На днях Софія Ротару відзначатиме ювілей. В ЗМІ вже багато повідомлень про важливі персони, які збираються привітати уславлену співачку. Але є в житті і творчості Софії Михайлівни одна постать, яка стала знаковою на її шляху. Це Володимир Івасюк. Його пісні мають не просто особливе, а вирішальне значення для репертуару Ротару. Власне, з його піснями вона й вийшла на велику естраду. З перспективи часу можна сказати, що ніхто з композиторів так не відчув душу співачки, як відчув її Івасюк. «У долі своя весна», «Два перстені», «Водограй», «Червона рута», «Пісня буде поміж нас», «Тільки раз цвіте любов» — ці композиції і досі хвилюють слухача. Хоча, на жаль, і не часто звучать у сучасному репертуарі Софії Михайлівни.
«Піди і скажи їй по-молдавськи...»
22 серпня 1974 року. Міжнародний фестиваль пісні у Сопоті. Славетна Лісна опера. Зодягнена у буковинський народний стрій, на сцену виходить молода українська співачка Софія Ротару. Оркестр Лодзинського радіо і телебачення чудово акомпанує, а сама співачка виглядає ефектно і співає «Водограй» Володимира Івасюка. Закінчується пісня, і у величезному залі довго не змовкають оплески багатонаціональної публіки. Через місяць польський журнал «Приязнь» присвятить композитору і виконавиці розлогу статтю, в якій назве їх «двоє популярних». Тоді ж Івасюк зізнається кореспондентові журналу: «Коли напишу пісню, то Софія завжди виконає її так, як я задумав, як треба її виконувати».
Тандем Івасюк — Ротару і справді унікальний. Неповторний. «Я не знаю, як склалася б моя творча доля, якби я не зустріла Володимира Івасюка», — зізналася якось співачка.
Івасюк неодноразово був відвертим: «Коли робота над піснею завершена, постає питання про її виконання. Але буває так, що з самого початку ти вже знаєш, до кого звернешся після написання пісні. Так у мене бувало багато разів із Софією Ротару. Мене просто вражають її незвичайні музичні здібності».
А почалося все ще наприкінці шістдесятих років минулого століття. Саме тоді, у 1968 році, 19-річний Івасюк уперше почув Софію — на одному з концертів у Чернівецькому драмтеатрі імені Ольги Кобилянської. На той час вона працювала викладачем Чернівецького культосвітнього училища і виступала на концертах, переважно присвячених визначним історико-революційним датам. Того дня Володимир сидів у драмтеатрі разом із батьком, письменником Михайлом Івасюком, та відомим молдавським поетом Василем Левицьким. А Ротару виконувала пісню «Степом, степом». І від її неперевершеного виступу зал просто не дихав. У книжці «Монолог перед обличчям сина» Михайло Івасюк докладно описав цей епізод:
«Коли пісня затихає, Володя нахиляється до мене з палаючим від збудження обличчям і мовить упівголоса:
— Такої інтерпретації я ще не чув! Просто забуваю про мелодію і слова, бачу тільки душу Софії Ротару, таку ж загадкову, збентежену й прекрасну, як і ця пісня.
— Я теж уперше слухаю цю дівчину. Про неї говорять гарні речі.
Усміхаючись, мовить:
— Піди й скажи їй по-молдавськи, що вона може стати славною співачкою.
Василь Левицький чує усю нашу розмову й кидає Володі з лукавинкою в очах:
— Вона добре знає українську і російську мови. Краще буде, як ти сам підійдеш до неї, Володю. Розглянеш і її вроду...»
Батько не пригадує, чи син таки підійшов тоді до Софії. Однак творча співпраця Івасюка і Ротару — кращого композитора України і кращої співачки України, як їх хтось потім назвав, — розпочалася не одразу після цієї події, а пізніше — через кілька років. Річ у тому, що сама Софія Михайлівна вважала себе аматоркою, виконавицею молдавських пісень. Аби зрозуміти, яку роль у житті дівчини відігравала саме народна пісня, варто пригадати кілька моментів із біографії Софії Ротару.
Героїня Ротару була закохана у донецького шахтаря
Софія Ротару |
— Наш тато, Михайло Федорович, дуже гарно співав, знав багато молдавських народних пісень, — розповідає Лідія Ротару-Хлябич, одна з молодших сестер співачки, колишня солістка ВІА «Черемош». — А багато народних пісень, як молдавських, так і російських, нас із Сонею навчила найстарша сестра Зіна. У дитинстві Зіна осліпла, але вона дуже гарно співала, мала надзвичайний слух. Цілими днями сиділа біля радіо і запам’ятовувала все на слух. Потім вчила тих пісень нас, і вечорами ми втрьох співали. Тому зрозуміло, що ми виросли на народних творах.
