Упіймав дід золоту рибку та просить:
— Виконай бажання: щоб у мене все було...
— Ну що ж, — відповіла рибка. — У тебе вже все було.
Серія передач «Рок-Київ», яка щойно закінчилася, та якою телебачення радувало нас кілька вихідних поспіль, делікатно обходила питання про те, що сам фестиваль відбувся... торік. Це проте глибоко символічно. Фестиваль, як сказав один з його коментаторів, — акція постмодерністська. Зрештою, й самі концерти, й їхня телевізійна версія є не більш як серія цитат. А значить — чи не все одно, де це було, коли це було...
«Не важливо, — вважає ведучий телепередачі D.J.Тоlя, — сподобався фестиваль чи ні. Важливо, що він відбувся».
Золоті слова! Додам лише — важливо, що цього року поки що він не відбувся, будучи вже «на мазі». Утім, можна поставити сакраментальне запитання — а чи так уже потрібний «живий» «Рок-Київ-2000»? Чи не досить його «консервованого» телевізійного замінника? Тим більше, що на «Рок-Києві- 99» уже було продемонстровано всю панораму року — й географічну, й хронологічну.
«БОЖЕВІЛЬНИЙ НАРІЗ»
Програма «Рок-Києва-99» виникла чи то з розірваної свідомості комп’ютерного тінейджера, чи то з інтелектуальних постмодерністських розвідок старших — строкатість і стилістична невитриманість (невміння? особливе вміння?) червоною ниткою проходили через усі три дні концертних шоу. Виступи рокових команд і виконавців поєднувалися з «нероковими»; рок англо-американської орієнтації (Sweet, Monster Magnet, Т.О.К.) сполучився з андеграундом у традиціях ленінградського рок-клубу (Сплін, Брати Карамазови). Коли ж група не потрапляла в один зі стильових струменів — то на сцені панувала українська екзотика в «малоросійському» варіанті (Мандри) чи Схід імені індійських кінофільмів Раджа Капура (Maggie Reilly). Негри з Coolio сповідували кращі традиції репу — характерний ритм і скоромовка замість вокалу. Від одноманітного півторагодинного белькотіння публіка зачахла. Деякі, певне, згадавши, де вони знаходяться, почали скандувати «Ди-на-мо з Дніпра», викликавши в інших бурхливий захват. TV-наріз (купюра) у цьому разі був цілком доречний.
Спритно створили телеоператори й телережисери ілюзорну масовку; у телеглядачів склалося враження про величезні натовпи фанатів, котрі переповнювали стадіон. Якби це було справді так!.. Мінімальна стартова ціна в 69 гривень, може, й невелика. Але здебільшого народ у чорних майках — обмежений у фінансах; до того ж бути багатим рокером — непристойно. Через дорожнечу квитків у Київ не змогла приїхати величезна армія фанатів з інших областей. Безліч київських шанувальників тусувалася біля стадіону, сподіваючись якось пробратися всередину. Зрідка зустрічалися поодинокі заможні металісти з Сімферополя, Чернівців, Полтави й інших міст України. «Краще пізніше, ніж ніколи» — і через рік усі бажаючі таки змогли побачити рок-панораму!
А ЧИ БУВ ХЛОПЧИК?
Чи повною мірою «Рок-Київ» відповідав своїй назві? Перше й найголовніше, що мало бути, — це рок. Для того, аби з’ясувати, «а чи був хлопчик», нагадаю кілька очевидних положень.
Усім відомо, що рок — це напрямок музики, який відносять зазвичай до масових жанрів і який виник в англомовних країнах у 50—60-х рр. В Україні, природно, він з’являється значно пізніше — приблизно з кінця 80-х років. Загальною ознакою року є насамперед переважання гітарного звучання. Крім того, для виконання в стилях hard, heavy, tresh, speed і т.п. застосовується гітарний звук, спотворений з допомогою пропускання звучання через фузз. Ступінь викривлення звука й відповідно його тембр, характерні для того чи іншого стилю, й визначають зрештою «важкість» групи.
Своєрідна й функція бас-гітари в рок-музиці. У році бас досить рухливий, технічний і разом з барабанами становить ритм-секцію. Ударні ж у році — винятково «живі». Крім пульсації та підкреслення метра, характерних для масової музики взагалі, їхня роль значно різноманітніша — різка акцентація ритму, його часта зміна, усілякі «збивки», залучення екзотичних тембрів. Роль і функції барабанщика в групі найпринциповіші та найвідповідальніші.
Однією з відмітних загальностильових рис року є манера співу, що походить від блюзу — зумисно «необроблений» голос, грубе й хрипке його звучання, дивні прийоми звуковилучення, близькі до лементу, вереску. Вони беруть свій початок аж ніяк не від європейського культивованого вокалу. Текстовий матеріал (на відміну від поп-музики) претендує на певну глибину, оригінальність.
Величезне значення в році набувають імідж й аудиторія. Їхні зовнішні прояви тісно пов’язані з ідеєю рок-музики взагалі — хворобливим розривом з соціальними та моральними основами «доатомної епохи», цинічно-негативним ставленням до суспільства, яке зробило ймовірним наближення «кінця світу».
Усі ці риси визначають рок якої завгодно «прописки». Український рок також має їх удосталь — плюс активне використання фольклорних пластів, звертання до сучасної української поезії.
Отже, програма «Рок-Києва» еклектично поєднала як, власне, фатальні явища, так і речі, які до року мають більш як опосередковане відношення (реп, попсу). І річ тут, гадаю, не стільки в непрофесіоналізмі організаторів, відсутності критеріїв добору чи особливих фінансових інтересів. Сьогодні рок, хоч як це сумно визнати рок-фанові, явище дня вчорашнього. Він відбувся. Він усталився. Він відстоявся. І десь — застоявся.
І ВСЕ-ТАКИ — ЧОМУ САМЕ МЕТАЛІКА
На мою думку, тому, що не розвиток, а втілення, рок узагалі. Усе в ньому вже відбулося. «Де та молода шпана, що зітре нас з лиця Землі?» — патетично запитував ще в 80-му «посол рок-н-ролу в неритмічній країні» Боб Гребєнщиков. «Її нема, нема, нема... » — відповідав рок-кумир самому собі.
Очевидно, рок як стиль масової музики, концентровано втілившись у явищах, до яких, безумовно, відноситься й металіка, в основному припинив своє існування, висловивши світовідчуття підлітка кінця сторіччя. Але підліток виріс, а століття закінчилося. Тому «Рок-Київ» бачиться мені явищем post factum, симптомом законсервованого в собі стилю. Адепти його подорослішали, а нових щось не вельми багато.
Так, певне, вважали й упорядники минулорічного фестивалю — адже на всій рекламній продукції красувалася реклама «Lucky Strike». Але ж відповідно до ст.21 Закону України «Про рекламу», «забороняється... спонсорування заходів, призначених переважно для осіб до 18 років, коли при цьому використовується назва чи зображення тютюнових виробів». Сумніваюся, щоб шанована в усьому світі американська фірма так явно ігнорувала закон і ризикувала принаймні чотириразовою вартістю реклами.
Телеверсія цей невтішний для року діагноз, на жаль, підтвердила.
Утім, минулорічні організатори обіцяли нам продовження. З «Depeche Mode». Що, «рок помер — хай живе рок»?