Реформування Національної телекомпанії України — тема не нова. Вже не один новоспечений керівник намагався внести зміни в роботу Першого національного телеканалу, але так і йшов ні з чим. Цього разу президент телекомпанії Ігор Сторожук, здається, взявся за справу серйозно. У чому ж полягає так звана оптимізація Національного телеканалу і до чого вона має привести? Про це ми вирішили поговорити з Ігорем Сторожуком.
— У більшості журналістів після прес-конференції 17 січня, присвяченої проблемам реформ телеканалу, склалося враження, що реформа Сторожука — це скорочення працівників, — почав із пояснення ситуації Ігор Анатолійович. — Насправді відбуваються два процеси, які дотикаються в окремих моментах. Перший пов’язаний з оптимізацією структури. Не секрет, що на Першому національному багато ледарів. Неефективність праці колективу породжує низьку конкурентоспроможність. До 25 січня кожен керівник підрозділів мав подати пропозиції з оптимізації своєї роботи. І, звісно, не обійшлося без пропозицій щодо скорочення штату. Міркуйте самі: у новинах сьогодні працює близько чотирьохсот людей, а потрібно лише двісті. Але скорочення штату — не головне в процесі оптимізації. Ми намагаємося змінити форму подачі телепродукту. Приміром, «Надвечір’я» — програма зі своїми традиціями, але на сьогодні видається занудною. Те саме стосується політичних і соціальних програм. Річ же не в тематиці. І про енергетика можна цікаво розповісти. Але для цього потрібні професіонали.
Зі скороченням більше пов’язаний інший процес — фінансування з бюджету, яким займається Держкомінформ. Згідно з планом 2003 року ми повинні одержати з бюджету 25777,4 тис. грн., із яких на зарплату — 37,3%, тобто 10963,5 тис. грн. А реально Госкомінформу на виробництво телепрограм виділено близько 69 млн. В минулому році було 100 млн. Ось чому, а не за нашим бажанням, ми маємо скоротити 500 чоловік.
— Але якщо щораз скорочуватимуть кількість грошей, а за ними людей...
— Так, може закінчитися тим, що в нас залишаться лише чорнобильці, інваліди та інші соціально захищені працівники. Але, гадаю, до цього не дійде. Я намагаюся вирішити ці питання. І сподіваюся, ми прийдемо до спільного рішення: якщо нам не допомагають, то нехай хоч не заважають. Нехай визнають нас державним підприємством, яким ми є за Статутом Національної телекомпанії України, а не розглядають нас як бюджетну організацію. І дадуть нам змогу розпоряджатися заробленими коштами без лімітів.
— Але якість телепродукту багато в чому визначається редакційною політикою каналу. Чи не вийде повтор російського сценарію, коли ГРТ — високоякісний, але заангажований канал.
— Я розумію, ви плавно переходите на тему цензури на каналі. Головне, чого ми хочемо досягти, — подавати інформацію без коментарів, динамічно й точно. І це єдине правило редакційної політики Першого національного телеканалу України. Так, сьогодні в нас далеко не все виходить. Але, повірте, часто оцінка йде від самих журналістів, а не диктується політикою каналу.
— Погодьтеся, цензура полягає не лише в тому, щоб давати чи не давати оцінку події, а й у тому, під яким кутом показувати, приміром, центристські та опозиційні сили.
— У нас кут один — висвітлення події. 22 січня ми святкували День соборності. Якщо для газети «Україна молода» головною подією дня є візит Віктора Ющенка до Львова, то для нас головне — День соборності, а все, що з ним пов’язано, — всередині події.
— Пригадується, у жовтні опозиційні сили захоплювали будинок телеканалу силою, щоб отримати ефір. Сьогодні ви надаєте час усім. Це результат реформ?
— Насправді ми й тоді надавали час усім депутатам. І Юлія Володимирівна чудово знала, що за тиждень у неї заплановано ефір на телеканалі. Але це було ефектно — захоплення будинку Національного телеканалу України.
— Нині ваша ефірна сітка наповнена програмами про роботу Верховної Ради, різноманітних відомств...
— Інакше й бути не може — це специфіка каналу. Є закон і безліч постанов, які регулюють висвітлення нами роботи парламенту та державних відомств, але й це можна зробити цікаво! Проблема з ефірною сіткою ще й у тому, що, за ліцензією, 52% ефірного часу має заповнювати телепродукт нашого власного виробництва. Це дуже багато! Офіційно ми недовиконуємо план на 15%. Але, враховуючи те, скільки в нас повторів програм і скільки з них невисокої якості, реально ця цифра вища. І проблема тут, знову ж таки, не в техніці, а в кадрах.
Російський продукт ми купувати не можемо й не хочемо, за соціальним становищем, так би мовити. З новими проектами — важко. Але ми пробуємо.
— Якщо подивитися на Захід, логічним розвитком державного каналу був би перехід у ранг громадського телебачення. Не говоритимемо про «BBC». Візьмімо ближчий для нас приклад — Громадське телебачення Польщі, засноване на базі державного каналу. Щодо цього в нас люблять говорити, буцімто суспільство не готове до появи громадського телебачення, а громадяни не захочуть платити по п’ять-десять гривень за телеканал. Але люди не можуть хотіти чи не хотіти того, про що вони не знають. Якщо їм не пояснювати, вони ніколи не будуть до цього готові.
— Ви маєте рацію, але для того, щоб про громадське телебачення бодай почати говорити як про реальну структуру, має бути ухвалене рішення — владою. Парламент затвердив Закон про громадське телебачення, але він мені нагадує двигун слюсаря Полєсова. Пам’ятаєте, дуже схожий на справжній, та не працює.
У Польщі громадське телебачення фінансується глядачами, державою та від комерційно-рекламної діяльності. Адже ці контролюючі органи побудували структуру громадського телебачення, якось домовившись між собою. А чи зможуть сьогодні домовитися представники ста українських партій, уряди, профспілки та інші інститути з теми громадського телебачення?
І ще одне. Ми стверджуємо: з появою громадського телебачення зможемо подавати всі точки зору. Хочу запитати: усі точки зору взагалі чи як?
— Але насправді, при всіх «за» та «проти», у нас немає іншого шляху, якщо ми хочемо стати демократичним суспільством.
— Ви знаєте, я жартую з цього приводу: якщо нас і надалі так фінансуватимуть, Перший національний канал автоматично стане громадським телебаченням...
— Ви вже не перший президент каналу, який намагається провести тут реформу. Знаєте, чим закінчувалися попередні спроби. Що ви робите інакше, аби був результат?
— Я — не революціонер, я — еволюціонер. Гадаю, це головне.