Народні пісні Софія Ротару співала і в школі. А коли у 1962 році вона перемогла у районному конкурсі художньої самодіяльності, земляки назвали її буковинським соловейком. Через рік — перемога на обласному огляді художньої самодіяльності, а в 1964-му — і на республіканському фестивалі народних талантів. У 1968 році дівчина отримала золоту медаль на Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Софії (Болгарія), де блискуче виконала українську народну пісню «На камені стою» та молдавську «Чобенаш».
Крім баяна, скрипки та цимбалів, Софія не уявляла жодних інших інструментів для акомпанементу. Тому не дивно, що коли Анатолій Євдокименко запропонував їй стати солісткою ЕМО (Естрадного молодіжного оркестру Чернівецького університету), де він був трубачем, вона спочатку вагалася. І навіть коли нарешті піддалася на вмовляння Анатолія, то спочатку для Ротару підбирали українські та молдавські народні пісні. Пісню Броневицького «Мама» вона заспівала з ЕМО не одразу.
В одному зі своїх інтерв’ю, у 1979 році, співачка розповідала:
«Я вихована на народних піснях, у них — мій корінь. А тут раптом потягнуло на естраду. Я боялася, три роки чогось чекала. І ось він з’явився, мій композитор Володимир Івасюк із «Червоною рутою». У своїх естрадних піснях він зберіг народний колорит... І тоді я наважилася, у піснях Івасюка, здається, я знайшла себе, свою інтонацію».
Твори Івасюка стали основою першого репертуару Софії Ротару. «Червона рута», «Водограй», «Два перстені», «У долі своя весна», «Залишені квіти», «Пісня буде поміж нас», «Тільки раз цвіте любов», «Я — твоє крило», «Кленовий вогонь», «Балада про мальви». Чимало цих творів — складні для виконання. Не кожному вокалісту вони під силу. Тому не дивно, що сучасні співаки нечасто зважуються заспівати, скажімо, ті-таки «Кленовий вогонь» чи «Баладу про мальви».
— Активна творча співпраця з Івасюком у Ротару розпочалася в 1971 році, одразу після зйомок музичного фільму «Червона рута», — розповідає засновник «Смерічки», друг Володимира Івасюка, народний артист України Левко Дутківський. — Софія була запрошена на головну роль — карпатської дівчини Оксани. А її коханого — донецького шахтаря — грав соліст «Смерічки» Василь Зінкевич. У фільмі Соня виконувала три пісні — «Намалюй мені ніч» Скорика, мою «У Карпатах ходить осінь». Спеціально для неї поет Роман Кудлик написав український текст відомої італійської пісні «Сизокрилий птах». Володя Івасюк також був на зйомках. Був якраз серпень. І ми всі дружньо, після закінчення роботи, святкували день народження Софії та моєї дружини Алли — художника-модельєра, автора перших сценічних костюмів Софії Ротару. Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Софія Ротару з Анатолієм Євдокименком — ми тоді були молодими і не думали про славу. Композитор Івасюк і співачка Ротару — це справді той момент, коли зустрічаються двоє професіоналів. Адже якщо є хороший і талановитий співак, то й композитор біля нього «звучить». На запрошення Володі я був у Києві на записі платівки Софії Ротару з піснями Івасюка. Соня надзвичайно вимоглива до роботи у студії. Зрештою, вона дуже вимоглива до себе як до співачки.
«Не можу співати все підряд...»
Одразу після зйомок у фільмі Софія Ротару почала працювати при Чернівецькій обласній філармонії. Акомпанував їй новостворений ансамбль «Червона рута», яким керував чоловік співачки Анатолій Євдокименко. Починаються концерти і гастролі. Популярність співачки підштовхнула режисера Віктора Стороженка у 1975 році зняти музичний фільм «Пісня завжди з нами», повністю присвячений Ротару.
Кінострічку знімали у горах, на Путильщині. Серед багатьох пісень, які виконувала співачка, шість було Володимира Івасюка. А вже невдовзі артистка записала свою знамениту платівку — «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару». Власне, пісні Івасюка є на багатьох платівках і дисках Ротару. Варто відзначити, що за два роки до трагічної смерті композитора, у 1977 році, співачка матиме у Сопоті ще один тріумф — перше місце з піснею Володимира Івасюка на слова Юрія Рибчинського «У долі своя весна».
Вже після смерті композитора Ротару співала пісні різних композиторів — від Євгена Мартинова і Володимира Матецького до Руслана Квінти. Але Софія Михайлівна, на жаль, так і не знайшла «другого Івасюка» — композитора, який створив би для неї україномовний репертуар. Своєї вимогливості й перебірливості до власного репертуару вона не приховує: «Слухач вимагає гарної пісні. Він її і прийме, і зрозуміє. Треба шукати!.. Я, скажімо, не можу співати все підряд. Дуже вдячна багатьом композиторам за творчу дружбу, а Володимиру Івасюку — особливо. Він так багато довірив мені...»