Події, що відбувалися в країні останнім часом, сколихнули український народ, викликавши давно небачений сплеск народної творчості. Який слід це залишає в мові, як і чому з’являються нові слова або їхні нові значення, а також словотвори, народження яких ми спостерігаємо за трохи більше як тринадцять років незалежності, а особливо — в останні тижні — про це розмова із співробітниками відділу соціолінгвістики Інституту української мови НАНУ на чолі із завідуючою відділом Лесею Ставицькою.
Віталій Радчук:
— Чому в мові взагалі з’являються нові слова і чому вони не з’являються? Як сказав поет, «нове життя нового прагне слова». На мою думку, є таке поняття як сила мови до розвитку. Якщо мова не придушується, якщо вона справді незалежна і вільна, якщо люди, які говорять цією мовою, вільні, то вони творять нові слова. А якщо не вільні, то вони їх творити не можуть.
Леся Ставицька:
— Події, які відбуваються в країні, безперечно, залишають свій слід і в мові. Так було завжди. Чорнобиль дав цілу низку фразеології — «реактор», «духовний Чорнобиль»... Це слово не тільки набуло нового значення — катастрофа, але й перейшло з власної назви в загальну і стало метафорою. Перебудова також залишила свій слід. При голодуванні студентів в 90-х роках мала місце творчість мас, і це відбилося в мові, так само як і масові мітинги недовіри Президентові Кучмі. Події, на які реагує народ, журналісти, — все це відбивається у текстах і мові. Спостерігається розвиток семантики слів. Наприклад, слово «застій» раніше взагалі не мало суспільно-політичного забарвлення. Так само як і слово «стагнація» не було політичним терміном і синонімом слова «застій», яким стало сьогодні. В епоху кінця 1980— початку 1990-х років із терміну будівельників в загальновживане перейшло слово «довгобуд» — «політичний довгобуд» (те, що відбувається дуже повільно).
Олексій Зарецький:
— У роки перебудови взагалі була надзвичайно сильна хвиля творення нових слів, переосмислення старих. Головним джерелом новотворів тоді була московська преса. Те ж саме відбувається і нині, з тією різницею, що наша історія сьогодні робиться в Києві, і якісь мовні, етнокультурні явища — це вже творчість українська.
Леся Ставицька:
— Скажімо, на хвилі проблеми з Тузлою від власної назви утворилося дієслово «тузлити» і фразеологічний вислів «ну його в Тузлу». Актуальна реалія, яка включає емоціогенний фактор, змушує, насамперед журналістів, дати влучну назву, можливо, не стільки логічну, стандартну, скільки таку, яка б привернула увагу читача. Наприклад, «донецькування України» — чудовий новотвір, який відображає певне суспільно-політичне явище (міграцію донецьких політиків). Є слово «цькувати» і є «Донецьк». Підтекст закладений у назві. Якщо говорити про національну специфіку, то відбувається реалізація й актуалізація внутрішньої мовної форми. Таким чином мова розвивається.
Олексій Зарецький:
— А «ДТ», наприклад, вже протягом кількох років використовує неологізм «дони» в значенні «впливові представники донецької олігархічної групи».
Леся Ставицька:
— Все це ми, лінгвісти, намагаємося схопити і проаналізувати. Взагалі, якщо говорити про аспект взаємодії мови і політики, то в такі моменти мова починає активно жити. Вибухові явища, підвищення соціальної активності максимально її мобілізують, витискаючи всі соки, — старе читається по-новому, з’являється нова фразеологія. Слова, які раніше були нейтральними, набувають нових значень. Скажімо, оранжевий колір, якому політичні конотації сьогодні дають нове дихання. Можливо, колись в словнику оранжевий буде зафіксовано як історизм — оранжева революція. Можна спрогнозувати, що з’явиться субстантивована форма множини — оранжеві. І коли це слово увійде в практику, будуть літературні тексти, як приклади.
