Відсвяткувавши минулого року десятирічний ювілей, організатори форуму видавців вирішили «почати все спочатку». І незважаючи на те, що «млинець» був, як завжди, з грудочками, цьогорічний, одинадцятий, форум можна охарактеризувати рядком радянської пісеньки «Все вище, і вище, і вище»: 718 учасників, понад 1500 акредитованих гостей, майже 400 акредитованих журналістів. Палац мистецтв, традиційний майданчик форуму, буквально «тріщав по швах». Вже всім очевидно, що подальший розвиток львівського форуму впирається не стільки у проблеми з українським книговиданням, скільки у банальну нестачу виставкових площ.
Українські видавці, як звикле, «підтягли» свої найкращі видання «під форум». Пакунки щойно з друкарні розпаковувалися просто на презентаціях, і багато авторів бачили свої книжки вперше разом із читачами. Попри ажіотаж навколо візиту Пауло Коельо (який, безперечно, можна вважати суперуспішним PR-проривом), «гурмани від літератури» залишилися задоволеними: цьогорічний форум запропонував безліч акцій (загалом програма налічувала більше 160 заходів). Чи не вперше настільки потужні презентаційні програми запропонували наші сусіди — Польща і Росія. Тож до Львова приїхали справжні зірки сучасної літературної сцени з обох боків українського кордону. Загалом виявилося, що цьогорічний форум мав три робочі мови — українську, російську і польську. Серед поляків приїхали: «зірка першої величини» Анджей Стасюк, одна із найвідоміших сучасних польських романісток Ольга Токарчук, автори-«бестселери» Кшиштоф Варга і Томаш Пьонтек, авторитетний «гуру» польської поезії Богдан Задура та багато інших. Приємно, що багато польських авторів йшли «в комплекті» зі щойно виданими в Україні перекладами. Поетичний фестиваль «Скрипти» об’єднав близько двох десятків українських і польських поетів. Польські презентації відбувалися за участі українських авторів, які шляхетно виконували роль ведучих презентації і допомагали у читанні перекладів. Росіяни пішли іншим шляхом: влаштували імпровізовані літературні спаринги. На «рингу» змагалися з українського боку Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Любко Дереш, Маріанна Кіяновська та Юрій Іздрик, з російського боку, відповідно, Сергій Ґандлєвський, Максим Амєлін, Ксенія Букша, Марія Степанова і Лев Рубінштейн. «Бійцівська» концепція, як і постаті «боксерів», викликали величезний ажіотаж: під час спарингу Іздрика і Рубінштейна, який відбувався в крихітному львівському дворику, перелякані мешканці будинку викликали наряд міліції, благаючи позбавити їх від орди шанувальників поезії (особливо активні пробралися навіть на дахи та балкони). Цьогорічний форум відзначився ще одним нововведенням, яке викликало багато суперечок: відміна номінацій у конкурсі «Книжка року». Тобто умовних категорій, серед яких обиралися книжки-переможці, було три: навчальна книга, наукова і фахова книга, і третя категорія — найбільш невизначена, яку можна умовно назвати «всі інші книжки». Складів журі, відповідно, теж було три: своє на кожну номінацію. Результат — двадцять одна книжка-переможець і Ґран-прі, яке присудили книзі Миколи Воробйова «Слуга півонії» (видавничий центр «Просвіта»). Переможці отримали традиційні шкіряні грамоти-відзнаки і заповітного символічного равлика.
Ірина Кучма, менеджерка програми «Соціальний капітал і академічні публікації» Міжнародного фонду «Відродження» (Київ):
— Помітно зріс професійний вимір книжкового форуму: зникли стенди з поштівками, зошитами чи благенькими підручниками; очевиднішою стала прірва між видавцями, які представляють нові видання (наприклад, видавництво «Факт» навіть підготувало каталог «Від Форуму до Форуму. Новинки 2003—2004 років»), та «динозаврами», які спромоглися впхати в обмежений експозиційний простір видання початку дев’яностих й досі не помічають різниці між книжковою виставкою-ярмарком і базарною яткою. Абсолютним експозиційним взірцем став Національний стенд Польщі від Інституту Книжки. Виразнішає літературний акцент Форуму у нових книжках та читаннях (польсько-український поетичний фестиваль «Скрипти», цикл літературних читань «П’ять раундів літератури: Росія—Україна» — обидва з найрепрезентативнішими для своїх країн учасниками і шаленою відвідуваністю слухачів). Натомість збіднів, сподіваюся ненадовго, вимір науковий разом із асортиментом фахових академічних видань. Сподіваюся, організатори Форуму видавців наступного року таки розведуть у часі книжкові презентації для однієї цільової авдиторії, експерти конкурсу «Книга Форуму» більше не лякатимуть нас своїм баченням фаворитів року, а Пауло Коельо цікавитиметься державною мовою країни, у якій гостює. Навіть якщо це така держава, як Україна.
