Дорота Імеловська |
На XI фестивалі «Прем’єри сезону» нинішнього року представлялися не лише нові твори і не лише українські. Звучала музика композиторів Канади, США, Німеччини, Нідерландів, Австрії, Великобританії, Швеції, Естонії, Швейцарії, Македонії... За сприяння польського інституту у Києві відбулися два концерти польської музики, на яких виконувалися твори видатних польських композиторів В.Лютославського, К.Пендерецького, З.Буярського, голови краківської спілки композиторів Є.Станкевича, ректора Краківської музичної академії М.Стаховського. Три останні були запрошені на фестиваль особисто і приїхали з Польщі разом з видатною віолончелісткою Доротою Імєловською, для якої сьогодні пишуть багато композиторів. Дорота після закінчення Краківської музичної академії вдосконалювала майстерність під керівництвом М.Садльо, М.Швальбе, Д.Шафрана, Б.Пергаменщикова, вона —лауреат багатьох міжнародних конкурсів. У Києві виконала присвячений їй твір Марека Стаховського «Tastar e canzone» та створений для неї «Per cello» Збігнєва Буярського. «Tastar e canzone» був написаний 1996 року під враженням виконання Дороти Імєловської та Марйолі Цєнявої, а «Per cello», написаний того ж року, мав на меті показати виняткові технічні можливості віолончелістки.
Постійно повторюваний ряд звуків — нотна присвята солістці; с, d, с (as) Do — re — ut — a — (as) — ці латинські звуки відповідають назвам нот до, ре, до, ля (ля-бемоль). Композитор тонко відчув особливість Дороти у трактуванні інструмента: виконуючи будь-яку музику, вона «проживає» кожну інтонацію, наповнює її змістом, що миттєво відбивається на обличчі — дивовижна, магнетична міміка! Віолончель артистка сприймає як засіб відтворення діалогу — насамперед між регістрами, між різноманітними тембрами. Особливу увагу приділяє солістка інтонаціям зітхання, які видобуває з підкресленим переживанням.
— Дорото, якій музиці ви віддаєте перевагу — класичній чи сучасній?
— У моєму репертуарі сучасна і класична музика посідають однакове місце. Я дуже ціную, що в Польщі мене як виконавицю композитори люблять і пишуть для мене. Адже найдорожче у людини — час. А ці люди присвячують мені частинку свого життя.
— Для вас пишуть різні композитори. Чи відчуваєте ви, що їхня музика — це ваш портрет, не лише як віолончелістки, а й як особистості, як людини з певним характером і темпераментом?
Дорота Імеловська: Звичайно. До того ж, я вважаю, що кожен твір — це певний матеріал для імпровізації, це не остаточний варіант і саме я маю право «завершити» твір своїм виконанням. Тому вже у музику, яка звучить, додаю саме те, що особисто в ній відчуваю.
— Панове Марек та Збігнєв, а ви як ставитеся до вільних інтерпретацій ваших творів, адже деякі композитори категорично проти «доповнень»?
Збігнєв Буярський: Дорота має слушність: нотний текст — то лише матеріал для імпровізації, адже якби це було не так, навіщо композитору знадобилися б різні виконавці? У різних виконавців один і той самий твір може звучати зовсім по-різному. Я, наприклад, навіть на репетиціях не буваю, коли твір виконується не вперше.
Марек Стаховський: У моєму житті було багато пропозицій написати твори для конкретних колективів — камерних чи симфонічних оркестрів або для солістів. Коли я пишу, для мене величезне значення мають виконавці, адже їхній стиль інтерпретування, їхні особистістні риси впливають на стиль і характер моєї музики. Звісно, я проти того, щоб у моїх творах змінювали висоту звуку, але щодо темпів, щодо агогіки — я навіть не дуже прискіпливий у позначках в партитурі — довіряю внутрішньому чуттю виконавців.
— Як ви оцінюєте сьогоднішнє виконання?
З.Б.: В дуеті з Доротою виступав ваш, український, піаніст Юрій Кот — багаторазовий лауреат міжнародних конкурсів, володар різних премій. Він геніальний. Яка легкість, яка пластичність, яке звуковидобування і вміння, покликання бути ансамблістом!
М.С.: Це найкраще виконання мого твору, хоча його уже багато разів інтерпретували видатні піаністи різних країн. Я дуже хочу забрати Юрія до Польщі, до Кракова.
— Дорото, чи багато було у вас репетицій з Юрієм, адже таке збігання темпів, динаміки, характерності — просто фантастичне. Чи річ не в кількості зустрічей, а в інтуїтивному відчуванні одне одного?
Д.І.: Саме так. У нас було всього дві репетиції — за один день пройшли першу половину програми, за другий — другу. Бачилися вперше. Але, як каже Юра, усміхаючись: «У такій справі кількість репетицій тільки шкодить. Головне в мистецтві — це раптовість, легкість, безпосередність». Власне, це можна назвати єдиним словом — натхнення.
— Як я розумію, українські виконавці справили сильне враження. А чи знають у Польщі українських композиторів, і кого з них ви можете назвати найпопулярнішим у своїй державі?
М.С.: Я дуже добре знаю українську музику і ціную її. На фестивалях у Польщі, зокрема в Кракові, звучить музика Б.Лятошинського, Є.Станковича, В.Сильвестрова, О.Козаренка, І.Щербакова, Грабовського. Але найбільше знають, як мені здається, музику Валентина Сильвестрова.
— Вам українська музика близька?
З.Б.: Звичайно, ми ж усі слов’яни, а тому розуміємо одне одного, навіть спілкуємося кожен своєю мовою, але порозумітися можемо з вами без перекладача, чи не так? Що стосується музики, спільне насамперед в емоційному плані. Слов’яни — дуже відкрита, пристрасна нація, що відбивається і на мистецьких творах.
— Ви вперше у Києві?
З.Б.: Так, і просто закохався у ваше місто з такою глибочезною історією і красою. Раніше, коли був Радянський Союз, ми спілкувалися з Союзом завдяки нашому фестивалю «Варшавська осінь». Але шлях пролягав досить конкретний: Москва—Варшава, а Україна залишалася осторонь, ніби за лаштунками... Дуже важливо те, що фестиваль є...
М.С.: ...і що Київ стає столицею, в якій зустрічаються митці з різних країн світу. Дуже приємно бачити тут тих композиторів, з якими колись познайомився на схожих фестивалях за кордоном. Нинішнього року на «Прем’єрах сезону» ми зустрілися зі шведським композитором Мікішем Марошом, який спеціально написав твір для цього фестивалю. А ми знайомі з Мікішем понад двадцять років. І несподівана зустріч в Києві — це чудово! Сподіваємося, що ці зустрічі для нас будуть не останніми, дуже хотілося б приїхати до Києва ще.