Ви втомилися від хитромудрих сценічних шарад сучасних авангардних режисерів? Хочете подивитися нормальний традиційний спектакль? Тоді вам прямий шлях до київського Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра — «розбирати» завали стіни літнього саду в романтичному XVIII столітті. Туди вас заведуть «Тайны страсти жгучей» у спектаклі за п’єсою Е.Ростана «Романтики» (реж. Костянтин Добрунов, художник Олег Лунєв).
Що ж це за стіна, і чому вона впала? Відлунням трагічного піднесеного почуття Ромео та Джульєтти освячене кохання головних героїв спектаклю, сусідів Сільветті й Персіне. Будинки їхніх батьків роз’єднані цією стіною, а батьки люто ворогують. «Друг друга любят дети главарей, но им судьба подстраивает козни…» У Ростана в образі долі — татусі-сусіди, які свої підступи вибудовують саме навпаки, домагаючись не розлуки своїх нащадків, а поєднання їх у законному і щасливому шлюбі. Підстроєна інтрига з найнятим викрадачем і успішним визволенням коханої веде до загального примирення, руйнування стіни та всіляких перепон до щастя. Здавалося б, на тридцятій хвилині спектаклю все чудово вирішилося, що ж далі. Але тут і починають діяти звільнені від нашарувань часу первозданні істини, які підкуповують своєю наївністю та правдивістю. Романтичні фантазії закоханих затьмарюють здоровий глузд, вигадані ілюзії виходять на перший план, і крихке щастя мало не руйнується.
Спектакль «Тайны страсти жгучей» побудований за відомими законами класичної комедії положень. Навмисна умовність, думки вголос — a-part, атмосфера романтичного століття, сад, квіти, вірші при місячному світлі, дзенькіт шпаг, таємні маски, миготіння плащів. І пристрасті, воістину жагучі. Андрій Самінін (Персіне) створює образ шаленого закоханого, який гарячково винаходить перепони для успішного їх подолання, готовий на все заради коханої. Вона, Сільветта (Тетяна Круліковська), — боязка, ніжна, захоплена, мрійлива, перебуває в полоні романтичних мрій. Колоритні татусі — Бергамен (Петро Миронов) і Паскіно (Володимир Іллєнко). Актори знайшли самобутні риси характерів, батьки добрі, трохи дурні, абсолютно щиро хочуть створити ідеальний романтичний світ для своїх любих чад, у якому і для них знайшлося б місце. Обов’язковий персонаж комедії положень — віртуозний слуга, звідник, спритний хитрун, винахідливий вершитель інтриги — Страфорель у виконанні Льва Сомова. Усі герої обертаються в круговерті вигаданої інтриги, підкинутої їм долею як випробування. Проголошуючи світ романтичних поривів реальним і можливим, навіть обов’язковим у наш божевільний, прагматичний час, режисер задає акторам камертон відкритості, певної первісності відчуттів світу, милої наївності. Над уявленнями наших далеких предків ми, можливо, поблажливо всміхаємося, але, можливо, і сумуємо від того, що не здатні ось так щиро віддаватися ілюзіям, будувати повітряні замки. А що коли махнути на вироблений раціоналізм сучасного життя, перекреслити мудрість твердження «Сказка — ложь, да в ней намек!» і з головою — в кохання! У романтичні пригоди, туди, де середньовічні замки, висячі мости, венеціанські гондоли, натовпи маскарадних хороводів. Струсіть із себе «пил століть», вдивіться у вишукані полотна французьких живописців, їхні герої оживуть у вашій уяві і стануть схожими на ростановських романтиків, що зуміли зруйнувати стіни, які заважали їхньому щастю.