* * *
Запис 64-го року. «Що ви читаєте зараз?» — запитую Самуїла Яковича Маршака. — «Шекспіра», — відповідає. «Як, знову Шекспіра? Адже й того тижня я бачив, що ви Шекспіра читали». — «Ви помиляєтеся, — заперечив Маршак. — Шекспіра я читаю рідко. Ну, коли налаштовуюся на серйозну роботу. Або коли відпочиваю. Іноді зранку й обов’язково проти ночі, перед сном. Коли нездужається, добре почитати Шекспіра. І коли порівняно здоровий. Читаю Шекспіра в дорозі — у поїзді, у літаку. Читаю Шекспіра, коли один, подумки, а коли хто загляне в дім — уголос. От, власне, і все». — «І більше ніколи?» — «Ніколи. Ну якщо тільки хочеться щось почитати», — хитро примруживши око, відповідає Маршак.
* * *
Просто дивовижно, скільки розумних думок спадає на думку геть стороннім тобі людям.
* * *
Запис 80-го року. Нарис у журналі «Работница» про жінку, котра втратила на війні ногу. Закінчується він бадьоро: «Не важко працювати без ноги?» — «Як не важко? Важко! Але ж головне — цікаво».
* * *
Мій давній друг професор Ситковський казав: «Люди бувають хворі і дуже хворі». — «А яка різниця?» — «Хворі розуміють, що вони хворі, а «дуже» — ні».
* * *
Історія, почута в «Зоряному». 12 жовтня 64-го року було запущено космічний корабель «Восток» з екіпажем із трьох чоловік на чолі з Володимиром Комаровим. 14 жовтня Хрущов був знятий зі своїх посад. Того ж дня Комаров заявив (і це надрукувала «Правда»): «Готові виконати завдання будь-якого уряду!». Потім у звіті про політ ця фраза була замінена на «Готові виконати будь-яке завдання уряду!»
* * *
Вичитав у листах Чехова: «Кажуть: зрештою правда восторжествує, але це неправда».
* * *
Він був сильною, мужньою і принциповою людиною, умів жорстко сказати перукарю: «Не треба мені одеколону!»
* * *
Старий запис. Савелій Крамаров, артист, якого народ страшенно любив, повторював: «За що мене народ любить? Бо я виходжу на сцену — і він радіє, він бачить, що є на світі дурні ще дурніші за нього».
* * *
Сільське господарство наше можна порівняти з людиною тяжкої долі. Спочатку — декрет про землю. Потім — продрозкладка. Сталінська колективізація. За нею — голод. Потім — невтомна боротьба проти присадибних ділянок. То проти великої рогатої худоби, то проти дрібної птиці (курям на сміх). Все це можна висловити одним словом, безглуздим, але влучним — багаторічна закерованість сільським господарством. Змінювалися вожді, ватажки, візниці, але віжка з рук не випускалася.
* * *
Спостереження. У дворі діти впіймали мишеня і заходилися гратися з ним. Коли мишеня втомилося, вони посадили його в ящик із теплою підстилкою, поставили йому мисочку з молоком. Мишеня спочатку насупилося, але незабаром призвичаїлося і стало їсти. Наївшись, уткнулося в куток і заснуло. Дітлахи доглядали за ним і були щасливі. Ввечері у двір вийшла жінка. Сіла на лавку, покурила. Зазирнула в ящик і сказала ласкаво: «Яке маленьке... Не мучте його, віддайте кішці».
* * *
Запис 97-го року. Культурні зв’язки міцніють — естонські кінематографісти показали в київському Будинку кіно свою нову картину «Є така партія!». Що тільки не витворяв на екрані Ленін! Влучно кидав у Надію Костянтинівну чорнильницю, постійно влаштовував п’яний дебош, багато разів мочився на вулицях Європи, стукав по чужих головах балалайкою, кидав Троцькому в щі пацюка, тарганів, мух й іншу погань і, головне, цілком натурально займався любов’ю з Інесою Арманд, вносячи таким чином в історичну фразу «Верхи не можуть — низи не хочуть» абсолютно новий зміст... Чи не занадто?
* * *
Молода журналістка пише про естрадних зірок і часто кидає фразочки: «Кобзон любить залишати шкарпетки посеред кімнати», «Пєнкін жахливо хропе», «Маша Распутіна не піднімає стільчак у туалеті».
* * *
Безсмертний постулат Біблії «Не сотвори собі кумира!» означає, між іншим, і «не створи собі антикумира», тобто ворога всененависного. Коли одна людина стає смертельним ворогом іншій людині, це — оглушлива дурість, не більше того. Смертельний ворог у всіх один — сама наша недовговічна природа. Не хвилюйтеся, вона нікого не пощадить, нікого не пропустить. Вона вб’є всіх наших ворогів, тому зовсім не обов’язково нам самим бруднити руки...
* * *
Впіймав себе на думці, що вже не такий молодий, щоб сперечатися з дурнями.