Вже можна говорити про нові значення слів «карусель», «донецькі». Нові конотації з’явилися й у слова «професор».
Я б сказала, що мовне життя молоді зараз відбувається у двох площинах — це культура мас-медіа, журналістські дискурси, словники неофразеології і культура народу, низьких (розмовних і сленгових) форм.
— Слово «майдан» звучить останніми тижнями дуже часто. Мені здається, що воно набуло ще якихось нових смислів, значень.
Леся Ставицька:
— Це значення ситуативне. Щось визначальне за цим словом в українській лінгвокультурі йшло ще від Тичининого «На майдані коло церкви революція іде». Але у мовленні молоді («пішли на Майдан») воно набуває духу веселощів, розваг, спілкування, зборів. Це одна конотація. А сьогодні там відбувається оранжева революція. І коли ми з колегами розмовляли на цю тему, то прийшли до думки, що його вже можна перейменувати на Майдан Свободи. «Незалежність» — це дуже офіційно, протокольно. За своєю семантикою, звучанням це слово наче передбачає якусь «залежність». Але ми вже пройшли той період, усвідомивши свою волю, свободу. Сьогодні на вулиці вже інше покоління, яке інакше мислить.
На рівні значення відбулася трансформація і слова «свобода». У застійні, брежнівські часи редактори його викреслювали, де тільки можна, замінюючи словом «воля». Оскільки слово «свобода» передбачає конституційну свободу, свободу слова, свободу друку, то його просто боялися. Зараз воно відроджується. За своїм звучанням, за конотативним ореолом, який стоїть над ним, воно якраз відбиває оцей дух. Я пройшлася наметовим містечком, і слово «воля» побачила тільки один раз. Там панує «свобода».
Взагалі в нормальному середовищі, в нормальному житті політична фразеологія для пересічної людини не є актуальною. Я, наприклад, ніколи не могла собі уявити, що почую в автобусі вираз «політична нація». А сьогодні політична фразеологія стає популярною — громадянська непокора, корумпованість, кримінальне минуле, рівні можливості для кандидатів, підрахунок голосів, правова база, режим, гарант… Все це — життя мови. Із пасиву в актив.
Зате поволі зникає слово «народ», публіцистика і пафос якого себе девальвували, — це щось звичне, чим можна маніпулювати. Слово «народ» сьогодні частіше вживають консервативні політики. А от слово «нація» раніше не вживалося. І саме в ньому, на мою думку, міститься національна ідея.
Є культура верхів — журналісти, масс-медіа, політики певного розливу. І є культура площі, карнавалу. Зараз ми є свідками культури карнавалу, коли фізичний низ — обсценна лексика, жаргон, лайка — вихлюпнувся саме в українському варіанті. Народ вийшов на площу, бажаючи звільнитися від якоїсь напруги. В періоди духовних катаклізмів мовні процеси надзвичайно інтенсифікуються. Слово потрібне, щоб переконати, щоб вдарити ним.
Так, останнім часом дуже популярною стала зоологічна лексика, зооморфні метафори. Вони дуже продуктивні і зараз виявляють свою життєву активність, виникаючи у різних політиків. Приміром, слово «козли», яке вжив Янукович. І одразу пішло рефреном — «ми не бидло, ми не козли, ми — України доньки і сини». Такий діалог, своєрідний пінг-понг, відбувається постійно.
У ці дні ми спостерігаємо друге життя слова. Номінації оранжевого кольору пішли по двох напрямках. Помаранчевий сприймається вже тільки позитивно: помаранчева революція, помаранчеве весілля. А оранжевий — негативно. Кучма каже, що оранжевий — це не український колір. Лужков заявляє, що оранжевий — це «апельсиновый подкормленный шабаш». Помаранчевий означає те саме, що й оранжевий, але недоброзичливці використовують саме останній.
Експресивні новотвори, мабуть, з’являтьcя трохи пізніше, коли журналісти і письменники почнуть осмислювати все те, що зараз відбувається.
