— Хто допоміг зробити «Другорядних людей»?
— Губернатор Одеської області Гриневецький, який сам запропонував нас профінансувати. До нього ніхто ніколи в кіно мені цього не казав, а тут людина зі сторони. Я це дуже ціную. Потім приєдналося Міністерство культури в особі Ганни Павлівни Чміль. Дякуємо їм.
— Ви завжди підкреслюєте, що не можна робити кіно для всіх, а для кого його робити?
— Кіно можна робити лише для себе. Ти чуєш власний голос усередині, бажання, пристрасть, йдеш за ними і сподіваєшся, що це буде потрібно всьому людству.
— Але для вас важливо, щоб вас зрозуміли?
— Не знаю, це так абстрактно. Мені здається, що я хочу подобатися всім і багатьом. Особливо тим, хто може дати мені гроші, щоб далі знімати. Пряме марнославство в мене відсутнє, я самітниця за натурою. Приміром, на фестивалі люблю фільми дивитися, більше нічо-го. Адже це таке задоволення — дивитися фільм на великому екрані.
— Які, на ваш погляд, сьогодні перспективи в кіно?
— Колись мій чоловік сказав, що все, зроблене художником, — прикраса стін. (Сміється.) Отже, все, що проектується на екран, — уже кіно. Погане, гарне, інтелектуальне, голови, які розмовляють, — це кіно. Коли воно вдале в цій своїй формі, його хвалять. За це саме можуть і посварити. Всі розмови, що якийсь вид мистецтва ось-ось помре, безпідставні. Просто кожний час висуває «свій» вид мистецтва на перший план. Інші знаходять свою нішу й продовжують у ній жити.
|