Кажуть, що китайське «Лебедине озеро» було задумане в Монте-Карло після успіху на цирковому конкурсі номера «Лебідь зі Сходу». Його недавно показували по телебаченню. Це свого роду шедевр парної акробатики, побудований на неймовірному відчутті рівноваги, гнучкості та розтяжки. Номер триває хвилин п’ять, а шоу, яке поставив хореограф Жао-Мінг для трупи «Гуангдунг» із Шанхая під керівництвом Нінга Ген-Фу — дві години. І теж під суцільні оплески. Світова прем’єра цього шоу відбулася рік тому. Першими зарубіжними глядачами «Лебединого озера» китайською тоді стали москвичі та петербуржці. Після нинішніх гастролей у Києві лебеді-акробати знову повертаються до Москви, де стартував Рік Китаю в Росії.
Реклама недаремно обіцяє непередбачене, унікальне видовище. У найкращих фрагментах цього шоу справді видно наслідки китайської революції в акробатиці та плоди оновлення танцю завдяки їй. Ніхто не ремствує, що від класичного «Лебединого озера» залишилися ріжки та ніжки. Про це ніколи навіть подумати. Літаюча біла пір’їнка кличе принца в дорогу й не відразу приводить на берег лебединого озера.
Спочатку він подорожує на кораблі, «щоглами» якого видираються акробати на першах. Центральний перш, на вершині якого десь під колосниками балансує догори ногами артист, відхиляється, наче у корабельній качці під час шторму, градусів на тридцять в обидва боки. Унизу бушують кордебалетні «хвилі» у костюмах кольору електрик. Щедре видовище, кожної миті об’ємне та багатопланове, воно займає всю сцену. Якщо унизу танцюють, зверху обов’язково хтось літає чи стрибає на батуті. Динамічна композиція побудована так, що всередині номерів є свій сюжетний акцент — навколо нього будується дія, виникають пластичні теми та варіації. У кожній — своє суто циркове рішення. Це жонглювання, «каучук», ексцентрика, ікарійські ігри, повітряний політ, партерна й стрибкова акробатика, моноцикли, балансування на дроті, ілюзія. Але, звичайно, й танець. У деяких артистів навіть на кінчиках ходуль пуанти.
Дивовижно різноманітний і сам характер руху. Солом’яні капелюшки, обертаючись, легко злітають угору по вертикалі, назад, уперед. Акробати на колесах кружляють сценою, немов монетки, розсипані на підлозі. Парне чи непарне? Жодного плаского, застиглого положення — усе в русі по колу, спіралі, діагоналі. Прямо як у Маріуса Петіпа і Льва Іванова. Та, на відміну від російських лебедів, китайські «випливають» на роликах і в довгих тюніках, які їх прикривають. Ефект ковзання, як на льоду.
До речі, льодових балетів було безліч, циркових — ні. Правда, Федір Лопухов ще у двадцяті роки минулого століття ввів акробатику в радянський балет. А нещодавно в тому самому Монте-Карло Жан Крістоф Майо чудово поставив у цирку «Лускунчика» Чайковського. Чи не звідти з’явилися ідеї? Зважаючи на хореографію Жао-Мінг, вона непогано знає балетні зразки минулого, зокрема класичний і характерний танець.
Як і очікувалося, головним шлягером і окрасою програми став танець маленьких лебедів, перетворений на пародійний танець чотирьох жабенят у ластах. Хтось із гострословів пожартував із цього приводу: на озері відбуваються мутації після пташиного грипу. Китайці майже весь танець виконали на руках, ніби картинку на моніторі перевернули. А у фіналі влаштували жаб’ячу піраміду, яка розсипалася під шквал оплесків.
Хоча саме до цього «Лебединого озера» в мене, за великим рахунком, і є кілька претензій. Можливо, ці недоліки суть продовження достоїнств. Щоб добре поставити традиційний цирковий номер, потрібно трохи більше музики, ніж придумав Чайковський для балету. І постановники без особливих церемоній, як на заїждженій вініловій платівці, повторюють мелодію, поки всі артисти потрібну кількість разів виконають задумані трюки. На інструментальних або балетних конкурсах, де також блискуче виступають китайські віртуози, така «музична грамота» не пройшла б. У шоу — будь ласка.
І ще ядучі фарби й страусові пір’їни «Лебединого озера» нагадують щось середнє між сучасним гламуром і лубком тієї пори, коли про пташиний грип навіть не чули. Тоді килимок із лебедями і місячною доріжкою висів у будинках над металевими ліжками, ніби вводячи у прекрасний сон. «Налетай, торопись — покупай живопись», — як закликав герой одного популярного фільму.
Новий парадиз китайського складання задуманий вигадливіше: трохи національної екзотики, у міру бразильського карнавалу, щось від кабаре Єлисейських Полів і шику вимуштруваного кордебалету Большого театру в Москві. А дещо від чоловічих пародій на нього ж трупи «Трокадерос». Перенести б це видовище знову на циркову арену й прибрати половину мішури несмаку — йому б узагалі ціни не було. Хоча річ, найшвидше, саме в ціні. А вона сьогодні залежить більше від самого жанру видовища, ніж від його художньої якості.
У рекламних проспектах цього проекту підраховано, скільки кілометрів тканини та мільйонів доларів пішло на його реалізацію. Репетиції тривали три роки. Це все-таки не до кінця пояснює успіх китайського балетного-акробатичного шоу. Адже дотепер тріумф артистів не поширювався далі циркової арени. А балет Китаю дуже скидався на радянський не лише стилем, а й примітивними героїко-патріотичними ідеями. Диво «Лебединого озера» сталося тому, що вже в казково-алегоричній формі китайці зуміли показати переможну силу нації. Вона додає як на дріжджах не лише в чисельності, а прогресує в сенсі соціального і науково-технічного зростання, доводячи правомірність власних амбіцій.
Китайці давно навчилися творчо використовувати досягнення світової думки й культури. Баланс на запаморочливій висоті, як і філігранна точність, що підкоряє будь-який предмет поставленому людиною завданню, і розвиток феноменальних людських спроможностей — теж складова цього процесу.
Ширвжиток світового стандарту (і економ-класу) Made in China запропонують вам сьогодні в кожній країні Європи і навіть в Америці. Мирна експансія Китаю поступово починає диктувати і художній смак, чому чинять спротив не лише антиглобалісти. Утім, хто стане заперечувати, що найкращий балет у світі — «Лебедине озеро», а найкращі акробати — китайські? А ніхто.