Уршуля ПодраЗа, Інститут книжки (Краків):
Цей ярмарок відрізняється від тих, які відбуваються в Польщі, і також від закордонних ярмарків. Мені здається, що тутешній ярмарок спрямований більше на продаж книжок насамперед, а, наприклад, торгів авторськими правами тут немає, немає зустрічей між видавцями. Тут велика різноманітність представлених книжок, є що купити. Але чого ще бракує Форуму — необхідно більше подбати про естетику, стенди мають приваблювати не лише книжками, а й своїм виглядом, способом презентації. Я розумію, що це перші роки і Форум ще розвивається, але треба дивитися, як це відбувається на закордонних ярмарках. Імпонує те, як багато приходить людей, тут величезні черги.
Олександр Бойченко, есеїст, літературознавець, один із учасників цьогорічного журі Форуму видавців (Чернівці):
— Очевидно, що Форум — це найкращий в Україні ярмарок, він, власне, не має з ким конкурувати, бо всі інші просто убого на його тлі виглядають. Єдина претензія, не знаю навіть більше до кого — до оргкомітету чи до самих учасників, які невчасно подаються, але сукупно це дає те, що кілька годин підряд може не бути актуально-резонансних презентацій, а потім на одну годину понаскладають всі. Треба враховувати публіку і розводити в часі презентації для однієї аудиторії. Що ж до цього річного нагородження «Книжки року», то у виборі книги-переможця ми орієнтувалися на ті критерії, які нам були поставлені: зміст, актуальність, поліграфія. Але дотриматися всього цього реально виявилося неможливо. Якщо текст аж такий добрий, то могли трохи прикрити очі на поліграфію, або може навпаки, десь вигравала геніальна поліграфія. З другого боку, я не знаю, як правильно оцінюється поліграфія. Коли тримаєш книжку тридцять секунд у руках, зрозуміти, що краще, що гірше, неспеціалісту неможливо. Я б такі речі розводив: нехай спеціалісти з текстів оцінюють тексти, а спеціалісти з поліграфії оцінювали поліграфію і якось потім усе це зводити. Крім того, без номінацій працювати важко — все одно доводилося самим собі якось орієнтуватися на те, щоб були і з одних «умовних» номінацій представники, і з інших.
Андрій Мокроусов, відповідальний редактор видавництва «Критика» (Київ):
— Аж надто вже щільно все, аж надто хаотично. З одного боку, це плюс, бо форум розширюється, з другого боку, по п’ять одночасних презентацій перетворюють усі ці презентації на абсурдний захід. Крім того, в паралель ставилися здебільшого презентації, призначені для однієї і тієї ж аудиторії. Альтернатива цьому — якась самоорганізація видавців, тобто видавці одного штибу між собою якось координують свої презентації і не дозволяють оргкомітету нікуди нічого переміщати. Щодо нагород, нарікати нам ніби не випадає, але я дуже погано розумію, як може бути дві номінації — навчальна і наукова книга, а, окрім них, узагалі без номінацій. Це нагадує якусь китайську класифікацію за Борхесом. Я дотепер не розумію статус нагороди нашого Свідзінського. Щодо Гран-прі — безперечно, таких поетів, як Воробйов, треба нагороджувати, але для цього потрібні авторські літературні премії, а не видавничі. Це дуже двозначна ситуація і для поета, і для видавництва: не вийшла б ця книжка, то поет би не отримав головну нагороду; водночас кажуть, що саме поет отримав головну нагороду, а видавництво тут нібито ні до чого. І ще одне: я не певен, що ці премії, авторські і видавничі, має видавати одна і та сама інституція. Гадаю, літературних, авторських премій має бути дуже багато, і вони мусять бути дуже різноманітними за джерелами, за принципами, за складом журі, способом оцінювання і так далі. Що їх більше — то ліпше, і в кожному разі, премія має набути або величезного авторитету громадськості, або мати серйозний фінансовий складник. Інакше — це не премія, а PR для організації, яка дає цю премію.
