«Володимир Крайнєв запрошує...» — крапки, які завершують фразу, залишають відчуття недомовленості. В уяві постає якась доброзичлива, гостинна людина, що широким жестом руки запрошує зайти «на вогник». У її затишній домівці кипить самовар, стіл вгинається від частувань, а господарі давно чекають гостей...
На цьому місці казка закінчується і перетворюється на банальну, таку звичну для нас приказку «про те, куди пішли гроші». Незадовго до свого відкриття VI міжнародний фестиваль «Володимир Крайнєв запрошує...» опинився під загрозою зриву, причиною якого стала дірка у фінансуванні. Скандал, що виник навколо матеріального забезпечення фестивалю, оголив актуальну проблему у стилі тургенєвських батьків і дітей — стосунки чиновництва та представників високої культури. Однак свято відбулося, подарувавши нам дев’ять днів абсолютного музичного захоплення.
Офіційна версія, озвучена на прес-конференції, нагадує анекдотичну ситуацію із мнимим поручиком Кіже. Через бюрократичну помилку фестиваль під назвою «Володимир Крайнєв запрошує...» і його підзаголовок «Парад піаністів планети» розглядалися як два різних фестивалі, що й спричинило «плутанину» із грошима. «На Русі є дві біди: дурні і погані дороги» — напевно, М.Гоголь забув згадати чиновників.
Усе вищевикладене спровокувало позицію інспіраторів фесту: якщо вже пообіцяли, то зробимо, але ніяких люб’язностей не чекайте. Можливо, саме цим пояснюється відсутність прес-конференції і вступної частини. А вистачило б елементарної фрази у дусі «Ми починаємо КВН» і присутності винуватця події. По ходу (напевно, музика творить дива) атмосфера змінювалася. В останній день відбулася і прес-конференція, на якій розвіялися сумніви щодо подальшої долі фестивалю: обіцяно підтримку Яна Табачника та Віктора Пінчука — і очікується наступний фестиваль, знаменний ще й тим, що маестро виповнюється 60 років.
Що ж, як мовиться, і вовки ситі, і вівці цілі. Зрештою, скандал зробив додаткову рекламу фесту і привернув увагу мас-медіа. Але не забуватимемо, що фестиваль — це свято, і головне в ньому — не кількість виділених грошей, а радість і виправдані сподівання слухачів. Про останні яскраво свідчать щовечірні аншлаги, яким не зашкодила навіть негода.
Всі учасники потішили відмінною якістю виконання. Безумовно, досконалості немає меж, але й про щорічний прогрес забувати не слід. Зустріч із уже відомими нам, слухачам, учнями Володимира Всеволодовича, мабуть, на якусь крихту навіть цікавіша й емоційніша, ніж знайомство з новими «відкриттями». Приємно бачити, як дорослішають і стають майстрами піаністи, котрих ще недавно зараховували до молодшої групи.
Як завжди, «Запрошення...» будувалося на своїх базових характеристиках: концепція ювілейних дат, висока якість виконання, пріоритет фортепіанної музики. Не було хіба що таких любимих усіма літературних вплітань у тканину фестивалю.
У зв’язку з присвятою фестивалю 100-річчю від дня народження В.Горовиця у програмі превалювали два моменти. По-перше, неподільно панував рояль (чи то соло, чи акомпанемент), по-друге, основним жанром став концерт. Хоча було і по-третє. Це виключне домінування музики С.Рахманінова (що відповідало концепції ювілейних дат). Два вечори слухачі насолоджувалися творами композитора. Пікантною особливістю стала можливість почути С.Рахманінова у виконанні музикантів різних країн. Схоже, що суперечки щодо розуміння слов’янської душі іншими націями триватимуть, оскільки гра В.Крайнєва й І.Рашковського, безперечно, більшою мірою викликала у свідомості образи неосяжних просторів. Але, як то кажуть, про смаки не сперечаються.
Крім ювілейних дат С.Рахманінова (130 років від дня народження і 60 років від дня смерті) відзначили і 50-ті роковини смерті С.Прокоф’єва. Виконання «доручили» слов’янам (В.Крайнєв, Д.Прощаєв, І.Рашковський). Напевно, недаремно: три концерти прозвучали блискуче.
У компонуванні програми, можливо, бракувало більшої системності в зіставленні різних епох та стилів. У результаті з’являлися такі несподівані поєднання, чи, швидше зіткнення, як, наприклад, В.-А.Моцарт — О.Чайковський — В.-А.Моцарт — Д.Шостакович. Погодьтеся, досить складно миттєво переключатися з прослуховування музики XVIII століття на музику кінця XX століття.
Хоча про виконавців такого не скажеш. Національний симфонічний оркестр України та симфонічний оркестр філармонії продемонстрували цього разу солідну якість, за якою вочевидь стоїть чимала кількість репетицій. Що стосується учасників фесту, то якщо й можна не погодитися із трактуваннями, запропонованими ними, — з високим рівнем техніки й артистизму не погодитися не можна. Зворушлива проникливість Ноги Нарія, розважлива емоційність Аяко Уєхари, надмірна темпераментність Агліки Генової і Любена Димитрова, легкість генія, зрілий професіоналізм Іллі Рашковського... Кожного з учасників можна охарактеризувати й інакше, але епітети «сірість», «посередність» — не для них. Великий резонанс отримав приїзд маститого французького піаніста Мішеля Дальберто і заслуженого діяча мистецтв Росії, професора Московської й Санкт-Петербурзької консерваторій Олександра Чайковського.
Чи то гості чи учні, оркестри чи слухачі, центром цієї величезної конструкції під назвою фестиваль є Володимир Всеволодович Крайнєв. Саме він — «обличчя» фестивалю. В Україні не так багато схожих заходів. Позитивний чинник тут очевидний, оскільки слухач із більшою довірою поставиться до фестивалю, якщо той втілений у конкретній людині.
І, попри всі проблеми й вади, фестиваль «Володимир Крайнєв запрошує...» і цього разу відбувся, і цього разу виконав свою функцію. А полягає вона в тому, щоб подарувати слухачам відчуття свята, ознайомити з музичними шедеврами класики та прем’єрами. Все це вдалося, ось тільки «парад піаністів планети» передбачає, мабуть, значно більший географічний розмах. Були представлені лише Україна, Росія, Болгарія, Японія та Франція. А якщо говорити про труднощі — хіба щось хороше з’являється на світ легко?