет? Усе вищезазначене відбувалося на концерті ансамблю нової музики «Кластер», яким 16 травня було відкрито Восьмий міжнародний форум музики молодих. Нині це, поруч із «Двома днями і двома ночами в Одесі» та «Львівськими контрастами», один із найвідоміших та найпрестижніших фестивалів сучасної академічної музики в культурно-географічному просторі України. Спочатку створений як своєрідний випробний полігон для молодих композиторів, він і зараз не зраджує свого призначення. За десять днів, доки тривав фестиваль, було виконано твори понад ста композиторів, імена значної частини котрих практично не відомі пересічному меломанові. Окрім кількісного, вражав і географічний розмах фестивалю — було представлено музику Німеччини, Греції, Голландії, Італії, Іспанії, Польщі, США, Франції, України, Росії, Ірану...
Та повернімося до відкриття. Отже, день перший — 16 травня. Концерт ансамблю нової музики «Кластер» (Львів). Вражає використання різноманітних форм синтезу мистецтв. Наприклад, поєднання музичного матеріалу з відеорядом у виконавському трактуванні багатьох творів. Цікавий ефект створювало привнесення елементів театру тіней у виконанні «Gold and Ruby» Іоанни Степальської-Спікс: на сцені одночасно перебувало два флейтисти — реальний і його двійник-тінь. Майже моновиставою постав перед слухачами (і глядачами) твір Володимира Рунчака «Homo ludens IV» у виконавській інтерпретації Світлани Гліб. Співачка поєднала найвищу культуру вокалу з блискучою акторською грою, у результаті чого сольний твір упритул наблизився до найкращих зразків оперної масової сцени.
За словами художнього керівника «Кластера» Івана Небесного, у сценічному втіленні сучасної музики ансамбль широко використовує також кольоросвітлові і просторові візуальні ефекти. У Києві ж через обмежені можливості концертного залу Будинку вчених глядачам було представлено значною мірою збіднений варіант виконання. Для створення відеоряду, з яким синтезувалася музика, було використано запис спільної акції музикантів і львівського художника Володимира Кауфмана. Ідею цієї акції — поховання рояля як символу всього класичного, традиційного, «заграного» і створення йому монумента — і було втілено у продемонстрованому слухачам концерту фільмі. На якомусь рівні ідею відторгнення класичного абсолюту ілюстрував і музичний ряд творів, які прозвучали, — щонайширша палітра неакадемічних виконавських прийомів, використання магнітної плівки із записами синтезованих і акустичних звучань, нетрадиційні духові інструменти (пивні пляшки) тощо.
Однією з кульмінаційних зон форуму став, безперечно, день третій — 18 травня. Проект «електроакустика». Багатогодинний концерт-марафон, нововведення Восьмого форуму, демонстрував майже всі наявні нині напрями електронної музики — конкретна музика, музика для інструментів та електроніки, електроакустичний перформанс... Але й на непідготовленого слухача проект справляв незабутнє враження. Виступ Хорхе Ісаака, голландського виконавця на блокфлейтах і електронних інструментах, змінювався синтетичним музично-театральним дійством Данила Перцева «Virginalia», а воно, у свою чергу, — музикою композиторів групи музичних досліджень «INA-GRM» (Франція), і так далі — до глибокої ночі, до останнього поїзда метро...
В одному з антрактів думкою про проект поділився Мирослав Скорик: «Усе це, безперечно, дуже цікаво. У цілому мені сподобалася ідея з блокфлейтами. Звучання — специфічне, дуже великі можливості... Цікаві можливості, але як ними оперувати — це теж потребує творчості».
Тема «рояля — класичного абсолюту» стала своєрідним всеосяжним метасюжетом нинішнього форуму. Декларована в перший вечір, вона знайшла продовження і тут — у «Virginalia», де однією з головних дійових осіб є верджинел (стародавній клавішний інструмент, прадід нашого рідного піаніно), і в «Добре препарованому клавірі» Олександра Нестерова, про що красномовно свідчить уже сама назва.
День сьомий — 22 травня. Концерт, приурочений до ювілеїв Ріхарда Вагнера й Антона Веберна. Попри всесвітню славу і незаперечну геніальність цих композиторів, їхню музику у нас знають погано. Про те, що Вагнер, окрім «Польоту валькірій», дуже ефектно «розкрученого» кінематографістами, написав ще й три сонати для фортепіано, не відомо майже нікому (вузькі фахівці-вагнерознавці, звісно ж, до уваги не беруться). На заповнення таких «білих плям свідомості» і був спрямований проект відомого українського піаніста Євгена Громова. Взявши за мету продемонструвати безперервність розвитку композиторського мислення (як у творчості одного автора — у творах різних років, так і в спадкоємності поколінь — Веберн народився в рік смерті Вагнера), він вибудував програму концерту за хронологією появи творів. Було виконано «нерепертуарну» фортепіанну музику Вагнера і Веберна, а також його твори для віолончелі (у виконанні Золтана Алмаші) та фортепіано. І хоч як це дивно звучить щодо авторів, 190- і 120-річчя яких, відповідно, припадає на нинішній рік, того вечора відбулися всеукраїнські прем’єри низки їхніх творів.
День восьмий — 23 травня. Хіт дня, безумовно, — перше відділення вечірнього концерту. Виконання 11 номерів із вокального циклу Едісона Денисова «На сніговому вогнищі» (на вірші О.Блока), фортепіанного циклу Роберта Шумана і всесвітня прем’єра вокального циклу Валентина Сильвестрова в одному місці і в один час — знову одна з унікальних можливостей, якою гріх не скористатися. «Ми представили музику різних часових епох і стилів про одне й те ж саме — про вічне» — визначили свій задум виконавці (Інна Галатенко і Роман Репка). Крім спільності теми, три цикли об’єднувало якесь непередаване відчуття одночасної впізнаваності й безумовної новизни. Впізнаваності — авторського стилю в циклах Сильвестрова (три пісні на вірші Г.Айги і «Нічна пісня» на вірші Г.Хорошилова) та Шумана («Gesange der Fruhe»), російського романсу Срібного віку — у циклі Денисова. Перед вищою простотою й елегантністю цієї музики, яка не потребує продовжень і коментарів, природним чином померкло друге відділення концерту — твори переможців конкурсу композиторів-студентів «Gradus ad Parnassum». Хоча, може, це просто далася взнаки елементарна втома слухача, якому після першого відділення концерту на годину з чвертю запропонували не менш об’ємне друге.
Звісно ж, в одній стислій статті складно розповісти про всі події десятиденного фестивалю. Багато важливого залишається за межами оповіді. Наприклад, майстер-клас голландського блокфлейтиста Хорхе Ісаака з надзвичайно цікавою розповіддю про історію та сучасні можливості інструмента, і спільний музичний проект українсько-голландської музики у виконанні ансамблю «Рикошет», і концерт Національного ансамблю солістів України «Київська Камерата». Але форум закінчився, гіпсові зліпки знято, посмертна маска рояля готова... Чи все ж таки прижиттєва?