Моніка Шнайдерман, директор видавництва «Чарне» (Воловець, Польща):
— Досить важко порівнювати цей ярмарок з іншими ярмарками за межами України, бо як відрізняються ці країни, так відрізняються і ярмарки. Польські ярмарки набагато більші. Порівняно з ними Львівський форум є більш камерним. Мені особисто це подобається, бо не мушу багато ходити і можу одразу знайти те, що мене цікавить. Я приїжджаю на український ярмарок не для того, аби знайти німецьку книжку, а для того, щоб знайти українську книжку. Це відповідає і пріоритетам нашого видавництва, бо тут я можу побачити, чим цікавиться молода сучасна українська література.
Олександр Гаврілов, головний редактор тижневика «Книжное обозрение» (Москва):
— У мене є відчуття, що Форум у напрочуд гарній формі, що потенціал у нього величезний, що головна проблема Форуму — це простір, оскільки йому нікуди далі розвиватися, а головне, що Форум — це справжній вияв культурної сутності Львова. Львів — це живе перехрестя культур: тут поляки, тут росіяни, тут українці, тут ось-ось уже будуть німці, угорці, словаки, чехи... Це чудова передумова для того, щоб Форум став одним із великих міжнародних ярмарків. У Східній Європі відчутно не вистачає таких центрів об’єднання, і мені здається, що Львів — одна з кращих точок для культурного діалогу між країнами Східної Європи. Найважливіше завдання ярмарку — дати можливість побачити, що взагалі існує, для того, щоб потім серйозно працювати, аналізувати ринок, кредитну історію книги та купувати щось, а купити власне права в сьогоднішньому світі — вже не проблема. Проблема — обрати, що ти хочеш купити, а саме для цього Львівський форум підходить якнайкраще. Мені цілком очевидно, що німці та поляки якщо ще не купили Жадана, то мають купити, адже на Форумі його показували з кожного віконця. Ось так приблизно це й має робитися. Мені здається, що Форум вдався до небезпечного експерименту, збільшуючи кількісний склад журі. Для того, щоб нагородження було результативним, склад журі має бути безсумнівним. Нехай це буде небагато людей, зате їхнє слово має бути непорушним. Це можуть бути різні люди — суспільні діячі, аж до популярних акторів, якщо тільки вони можуть книжки читати. Це мають бути беззаперечні моральні авторитети, і ці люди повинні виявляти максимальний смак: «Ось ця книга нам подобається». Ніякого іншого механізму премії не існує. Мені здається, чим менше форум просуватиметься у бік демократизму, тим ціннішою залишатиметься нагорода. Чим більше просуватиметься у бік принципу «кожній свашці по ковбасці» — тим більше падатиме моральний авторитет нагороди.
Олександр Красовицький, директор видавництва «Фоліо» (Харків):
— Я вважаю, що форум — найзначніший і найстабільніший захід такого типу в Україні. Справа тут не лише в чудовій організації, хоча це дуже важливо, а й у ставленні львів’ян до цієї події, адже форум відіграє дуже важливу роль у житті міста. Тому кулуарні розмови про перенос форуму до Києва абсолютно неправомірні, він тісно пов’язаний зі Львовом. З іншого боку, після запровадження у нас пільг для книговидання очевидна активізація в Україні видавничої діяльності, що зумовлює ще більший приток учасників, і форуму неминуче знадобиться другий майданчик — як це сталося з Книжковим ярмарком у Москві. Першим пріоритетом нашої поїздки на цьогорічний форум була програма творчих зустрічей наших авторів із читачами. Це свого роду експеримент, такої масштабної і багатогранної програми ми ще не влаштовували. Експеримент цілком виправдав себе, зустрічі викликали великий інтерес. Ніде правди діти, цей інтерес стимулював продаж книг на форумі, і багато книг були розпродані до останньої — автори серії «Графіті», Пьонтек, останні книги Куркова та Покальчука, і ми впевнені, що ефект цей не короткочасний, що він слугує індикатором читацького інтересу в цілому. Загалом ми побачили, що на нашому ринку справжній голод щодо якісної літератури українською мовою: і сучасної, і класичної, як перекладної, так і власної.