Я б сказала, що те, що звучить на майдані, — це лексикон революції. Такий підйом національного духу передусім відроджує в людях українськість, дістаючи із мовної свідомості людини (скажімо, етнічного українця) слова, які не збігаються за звучанням з російськими (їх близько 40%). Наприклад, «ганьба», «геть», «так», «помаранчевий», «тому що», «згвалтувати», «брутальність» (влади), нас «не подолати», «не спинити». Цих слів немає в російській мові. Вони перекладаються, але мають зовсім інше звучання. І таким чином вимальовується образ саме української революції. Наприклад, на мітингах на підтримку Януковича в Донецьку нема жодного новотвору. Вони просто скандували: «Я-ну-ко-вич!». Жодного слогану для них не придумали, та й вони самі до цього не дійшли.
Віталій Радчук:
— Взагалі піднесення людської гідності підносить гідність національну. І зверніть увагу, що Майдан розмовляє українською мовою. Це не тому, що приїхали галичани.
— Чи якось фіксуються новотвори і слова, які набули нових значень? Можливо, в словниках?
Леся Ставицька:
— Звичайно, словник нових слів і значень мусив би видаватися. На жаль, українська лексикографія на загал мляво реагує на такі речі. Але в Інституті української мови є картотека, в якій ці слова представлені і можуть бути використані в лексикографічній практиці. Про ці слова пишуть статті, видаються додатки до дисертацій, тобто вони фіксуються. А їхню життєздатність показує життя. Аби слово потрапило в літературну мову, потрібен дуже довгий проміжок часу. Але життя зараз настільки динамічне, інтенсивне і цікаве...
Щодо словників, то вони зазвичай відстають від життя, бо процес збирання матеріалів та їх видання довгий. Але минулого року, скажімо, побачив світ словник жаргонної лексики української мови, де, зокрема, відображений і політичний сленг — розмовна номінація політичних осіб, політичних процесів. Ми ці явища відстежуємо й аналізуємо.
Співробітники відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології ім.М.Рильского НАНУ — Інна Головаха та Олеся Брицина, — які досліджують міський фольклор, вважають, що в умовах політичних і соціальних змін в будь-якому суспільстві завжди активізується фольклорне середовище, з’являються нові тексти:
— Скажімо, досить популярним нині є такий жанр, як чутки та плітки, що нерідко переростають у легенди. З’явилося безліч так званих народних поем, віршів. На стінах міста побільшало графіті (переважно таггі — вирази у словесній формі, написані від руки олівцем або ручкою, без малюнків) на політичні сюжети, що взагалі-то ніколи не було типовим для Києва.
Дуже популярний останніми тижнями анекдот як найпоширеніший і наймобільніший жанр. Він існує переважно у двох формах. Перша — це коли в старий, традиційний сюжет вставляються нові імена й події. Наприклад: «Янукович приходить до перукарні, сідає в крісло, а перукар йому й каже: «Ющенко — президент». Під час стрижки він повторює цю фразу кілька разів. Зрештою Янукович запитує: «Чому ви мені це весь час кажете?» — «Тому що коли я вам це кажу, ваше волосся стає дибки. І так мені його легше стригти».
Друга форма — це анекдоти, що виникають як реакція на певну політичну подію. Їх у ці дні з’явилося дуже багато: «Жінка повертається з базару з повними торбами, перед нею — білборд Януковича. Вона підводить голову і каже: «Ой, а яйця й забула купити».
З’явилася й активізувалася форма, якій навіть важко дати назву, можна сказати — це римовані гасла, які чимось скидаються на дитячі дражнилки, а чимось — весільні переспіви («передирки»), коли сторони нареченого та нареченої дражнять одна одну. Ця форма нагадує також гасла, які вигукують на футбольних матчах. Ідея полягає в тому, що одна людина голосно викрикує слова, а натовп її підтримує або ж відповідає чимось новим.